"Першорідний гріх США": 400 років тому до Америки прибуло перше судно з африканськими рабами

Наприкінці серпня 1619 року англійський піратський корабель «Білий лев» пришвартувався біля мису Комфорт у Чесапікській затоці. На борту судна, згідно зі збереженими документами, перебували «20 з гаком» африканців, захоплених піратами у португальських работорговців. Португальці везли рабів з Африки в один з портів на території сьогоднішньої Мексики.

Бранці «Білого лева», перші в історії африканці, які прибули до берегів колоніальної Вірджинії, були ангольцями. Пірати обміняли бранців на їжу та промислові товари. 400 років тому в історії англомовних Америки відбулася важлива подія, яка ще не раз вплине на долю всієї країни - тут виникло рабство. Інститут рабовласництва проіснував в країні понад два століття.

З 1525 по 1866 роки в Америку з Африки вивезли, за даними дослідників з Університету Еморі, 12,5 млн осіб. Далеко не всі з них винесли тягар далекої подорожі в жахливих умовах - до американських берегів живими дісталися близько 10,7 млн чоловіків, жінок і дітей. Переважна більшість африканців опинилися у Бразилії і на Карибських островах. До США ввезли загалом близько 400 тисяч рабів.

Тема рабства лишається надзвичайно непростою для американського суспільства. Видання The Washington Post називає рабство "першорідним гріхом" США.

Один із підручників 20-го сторіччя вчив американців, що "у Вірджинії (штат США - прим. ГА) чорношкірі знаходили краще життя, ніж у Африці".

"У новій батьківщині, чорношкірий був далеко від списів та кийків ворожих племен", - пише видання.

У виданні відзначають, що американські школи ще далекі від того, щоб об'єктивно розповідати про цю сторінку американської історії.

"Низка критиків - історики, освітяни, громадські активісти - хочуть змінити те, як історія рабства викладається у школах. Викладення правди, кажуть критики, дозволить розкрити у скільки рабство досі обходиться США", - твітує The Washington Post.

У африканців спочатку не було чіткого легального статусу у північноамериканських колоніях - формально вони не були ні найманими слугами, ні рабами. Однак уже в 1641 році влада Массачусетсу першою легалізувала рабство. У Вірджинії в 1662 році ухвалили закон, за яким діти рабів успадковували цей статус у батьків, стаючи рабами автоматично. Зрештою, до середини XIX століття число рабів в США досягло 4 млн осіб.

Трикутна торгівля

Історія рабства регулярно постає на порядку денному політики у США. Деякі політики підтримують ідею репарацій нащадкам рабів, щоб допомогти їм отримати можливості, яких чимало людей позбавлені з причин, які можна прослідкувати до рабства їх нащадків та подальшої дискримінації чорношкірих у Сполучених Штатах.

"Ми маємо взяти на себе відповідальність за той факт, що наша країна була побудована на спинах рабів. Крапка. Чимало з нас досі не знають історії", - твітує політичний аналітик Карін Жан-П'єр.

Рабство виникло в Америці завдяки так званій «трикутної торгівлі» - так називали трансатлантичний торговий обмін між Африкою, Європою і Новим світом. Європейці везли до Африки тканини, зброю і метали, продаючи або обмінюючи їх на бранців, які потім поставлялися у якості «живого товару» із портів західної Африки до Північної і Південної Америки. Чимало рабів працювали на американських плантаціях, вирощуючи цукрову тростину, рис, бавовна і тютюн - цінні товари, на які завжди був попит у Європі.

Переважна більшість сьогоднішніх афроамериканців - нащадки вихідців з Анголи, Гани і Сенегалу. Ангольців було більше всіх: 5 мільйонів чоловік, майже половина від загального числа усіх рабів, завезених до Нового Світу. Серед невільників, привезених до Північної Америку - вихідців з Анголи було близько чверті.

