Оскар - не кінцева мета. "Будинок зі скалок" став адвокаційним інструментом – інтерв’ю з Азадом Сафаровим

12 березня відбулась 95 церемонія вручення премії «Оскар». Цього року за статуетку в категорії кращий документальний фільм змагалась документальна стрічка про українських дітей-сиріт "Будинок зі скалок" (A House Made of Splinters). Документальний фільм режисера Саймона Леренґа Вілмонта розповідає про життя українських дітей із притулку поблизу лінії фронту, а також про дітей із окупованих Росією територій. "Будинок зі скалок" - стрічка спільного виробництва Данії, Швеції, України і Фінляндії. «Оскара» фільм не отримав, натомість свої голоси Кіноакадемія віддала фільму «Навальний».

Про те, чим для творчої команди став фільм «"Будинок зі скалок", про їх роботу у просуванні українського наративу на заході, про необхідність протидії російським фейкам та нагальність української культурної експансії вже зараз, до перемоги України – другий режисер фільму, лінійний продюсер, документаліст та журналіст Азад Сафаров розповів журналістці Голосу Америки Наталії Леоновій.

Наталія Леонова: Азаде, вітаю вас із номінацією. Як на мене, це вже велика перемога. Втім Академія зробила інший вибір. Чи є розчарування з Вашого боку?

Азад Сафаров: Є розчарування, що російська пропаганда, російські маніпуляції все ще діють. І що вони все ще вміють розкручувати у себе там героїв там, де героїв нема абсолютно, це бульбашка. Але було б неетично з мого боку коментувати рішення Кіноакадемії. Воно таке, яке воно є.

Ми - українці: ми не скаржимось, ми боремось далі, і ми доводимо всюди, і будемо говорити й доводити про нас, про те, які ми є, і розвінчувати російські фейки. Показувати, що там, де люди думають, що ніби є герої, насправді їх там в Росії нема абсолютно, і дуже сумніваюсь, що колись будуть.

Н.Л.: Щодо вашого фільму, чи виконали Ви те завдання, яке самі перед собою поставили перед тим, як почали роботу над цим фільмом?

А.С.: Я не хочу себе нахвалювати, але я думаю, що команда зробила максимум за останні десять днів тут в Лос-Анджелесі, щоб розповісти більшій аудиторії, більшій кількості іноземних ЗМІ, журналістам про те, що відбувається в Україні, про російські злочини проти українських дітей, про російську війну проти України. Ось це було у нас головне.

Загалом, цей фільм перестав вже бути просто фільмом, він став адвокаційним інструментом. До "Оскара" було дуже багато рецензій, відгуків про фільм в іноземних ЗМІ, в спеціалізованих ЗМІ, які стосуються саме кіно і не лише кіно. Це Los Angeles Times, це Variety, Hollywood Reporter - всюди, коли писали про фільм, зрозуміла річ, що писали про контекст, про війну Росії проти України, і це для нас важливо.

Навіть, якби ми отримали премію "Оскар", для нас це не є завершенням… наша робота тільки починається. Ми подовжуємо через цей фільм розповідати про Україну, про наші проблеми через російську агресію. Ось це для нас важливо. Тобто ми не можемо сказати, що ми це вже виконали, ми продовжуємо це виконувати. Просто вперше це на платформі Оскара, але ми подовжуємо працювати.

Поки ми тут були, ми робили багато показів в американських університетах, таких як Стенфорд, Гарвард, Джорджтаун, Колумбійський університет, ми продовжуємо це робити. Дуже величезна подяка українцям, особливо нашій подружці-піарниці Анні Арімі, яка все організовувала. Тут, коли ми ходили на ці покази, дуже тепло до нас ставились та відгукувались.

Я хочу пояснити: якщо Академія за нас не проголосувала, це не означає, що американці - не за нас. Ні, ні, ні, американці - за нас. Дуже багато американців до нас підходили, обіймали, питали про Україну, показували свої жетончики з «Азовсталі», які вони купили через United 24. Дуже багато відгуків, всі просили якусь маленьку дрібницю з України, щоб собі забрати. Ми навіть зробили брошки з розбитих вікон з України із серцем у кольорах прапора України. Вони підходили й благали дати їм. Ми пояснювали, що це для команди, щоб презентувати це на Оскарі, щоб вони бачили, звідкіля ми приїхали, для чого ми приїхали, для чого ми тут. Але всі просили, хоч щось їм дати з України.

