Рівень життя в Україні, що був доволі невисоким протягом останніх десятиліть, ще більше знизився унаслідок глобальної економічної кризи. Під час передвиборчої кампанії Віктор Янукович обіцяв «покращення життя вже сьогодні», однак зараз можна з упевненістю говорити, що економічні реформи провалилися. Економічна політика уряду є непослідовною і непередбачуваною, діловий клімат в країні продовжує погіршуватися, іноземні інвестори Україну уникають. Повна відірваність влади від народу, небажання вести діалог і йти на компроміс та переслідування високопосадовцями лише власних інтересів зумовлюють зростання соціальної напруги в суспільстві.
Протягом перших 10 років після розвалу Радянського Союзу Україна пережила безпрецедентне для мирного часу зменшення валового внутрішнього продукту (ВВП). У 1999-му році ВВП становив лише 35% від рівня 1989-го року. У 2000-му році – першому році економічного зростання, – подушний ВВП становив лише 640 доларів США. У 2000-2007-их роках Україна мала високі темпи відновлювального економічного зростання із середньорічним темпом зростання ВВП на 7,5%. Однак навіть такі високі темпи зростання були недостатніми для повного відновлення економіки: у 2007-му році ВВП становив лише 74% від рівня 1991-го року. Світова економічна криза боляче уразила українську економіку і ВВП впав на 14,8%. У результаті економічних пертурбацій останніх 20 років Україна залишається однією з найбідніших країн Європи.
Багато українців покладали свої надії про покращення життя на сильного лідера країни, яким їм уявлявся Віктор Янукович. Президент Янукович обіцяв відновити добросусідські стосунки з Росією і дотримуватися європейського шляху розвитку. Програма економічних реформ, розроблена за участю вітчизняних та зарубіжних фахівців, була дуже детально розроблена, однак існували сумніви у спроможності уряду її виконати. Консолідація влади у руках президента давала змогу йому здійснювати усі необхідні кроки для втілення його планів. Зараз настав час підводити підсумки дій президента та уряду України за 20 місяців роботи.
Висновки є дуже невтішними. Ось лише три показники:
• Україна стала однією з чотирьох країн світу, де відбулося зменшення демократичних свобод. Згідно з даними Freedom House, у 2011-му році Україна втратила статус вільної країни.
• У 2011-му році Україна опустилася на 152 місце в світі за умовами ведення бізнесу за показниками Світового Банку.
• За індексом економічної свободи Heritage Foundation та «Wall Street Journal» Україна посіла 164-те місце, опустившись порівняно з минулим роком на дві сходинки.
Урядовці та їх прихильники завжди можуть сказати, що методологія обчислення цих індексів є недосконалою, дані застарілими і т.д. З метою уникнення таких звинувачень звернемося до українських даних.
Згідно із даними звіту виконання Національного плану дій на 2011-ий рік щодо впровадження економічних реформ, оприлюдненого тижневиком «Дзеркало Тижня», програма реформ на 2011-ий рік виконана на 57%. Виконання програми реформування соціальної підтримки, за яку відповідає віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко, взагалі не розпочиналася і відповідно виконана на 0%. Населення не бачить результатів цих реформ і не вірить у щирість влади. Згідно з нещодавніми опитуваннями Центру Разумкова, 64,7% громадян України вірять, що ефективні економічні реформи не проводяться або проводяться не так як треба. 23,6% респондентів вірять, що всі, хто має змогу, намагаються вкрасти.
Чому реформи провалилися? Чому населення не підтримує проведення економічних перетворень у країні?
Є декілька причин, чому економічні реформи не є успішними.
Найголовнішим чинником є те, що теперішня урядова команда не орієнтована на досягнення успіху держави. Для багатьох, чи навіть для абсолютної більшості можновладців, досягнення власних меркантильних інтересів є значно важливішим ніж будь-які державні справи. Влада в Україні давно перетворилася на спосіб заробляння грошей, але таких масштабів як зараз ще ніколи не було. Система держзакупівель повністю перетворилася на систему перекачування державних грошей у приватні руки. Корупція на найвищому рівні державного управління є настільки сильною, що паралізує будь-які здорові починання.
