Обіцяні кроки адміністрації Дональда Трампа і дезінтеграційні тенденції в Євросоюзі є ознакою можливих революційних змін на Заході, вважає аналітик з лондонського Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) Джеймс Шерр. В інтерв’ю «Голосу Америки» у Лондоні він сказав, що у Європі побоюються затягувань і хаотичності у визначенні напрямків нової політики Вашингтона.
Чи погоджуєтеся Ви з припущеннями, що деяким європейським лідерам буде важче знайти спільну мову з адміністрацією Дональда Трампа?
«Це правда. Але європейські лідери вже можуть знайти спільну мову з багатьма ключовими гравцями в тій адміністрації, і це має велике значення. Загроза в тому, що напрямки нової політики США вироблятимуться надто довго. Є багато варіантів, дійових осіб, чинників. Існує потенційна загроза хаосу. Це більша загроза, ніж те, що Сполучені Штати укладуть якусь величезну шкідливу угоду з Росією, яка могла б змінити порядок у Європі. Ситуація може залишатися хаотичною і заплутаною тривалий час. Це не обов’язково буде вигідно Росії, але це точно не буде на користь Європі і це не на користь Україні. Але така ситуація може означати, що на рівні, де процеси вже відбуваються: навчання українських військових, економічна підтримка, навіть санкції та інші процеси просто триватимуть, допоки не буде конкретного рішення їх припинити. Сам Трамп не полегшить ситуацію. Він має достатньо повноважень і здатний на поспішні й непослідовні кроки, отже я не кажу, що це буде добре. Проте на цьому етапі ми просто не знаємо. Упродовж наступних шести місяців ми знатимемо більше, і впродовж року ми знатимемо напевне. Відповіді на ці запитання будуть».
Європейські політики цінують партнерство зі США?
«Вимушені цінувати. Не в останню чергу тому, що зараз усі розуміють, що Росія – серйозна і потенційно небезпечна військова потуга. Європа – не силовий гравець. Поспішні і невиважені погрози Трампа стосовно НАТО одразу ж спричинили зміну настроїв у ЄС і розуміння, що військові витрати у Європі тепер повинні зрости. Він домігся цього негативною поведінкою швидше й ефективніше, ніж дві попередні адміністрації, які, на погляд європейців, були надійнішими. Отже США й далі дуже важливі для Європи. Ця важливість буде ще більшою, якщо у ЄС триватиме динаміка дезінтеграції».
Наскільки компетентно діяли українські керівники в час президентської кампанії у США? Чи правильно Київ реагує на “Брекзит” та інші політичні зміни на Заході?
«Справа в тому, що ніхто не показує здатність успішно реагувати на швидкі процеси змін на Заході. Дуже мало людей, які передбачали ці зміни, не лише я, але й низка інших мають влив і до нас навіть не прислухаються. І я кажу саме про Захід, коли стверджую, що людям треба насампере, зрозуміти, що сталося і чому? Якими будуть масштаби змін? Де будуть перешкоди? Де будуть точки впливу, тиску і противаги цим змінам?
Ми на Заході фактично маємо справу з політичною революцією. Не обов’язково навіть у революційну епоху революції перемагають, але щоб діяти відповідно, вам треба усвідомлювати, що революція таки відбувається.
Дейвид Камерон під час його кампанії щодо ЄС цього не усвідомлював. Цього, безумовно, не розуміла Гілларі Клінтон та її команда. У таких обставинах революції перемагають. З’являються люди, на яких не звертали увагу, і саме вони діють. 2016 рік став для Заходу травматичним періодом. А цього року ми побачимо не лише наскільки травма глибока, але й наскільки глибокі зміни, і які у них є обмеження та можливості. У США і в ЄС залишаються дуже потужні противаги. Я вважаю, що єдино розумним на цьому етапі може бути критичний агностицизм стосовно того, що це все означає.
Не можна від України очікувати, щоб вона знала, що робити із Заходом, якщо ми самі на Заході ледве це розуміємо».
Символічно, США і ЄС спільно запровадили санкції щодо Москви у відповідь на агресію Росії в Україні. Чи витримає Україна, якщо санкції скасують?
«Насамперед, вони більш ніж символічні. Частина цих санкцій дуже обмежує модернізацію Росії у двох ключових галузях: Військо й оборонна промисловість, які за останні десятиліття стали більш залежними від західних складників і західних технологій. Також енергетична галузь, де Росія просто не має потрібних новітніх технологій, щоб давати раду проблемі скорочення виробництва. Санкції, хоч і не повністю, але обмежують модернізацію. Росія змогла дещо компенсувати, але є обмеження доступу до міжнародного ринку капіталу.
Щоправда Росія виявилася набагато дієвішою, ніж передбачало багато людей, у пошуках способів давати раду санкціям. Росія зберегла стару політику і може це робити надалі. Але, якщо ви запитаєте, чи може Росія в цих умовах модернізувати свою армію і розвиватися як країна, стати технологічним лідером і вирішувати свої засадничі структурні проблеми? Ні!
Санкції не стали причиною, але додалися до вже існуючих договтермінових причин занепаду Росії і нездатності Росії вирішити свої глибинні недоліки. Отже нам треба говорити про серйозні проблеми для Росії на середню й далеку перспективу, і ця динаміка погіршилася.