Річка Кванза, що впадає в Атлантичний океан недалеко від ангольської столиці Луанди, була у ті часи важливим торговим шляхом. Люди, які жили на її берегах, найчастіше потрапляли в полон і ставали рабами, причому найчастіше у ролі загарбників виступали їх же земляки, які потім продавали бранців європейським работорговцям.

Захоплених у полон людей відвозили в порт і утримували під вартою аж до моменту їх продажу. Потім майбутніх рабів на кораблях відправляли до Америки. Вигода - і нічого більше.

Дешева (фактично - безкоштовна) робоча сила з Африки стала запорукою виживання для американських колоній, які в 1783 році проголосили незалежність від Британської імперії.

«Рабство було дуже значним і важливим фактором для американської економіки: воно оцінювалося дорожче, ніж всі інші економічні галузі разом узяті», - говорить Кассандра Ньюбай Олександр, історик з Норфолкського університету. Саме через це вищі верстви суспільства так довго і наполегливо чинили опір скасуванню рабовласництва.

До 1860 року, незадовго до початку Громадянської війни, майже 4 мільйони американських рабів оцінювалися у суму близько 3,5 млрд доларів - раби були найбільшим фінансовим «активом» американської економіки: вони коштували більше, ніж всі інші галузі американського виробництва і сфера залізничних перевезень, писав історик Джеймс Макферсон. Рабовласницький кодекс Вірджинії прирівнював рабів до об'єктів нерухомого майна. Власник мав право вбити раба, якщо той відмовлявся підкоритися господарю.

Федеральний уряд залишав питання рабовласництва на розсуд влади штатів - там могли як легалізувати, так і скасувати цей інститут.

У південних штатах більшість рабів були зайняті у сільському господарстві, а на півночі США раби виконували функції домашніх слуг і кваліфікованих робітників. І хоча рабство на Півночі поступово скасували ще до Громадянської війни, жителі промислових штатів із задоволенням користувалися економічними вигодами рабовласництва. Наприклад, до самого лише крихітного штату Род-Айленд у Новій Англії з 1705 по 1805 роки на 900 кораблях були ввезені понад 100 тисяч африканських рабів.

Позбавлення від рабства

Вірджинія стала першою англійською колонією, куди на початку XVII століття привезли рабів. Однак «початок кінця» рабовласництва теж було покладено в Вірджинії. У травні 1861 року, через місяць після початку Громадянської війни, в якій 11 штатів рабовласницького Півдня виступили проти промислової Півночі, троє Вірджинських рабів, що належали Армії Конфедерації, втекли у Форт-Монро - військову фортецю у порті Хемптон, який перебував під контролем федерального уряду.

Раби попросили армію Федерації надати їм притулок. Головнокомандувач генерал Бенджамін Франклін Батлер оголосив рабів-утікачів «військовою здобиччю» сил Федерації - нелюдський, на перший погляд термін, дозволив залишити втікачів у себе і надати їм допомогу.

Таким чином свободу знайшли тисячі афроамериканців, які встигли втекти з Півдня у Форт-Монро за час війни. Саме ця подія заклала грунт для наступного скасування рабства.

На початку 1863 року президент Авраам Лінкольн видав Прокламацію про звільнення - указ про скасування рабства в усій країні. Всі «особи, які утримуються у якості рабів» у штатах Конфедерації, були оголошені вільними людьми. Остаточне скасування рабства сталася з ухваленням 13-ї та 14-ї поправок до Конституції. 14-а поправка, прийнята у 1866 році, надала усім колишнім рабам громадянство США.

У вересні 2011 року форт у Хемптоні припинив існування у якості об'єкта оборони - Пентагон зняв фортецю з балансу з метою економії коштів. Через два місяці президент Барак Обама - син вихідця з Кенії і американки європейського походження - вніс Форт-Монро до списку національних історичних пам'яток.

Історія рабства і сьогодні тяжіє над американським суспільством.

Дивіться також: Чи будуть продавати землю в Україні іноземцям після зняття мораторію? Качур – інтерв’ю

Чи будуть продавати землю в Україні іноземцям після зняття мораторію? Качур – інтерв’ю