Н.Л.: Тобто кінотеатр «Долбі» не є кінцевою метою, а лише стартовий майданчик для того, щоб продовжити свій власний наратив. Якщо ж говорити про стрічку, яка серед інших змагалася з вами у цій категорії, і яка перемогла. Це документальний фільм про Навального, російського опозиційного політика. Разом з тим, президенту Зеленському відмовили звернутися до аудиторії через аргумент, що Оскари – це не про політику. Як сприймаєте Ви цей аргумент як митець і як пересічна людина.

А.С.: Насправді ще до новин, що виступу не буде, ми дуже чекали, щоб він виступав. Він виступав на BAFTA, на інших майданчиках, ми дуже чекали, що і тут він буде. Нам дуже шкода, що цього не сталося, тому що ми якраз не вважаємо, що якась подія може бути поза політикою нині, коли Україна й українці захищають не тільки себе, але й увесь вільний світ. Тому я не вважаю, що можна сказати, що щось може бути поза політикою.

Насправді він [Навальний - ред. ГА] не є російським опозиціонером. Це так званий російський опозиціонер з так званої країни Росія. Тому що людина, яка підтримала анексію Криму, людина, яка жодного пчиху не зробила, щоб зупинити війну чи виступити проти війни Росії проти України, не може вважатися опозиціонером. Але я повторюся, це красива бульбашка, яку класно розкрутили за допомогою великого бюджету, коштів, які вони мали.

Наш фільм не має такого бюджету, ми спробували зробити ставку на якість фільму, але, на жаль, перемогли ті, хто переміг. Тут головне не додавати піару ще більшого цій людині, тому ми не хочемо це коментувати. Ми вважаємо, якщо українці не задоволені цим рішенням, найкраще, що вони можуть зробити, це піти в кінотеатри нині, зараз, в Україні, де показують “Будинок зі скалок”, і допомогти українському кіно, підтримати українське кіно. Це буде найкраща інвестиція в українське кіно, тоді ми зможемо робити набагато ще краще, ще більше фільмів, і вигравати не тільки Оскари. Тому що, повірте, Оскар – це не кінець шляху, це лише початок.

Н.Л.: Ось власне у продовження цієї думки. Протягом останнього року є така дуже потужна тенденція - скасовувати Росію у багатьох площинах, зокрема в культурній. Чи цього достатньо? Чи паралельно має відбуватися українська культурна експансія. Чи, можливо, зараз це ще не на часі, і Україна має дочекатися своєї перемоги? Чи потрібно вже зараз проводити культурну деколонізацію, культурну експансію?

А.С.: Я вважаю, що це треба робити одночасно, і те, і інше. Дуже погано, що зараз війна, але я вірю, що для багатьох вона дала поштовх щось робити тут і зараз.

Багато хто зрозумів, що вони тут і зараз мають говорити, виступати, розповідати світові, виносити свою культуру, цінності. Є інформаційна війна, і війна на фронті, а є ще і культурна війна. І от ця лагідна українізація має іти вже величезними темпами.

Через те, що зараз всі бюджетні ресурси держави скеровані на те, щоб підтримати нас на фронті, нема таких коштів величезних, які є у Європи чи тут в Америці, на підтримку культури. Я дуже хочу, щоб українського кіно було більше у світі, бо я дуже вірю, що у нас дуже круті продюсери, дуже круті режисери, єдине що - ми маємо більше фільмів зробити.

Сподіваюсь, що після перемоги, у нас буде значно більший бюджет на культуру, і ми зможемо через свою культуру доносити світові про наші цінності, що є також українська культура.

Тому що, на жаль, російська культура та попса, вона, скажімо так, увійшла всюди, і це також їхній метод агресії та експансії, це починається з їхньої так званої культури. Тому ми маємо тут діяти всебічно, і тут має бути величезна підтримка держави, грантових інституцій, щоб культурні митці могли щось робити.

Н.Л.а: Дякую, Азаде, за вашу роботу, успіхів!

А.С: Дякую вам!

Азад Сафаров - про номінацію "Будинок зі скалок” на “Оскар” та культурну експансію України. Відео