Екранізація однойменного роману Сюзен Коллінз «Голодні ігри» заробила за минулі вихідні у північноамериканському прокаті 155 мільйонів доларів. З виходом фільму, акторка Дженніфер Лоуренс, яка виконала у стрічці головну роль, попрощалася з правом на особисте життя. Після номінації на премію «Оскар» за фільм «Зимова кістка» у 2010-му році актриса зіграла ще в чотирьох стрічках, але саме роль Катнісс Евердін, яка стала добровільною учасницею підліткової боротьби за виживання, забезпечила їй місце в голлівудському списку «найкращих» – зі всіма наслідками, включаючи переслідування папараці.
На роль Катнісс претендували 30 актрис, включаючи таких голлівудських зірок, як Ебігейл Бреслін, Емма Робертс, Сірша Ронан, Хлоя Морнец, Емілі Браунінг. Однак переможницею стала Дженніфер Лоуренс.
«Голодні ігри» – це перший екранізований роман американської письменниці Сьюзен Коллінз. На черзі ще два – «І спалахне полум'я» та «Переспівниця».
Кореспондент «Голосу Америки» Галина Галкіна зустрілася з Дженніфер Лоуренс у Форт-Лодердейл, на Флориді.
Г.Г.: Розкажіть, будь ласка, про свою героїню Катнісс.
Д.Л.: Катнісс стає добровільною учасницею «Голодних ігор» після того, як жереб випав на її молодшу сестру. Дія відбувається в Північній Америці, де після глобальної катастрофи утворилася столиця – Капітолій – з 12-ма округами. Вони постачають Капітолію різну сировину, у тому числі вугілля, яке видобувають у 12-му окрузі. Кітнісс – родом з цього 12-го округу, як і другий учасник «Голодних ігор» Піт Мелларк, якого зіграв Джош Хатчерстон.
Г.Г.: Спочатку ж було 13 округів?
Д.Л.: Так, але після повстання він був знищений. Влаштовуються щорічні «Голодні ігри», в яких беруть участь по двоє дітей з кожного округу. Ті, на кого падає жереб, стають мимовільними учасниками реаліті-шоу на виживання, яке транслюється по всій країні. І це не дивно, так як наше покоління одержиме реаліті-шоу.
Г.Г.: А Вам вони теж подобаються?
Д.Л.: Так, я, як і багато людей, не можу похвалитися витонченим смаком (сміється). Я дивлюся «Scare Tactics» («Жорсткі ігри») і «Doomsday Preppers» («Судний день»). Це про людей, які готуються до апокаліпсису, який може статися, на їхню думку, в будь-який момент. Мені вони дуже подобаються, і я записала для себе всі епізоди.
Г.Г.: Яке, як Вам здається, послання несуть «Голодні ігри»?
Д.Л.: Ми живемо в світі, де людські трагедії стали розвагою. Вони шокують. Але нам це подобається, і ми самі натискаємо на кнопку, щоб включити телевізор з черговим реаліті-шоу. І якщо воно недостатньо шокуюче, то ми шукаємо інше.
Г.Г.: Ви зустрічалися з Сьюзен Коллінз?
Д.Л.: Так, вона дуже інтелігентна і мила жінка. Вона написала трилогію, яка стала бестселером, а також стала співавтором сценарію. Вона створила цілий світ зі своїми персонажами, подібно до «Гаррі Поттера» і «Сутінок». Так що тепер це все ще на кілька років.
Г.Г.: Але Ви не в образі на неї за те, що отримали роль, яка обіцяє стати культовою?
Д.Л.: Ні, звичайно. Я давно мріяла стати актрисою, хоча ніколи не збиралася стати зіркою. Це насправді дуже важко, але з професійної точки зору добре. Я займаюся тим, що мені подобається, а потім відпочиваю місяцями. У мене досить-таки багато грошей для 21-річної дівчини, так що я віддаю собі звіт в тому, як мені пощастило, і все це дуже ціную.
Г.Г.: Вам довелося дотримуватися дієти, коли ви знімалися у фільмі?
Д.Л.: Так, я сиділа на дієті по другому колу. Справа в тому, що у мене тільки що закінчилися зйомки у фільмі «Люди Ікс», де я тренувалася і голодувала. І тут я отримала роль Катнісс в «Голодних іграх». Ну, думаю, тільки цього мені і не вистачало (сміється). Однак після двох екшн-фільмів я опинилася в кращій формі. Зізнаюся, що люблю поїсти. І я ще дуже люблю хліб. Я не збираюся змагатися у похуданні з іншими. Голодування – це великий стрес для організму, і мені здається, що шкідливо накладати його на неминучий стрес від роботи. Але перед зйомками фільму тобі кажуть: «Це твій тренер. А це те, що ти можеш їсти».
Г.Г.: А як Ви, власне, стали актрисою?
Д.Л.: У Нью-Йорку нас з мамою зупинив фотограф і запропонував зробити кілька моїх фотографій для агентства. А коли прийшло запрошення на роботу, то мої старші брати мене підтримали. А я обіцяла мамі, яка поїхала зі мною в Нью-Йорк, що обов'язково досягну успіху. Тепер я розумію, як це було наївно з мого боку, незважаючи на те, що в мене вийшло.