Американський Інститут вивчення війни (ISW), який аналізує ситуацію на фронті в Україні з відкритих джерел, вказує на те, що операція ЗСУ в Курській області має значний вплив на оборону, логістику та безпеку всередині Росії.
Про те, що здивувало аналітиків в реакції Кремля, чи можуть нові удари по летовищах в Росії зупинити російські атаки по українських цивільних журналіст Української служби Голосу Америки Андрій Борис розпитав у аналітика Інституту вивчення війни Джорджа Барроса.
Інтерв'ю скорочене і відредаговане для ясності та плинності.
Андрій Борис, Голос Америки: Як ви оцінюєте значення масованої атаки українськими дронами по російських авіабазах?
Джордж Баррос, Інститут вивчення війни: Це, здається, один із найбільших скоординованих ударів українських безпілотників по російських аеродромах на російській території.
Слід зауважити, що російський винищувач-бомбардувальник СУ-34 має велику дальність. І тому він може сягати України з дальніх аеродромів. Втім знищуючи аеродроми можна знизити так звану “частоту вильотів”, що дуже важливо.
Чим менше аеродромів, тим менше частота вильотів і це, звісно, зменшує можливості ВПС Росії, по-перше, атакувати Україну, по-друге, відбивати наступ у Курському регіоні.
А.Б.: До теми Курська. Неодноразово лунали заяви про те, що однією з цілей українського наступу у Курській області є відвернути увагу російських сил з інших фронтів - на Донеччині - Часів Яр, Покровськ, на півночі Харківщини. Чи бачите ви підтвердження тому, що росіяни передислоковують війська?
Дж.Б.: Так, там змішана картина. Росіяни розгортають підрозділи з передової в Україні з окремих ділянок театру бойових дій, але не з усіх. Забирають групи із північного угруповання військ під Харковом. Вони їх передислокують на Курськ. Вони забирають десантні частини ВДВ, 104-ї повітряно-десантної дивізії та розгортають їх у напрямку Курська. І навіть стягують деякі підрозділи із запорізького фронту, які зараз діють на півдні, до Курська. (Дані подано на основі аналізу ISW і не є підтвердженими - ред.)
Ви згадали Покровськ, ви згадали Часів Яр – російське командування, наскільки ми можемо судити, ще не забирало значні сили з тих критичних ділянок східної лінії фронту. Схоже, що російське командування надає перевагу збереженню цих сил там для наступальних операцій. Але вони готові піти на ризик і передислокувати підрозділи з інших непріоритетних секторів.
А.Б.: На тлі українського наступу що зараз відбувається всередині російської влади?
Дж.Б.: Мене вразило, що Путіну знадобилося кілька днів, щоб фактично сформулювати відповідь на цей наступ. Я був дуже здивований, що він не оголосив війну, що не ввели воєнний стан.
Я не очікував, що вони створять антитерористичну операцію, керовану ФСБ. Операція фактично керується Бортниковим, згідно з деякими доповідями, або близьким до Кремля генералом Дюміним.
Підписуйтесь на Голос Америки Українською у WhatsApp, Viber і Telegram!
З точки зору командування та управління у нас є спільний штаб, який керується ФСБ, внутрішніми силами безпеки. Для підтримки цієї операції задіяні прикордонники ФСБ, сили Росгвардії, підпорядковані Адміністрації президента Росії, є сили МВС і є звичайні війська Міноборони Росії і ще строковики, які перебували на кордоні.
ФСБ історично не працює з підпорядкуванням координаційного командування над всіма цими структурами. І мені дуже незрозуміло, як росіяни збираються створити ефективний спільний командно-контрольний центр для того, щоб дати відповідь на цю значну українську операцію, коли, в принципі, організацією, яка найкраще оснащена для цього, є російський Генштаб і російський міністр оборони.
А.Б.: Що це говорить про російське командування і здатність вести війну?
Дж.Б.: Я думаю, що це багато говорить нам про наміри Путіна. Він дав зрозуміти російському народу, що він не зацікавлений у проведенні чергової мобілізації.
Я також думаю, що якби Путін оголосив війну або запровадив воєнний стан, то це спричинило б паніку по всій Російській Федерації та знизило б політичну стабільність, яка є головним фактором для Путіна.
Тому я вважаю рішення Путіна знову підпорядкувати те, що повинно було б бути адекватним військовим плануванням, своїм політичним цілям для власної внутрішньої стабільності, є ще однією проблемою.
Історично він завжди робив помилки щодо того, як вести цю війну проти України, і він надавав перевагу політичним міркуванням над надійною військовою відповіддю.