Здатність Росії діяти в умовах санкцій не варто недооцінювати, але це, на мій погляд, лише доводить, що Захід повинен усвідомлювати, що перебуває у довготерміновій конкуренції з Росією. Вони не можуть сподіватися вирішити цю проблему завтра чи післязавтра. Росія – це серйозний опонент міжнародного порядку, який був встановлений наприкінці «холодної війни» за сприяння Заходу і за згоди Москви. Цей антагонізм, ті імпульси і наміри жодним чином не зменшилися. Росія показала здатність вести свою гру дуже добре, але якщо тиск збережеться, то її здатність робити це з часом зменшиться».
Чи Ви підтримуєте аргумент, що єдиний спосіб перетворити Москву з опонента на союзника – це залучення Росії до спільного «Європейського дому»?
«Але ж Росія не виявила бажання бути в цьому “Європейському домі”. Росія хоче бути не просто членом, а центральним чинником міжнародної системи безпеки й законів, заснованих на зовсім інших принципах і заявляє про це дуже відверто. У Москві говорять про відродження “принципів Ялти”. Це означає сфери привілейованого впливу, а також рівність між великими державами за умови підпорядкування менших країн. Ця система протилежна до тієї, яку ми маємо зараз і яку ми зобов’язалися захищати. Окрім того, що є засаднича відмінність мети й інтересів, другий чинник полягає у тому, що нова “ялтинська система”, якої хоче Росія, неможлива, бо тоді країни – об’єкти того договору, були зруйнованими. Україна – не руїна. Лише 4% території України контролюють підтримувані Росією сатрапи. Чудо не в тому, що решта України далі живе, а в тому, що вона стала більш консолідованою і міцнішою; в Україні є більше розуміння того, що Росія – ворожа сила. І всупереч усім проблемам певні реформи таки відбулися».
Чи зможе Росія у майбутньому приєднатися до чинної системи світового порядку?
«Це майже питання ідеології. У найближчому майбутньому? Ні. Я вважаю, що для цього в Росії мала б відбутися світоглядна революція щодо того, як та країна розуміє свої інтереси. Що б ви не думали про епоху Горбачова, але то був час, коли еліта Радянського Союзу вирішила, що треба переглядати певні фундаментальні догми і фундаментальні принципи, якими вони завжди керувалися. Це сталося через поєднання зовнішнього тиску і ясного мислення в середовищі еліти. Вона і далі там є. Вона дуже прагматична й назагал розумна. Це може статися колись. Дискусія про це стане реалістичною, коли критична маса людей у самій російській системі, не дисиденти і прихильники Бориса Нємцова, які протестують, а члени системи почнуть запитувати себе, чи наші дії відповідають нашим засадничим інтересам? Коли той час настане, то наша розмова буде зовсім іншою. Зараз цей час ще не настав.
Щодо України питання не просто у розбіжностях з Путіним, а в тому, що Путін помиляється. Україну не можна просто комусь передати, бо українці реагуватимуть. Україна має друзів, і вони також діятимуть у відповідь. Знайдуться союзники в НАТО і ЄС, які скажуть, що вони не дозволять цьому статися. Минули ті часи в історії, коли з меншими країнами поводилися, як з меблями у кімнаті. Сам Лавров визнає, що навіть усередині України існують різні інтереси й сторони. Як росіяни працюють з певними сторонами так і інші країни працюють. У середині США є високопосадові особи, які виступають проти цього незалежно від того, що хоче Білий дім.
Результатом таких спроб буде монументальна боротьба і результат тієї боротьби буде абсолютно непередбачуваний. Ви не можете сказати, що лише тому, що Трамп домовиться з Путіним і підпише шматок паперу, то раптом щось зміниться. Ні. Не обов’язково».
Як у Лондоні та Європі розглядають прояви прихильності Дональда Трампа до російського керівництва?
«Не лише в Європі, але й США люди стурбовані. Багато зауважують, що стосовно Трампа є одна дуже велика загадка. Цей чоловік, який за першої нагоди критикує усіх і усе, ніколи не дозволив собі критичного слова про Росію, а якщо таке слово у нього вилітало, то дивну ситуацію підтверджувало те, що він одразу ж додавав, що Росія не єдина країна, яка робить те чи інше – усі роблять так само. Питання – чому? Чи існують якісь глибші зв’язки, ні ж ті, які ми розуміємо? Я думаю, що це цілком можливо. З’явилися не підтверджені розповіді, але можуть бути інші речі, які ми сьогодні не знаємо. Якщо я маю рацію, вони вийдуть на поверхню. Тоді у Дональда Трампа буде проблема. Бо коли є щось, що пов’язує його з чинним російським керівництвом на якомусь глибокому приватному рівні, то йому доведеться вибирати між його особистими зав’язками й інтересами і майбутнім його президентства.
Дивіться також: Тереза Мей стане першим іноземним лідером, який зустрінетсья з президентом США Дональдом Трампом
Your browser doesn’t support HTML5
Тереза Мей стане першим іноземним лідером, який зустрінетсья з президентом США Дональдом Трампом. Відео