http://www.youtube.com/embed/OrEAoUGnVZo
Упродовж останнього місяця країни Північної Африки та Близького Сходу охоплені масовими протестами. Демонстрантів у різних державах виступають під одними і тими ж гаслами. Вони вимагають повалення автократичних режимів, створення кращих урядів, подолання корупції та кращих економічних можливостей.
Однак світова спільнота занепокоєна тим, поваливши автократичні режими, влада у цих країнах може перейти до у рук представників радикальних ісламістських рухів.
Перебуваючи 23 роки при владі, колишній президент Тунісу – Зін ель-Абідін Бен Алі придушував будь-які опозиційні групи, включаючи прихильників ісламізму. Після повалення режиму Бен Алі, в країну повернувся лідер забороненої ісламістської партії Аннахда, або – «Відродження» – Рашид Ганнуші, який перебував у вигнанні 22 роки. Ганнуші намагається розвіяти існуючі стереотипи щодо ісламістського руху:
«Ісламістські рухи представляють і Осама бін Ладен, і турецький прем’єр Ердоган. То чому медіа намагаються показати мене схожим на бін Ладена, коли я насправді більше подібний до Ердогана?
Однак, громадськість Тунісу розділилася у своїх поглядах. Хтось каже, що Ганнуші – прихильник ідеології екстремізму і. прийшовши до влади, стане другим Бен Алі. Інші ж пропонують дати ісламістам шанс.
Бен Алі завжди говорив про партію Аннахда як про ісламістську терористичну групу. Однак Валід Ферез з Університету національної оборони у Вашингтоні каже, що це – більш поміркований рух:
«Вони хочуть збільшити свою участь у суспільних процесах, щоб потрапити в уряд. Однак виклик у тому, чи, потрапивши в уряд, вони закликатимуть до радикального ісламізму в країні, чи залишатимуться більш ліберальними».
Радник екс-президента Клінтона з питань Північної Африки – Іан Ліссер каже, що саме через цю проблему ситуація у Лівії залишається невизначеною:
«Існує багато різних шляхів, як представники ісламізму можуть прийти до влади у Лівії – це може бути легітимна політична сила, або ж групи, зацікавлені у міжнародному тероризмі».
Свої застереження з приводу загрози ісламістського екстремізму висловили і деякі світові лідери. Прем’єр-мініст Італії сільвіо берлу сконі зазначив, що європа не хоче, аби цей рух набрав небезпечного напрямку, де у суспільстві домінуватиме ісламський фундаменталізм.
Протести в Єгипті поклали кінець майже 30-річному правлінню Госні Мубарака, який боровся з Мусульманським братством. Поки що експерти не впевнені, які саме зміни принесе цей рух, якщо прийде до влади. Професор релігієзнавства та міжнародних відносин джорджтаунського університету Джон Еспозіто зазначає:
«Мусульманське братство у Єгипті існувало у суспільстві щонайменше 40 років як соціальний і політичний рух. І часто цей рух, навіть під репресивним режимом, надавав кращі послуги населенню, ніж уряд».
Інший дослідник Джорджтаунського університету – Нейтен Браун каже, що хоч Мусульманське братство і породило екстремістські рухи у минулому, зараз вони не зацікавлені запроваджувати радикальні ідеї:
«Вони прагнуть поступової ісламізації суспільства, вони хочуть, щоб люди більше дізналися про Іслам».
Подібно до Тунісу та Єгипту, з демонстраціями протесту на вулиці вийшли і мешканці Алжиру. Один із лідерів забороненого в країні Ісламістського фронту порятунку Алі Белгадж каже, що настав час для змін:
«Люди не бояться, система боїться. Вони кажуть, що обирають люди, то дайте їм це право».
Ісламістський фронт порятунку хотів перетворити Алжир в ісламську республіку. Партія була готова перемогти на виборах у 1990-му році, однак уряд країни, який заручився підтримкою військових, скасував голосування. Це призвело до спалаху громадянської війни в країні, внаслідок чого загинули тисячі людей.
Джон Еспозіто зазначає: «Ця партія приходила до влади багато разів, була переобрана не один раз демократичним шляхом. Якщо подивитись на такі країни як Йорданія, Кувейт, Туреччина, Індонезія, Малайзія, то там багато ісламістських партій або окремих кандидатів було обрано до парламенту, вони були членами уряду, заступниками прем’єрів, чи навіть самими прем’єр-міністрами. Там є певний досвід».
Повалені режими Тунісу і Єгипту звикли виправдовувати застосування каральних заходів та обмеження свобод у суспільстві тим, що єдиною альтернативою їм є радикальний Іслам. Однак експерти зазначають, що кожну країну слід розглядати окремо, і не у всіх випадках політичні переконання, базовані на Ісламі, можуть призвести до екстремізму.