"Європейці роблять набагато більше, ніж ми думали. Їм доведеться зробити ще більше" – ексзаступник помічника міністра оборони США

Європейські країни роблять значно більше у допомозі Україні на тлі сповільнення фінансування від США, але їм потрібно робити ще більше та шукати креативні шляхи підтримки України, вважає колишній заступник помічника міністра оборони США з питань європейської та НАТО політики Джим Таунсенд.

Напередодні голова Військового комітету НАТО, адмірал Роб Бауер у виступі на Київському безпековому форумі наголосив, що є всі підстави для того, щоб Україна перемогла у війні. Але потрібно більше підтримки від країн НАТО.

На необхідності більшої підтримки наголошує в інтервʼю Голосу Америки і Джим Таунсенд. Більше про роль НАТО у підтримці України, про позиції європейських країн щодо висловлювань президента Франції Емануеля Макрона про можливість введення військ в Україну, а також ризики щодо американської підтримки Джим Таунсенд розповів в інтервʼю грузинській службі Голосу Америки.

Інтерв'ю перекладене та відредаговане для ясності та плинності

Ія Меурмішвілі, Голос Америки: Якою ви зараз бачите політику НАТО стосовно України? Чи достатньо НАТО зараз допомагає Україні?

Джим Таунсенд, колишній заступник помічника міністра оборони США: Це складне питання. Якщо говорити конкретно про країни, включно зі Сполученими Штатами, наша політика привела нас до точки, коли стає все важче добитися, щоб Палата представників ухвалила законопроєкт про додаткове фінансування. У ньому закладені кошти, щоб допомогти Україні купити боєприпаси, які їм потрібні щодня, щоб стримувати російський наступ, який продовжується на сході.

В Україні відчувається пауза у допомозі, тому що раніше США багато надавали Україні, а тепер через те, що відбувається в Палаті представників, допомогу скоротили втричі.

Європейські країни розуміють, що з наближенням президентських виборів в Америці, можливо, оберуть президента, який, можливо, взагалі не захоче надавати допомогу Україні.

Тож європейці зараз намагаються краще організуватися, щоб надати якомога більше.

Зокрема, у випадку з Чехією, яка виконала фантастичну роботу, знайшовши багато боєприпасів калібру 155 мм, тобто боєприпасів, які використовують в артилерії та інших системах в Україні.

Вони використовують багато цих снарядів і їм потрібно багато цих снарядів. Знімаю капелюха перед Чехією, яка знайшла в країнах-ексчленах Варшавського договору ці боєприпаси, які вони використовували і досі зберігали.

Це та креативність, яку нам потрібно побачити в Європі, щоб заповнити прогалини, залишені Сполученими Штатами і підстрахуватись щодо того, що може статись у листопаді.

Багато чуємо про те, що збирається робити Франція, що збирається робити Німеччина, що зробити і продовжуватимуть робити інші країни. На мою думку, часто це залишається непоміченим, тому що всі погляди зосереджені на США, але європейці роблять набагато більше, ніж ми думали. На жаль, їм доведеться зробити ще більше. Вони це знають. Вони знають, що Україна не може програти.

I.М.: Ви зараз перебуваєте у Парижі. Президент Макрон нещодавно робив заяви, що він не виключає надсилання військ в Україну. Чи на вашу думку, це може відбутись і чи це просто політичні заяви, чи щось інше?

Д.Т.: Подумайте лише про те, що сказав Макрон. Він залишив достатньо двозначності, тому ми не знаємо відповіді на це запитання. І я думаю, що це перший раз, коли щось подібне було сказано публічно.

У певному сенсі це привернуло увагу Путіна до того, що країни, і не лише Франція, а й інші союзники також розглядають можливість ввести війська в Україну не для боротьби з росіянами, а для допомоги у підготовці українських сил чи для того, щоб перебрати завдання від українських військ у тилових районах, які вони можуть виконувати.

Це звільнило б українські війська для того, щоб йти воювати, а не залишатись у тилу. Думаю, що є способи, які дозволять силам інших країн не стільки воювати з росіянами, скільки полегшити завдання України й дозволити іншим солдатам йти воювати. Тому, те що сказав Макрон важливо.

Думаю, це те, що Путін мав почути. Очевидно, це пограло на його нервах, тому що Путін повернувся, трясучи ядерною шаблею, намагаючись усіх налякати. Прикро, що одразу була реакція багатьох країн Європи, зокрема Німеччини та інших країн, які одразу ж сказали, що вони цього не робитимуть.

Думаю, Макрон мав би це знати перед заявами, якби він вів переговори або обговорював це зі своїми союзниками. Але він їх здивував.

І що важливо, я думаю, що Путін та інші європейські країни знають, що Європа серйозно ставиться до того, що відбувається в Україні. Нам потрібно сказати іншим союзникам, щоб вони заспокоїлися, залишили реакції при собі та працювали над цим питанням. Сподіваюсь, це станеться. І що НАТО тихенько розробляє креативні рішення для країн для закупівлі обладнання, яке потім можна відправити в Україну.

I.М.: Кордон Росії з НАТО значно збільшився після приєднання до НАТО Фінляндії та Швеції. Що це означає для безпеки Європи? І що це означає для Росії?

Д.Т.: Думаю, це дуже символічно – ці дві країни не створювали проблеми для Росії чи будь-кого ще і займали дуже гарний регіон на півночі. Тепер це змінилось через прорахунки Путіна та його вторгнення. Є багато речей, до яких призвели ці прорахунки у планах атакувати Україну. І одна і більших – ці країни стали значно ближче до НАТО.

Зміни в альянсі після приєднання двох країн відбуваються не лише з точки зору військового потенціалу. Обидві країни мають дуже-дуже потужний військовий потенціал. Вони технологічно досвідчені. Але вони також вносять критично важливі інтелектуальні потужності для НАТО.

З точки зору Росії, у Москві Путін може виглянути у вікно і він побачить НАТО там, де раніше була позаблокова країна. По-перше, точно є довший кордон між Фінляндією і Росією. Інша річ – що це означає для Північного флоту, який знаходиться в Кольському районі в Арктичному морі поблизу Гренландії.

I.М.: Все ж, що це означає з військової точки зору і з точки зору ядерних потужностей для НАТО – мати на півночі таких членів як Швеція і Фінляндія?

Д.Т.: Я почну говорити про Балтійський регіон. Зона Балтійського моря критично важлива з точки зору географії. Країн, з якими росіяни межують або через Калінінград, чи через Балтійське море.

Швеція і Фінляндія мають військово-морський потенціал, вони знають як діяти у Балтиці, яка є складним місцем особливо для підводних човнів. З точки зору морських потужностей ці країни багато приносять у військовому плані. Буде краще спостереження за тим, що відбувається у Балтійському морі та що відбувається з російськими кораблями у Калінінграді.

Дивіться також: Боррель закликає не перебільшувати загрозу війни Росії з Європою. Аналітики попереджають, що Путін готується до конфлікту з НАТО