Другим чинником невдач є тотальне небажання чи невміння вести діалог з опонентами та суспільством. Формування нової коаліції у березні 2010-го року, конституційна реформа, Податковий кодекс, пенсійна реформа – ось лише декілька найбільш кричущих прикладів, коли правляча коаліція робила так, як лише вона вважала за потрібне. Для людей при владі є лише їхні власні інтереси і таке нехтування думкою інших призводить до суттєвих політичних, економічних і соціальних втрат. Наприклад, якби дослухалися до опозиції, то Харківські угоди могли б бути підписані у іншому вигляді. Після здачі Севастополя в уряду більше не залишилося аргументів для переговорів з Росією про зниження ціни газу (яка у IV кварталі вже становить 456 дол. США за тис. кубометрів ) крім продажу газотранспортної системи чи вступу до Митного союзу.
Третім чинником є невміння чи небажання виконувати обіцянки та зобов’язання. Обман виборців розпочався ще на етапі передвиборчої кампанії (хоча, як правило, так роблять більшість кандидатів в Україні). Мета Януковича збільшити чисельність українців до 50 мільйонів є нездійсненною, бо населення України зменшується на 150-200 тис. осіб щороку і жодні потуги президента тут не допоможуть. Обіцянки досягти рівня розвинутих країн світу і увійти до Великої двадцятки є абсолютно нічим не підкріплені. Найменші за розміром ВВП країни G-20 – Південно-Африканська Республіка та Аргентина – мають ВВП у 2,5 рази більший ніж Україна. Найбідніша з розвинутих країн – Естонія – має ВВП на душу населення у 3 рази більший українського. Для досягнення цих двох показників Україні при темпі економічного зростання 5% щороку потрібно відповідно 15 і 30 років. Є чимало інших прикладів невиконаних обіцянок влади.
Однак коли власних виборців можна обдурити майже безкарно, то обман закордонних партнерів може дорого коштувати. Яскравим прикладом є взаємовідносини з Міжнародним валютним фондом. Спочатку були торги щодо підвищення пенсійного віку, а тепер проблемою у взаємовідносинах з МВФ є підвищення ціни на газ для населення. Призупинення фондом ще на початку 2011-го року співпраці з нашою країною до виконання взятих на себе зобов’язань означає, що ні Світовий банк, ні Європейський Союз не будуть надавати коштів Україні. Місія МВФ, яка працювала у жовтні цього року в Україні, достроково покинула країну без жодних результатів. Припинення співпраці з МВФ – це також дуже сильний негативний сигнал для іноземних інвесторів.
У результаті усіх перелічених чинників, інвестиційна привабливість країни впала до рівня кризового 2009-го року. Переконування чиновників, що економіка розвивається добре і приріст ВВП у третьому кварталі становив 6,6% – це лише висмикування окремих фактів. Можна навіть стверджувати, що економіка розвивається не завдяки, а всупереч діям уряду. Приріст ВВП значною мірою зумовлений рекордним урожаєм і приріст виробництва у сільському господарстві становить 13,7%. Заслуга уряду у такому зростанні є дуже і дуже сумнівною. Спочатку уряд запровадив заборону експорту зернових, а потім обклав експорт високими митами і припинив відшкодовувати ПДВ. У результаті такої непродуманої економічної політики уряду Україна втратила завойовані зовнішні ринки (чим скористалася Росія), втрати виробників перевищують 1 млрд доларів США, капіталізація агропромислових компаній різко зменшилася.
Погіршення ділового клімату в країні, тотальна корупція у найвищих ешелонах влади, небажання вести діалог зі суспільством, а також показна безкарність можновладців разом з їх розкішним способом життя неминуче призводить до зростання соціальної напруженості у суспільстві. Характерною ознакою теперішній протестів є практична відсутність партійних прапорів, натомість є чітко виражені економічні інтереси. За дуже короткий час влада зуміла настроїти проти себе багато соціальних груп – підприємців, пенсіонерів, чорнобильців, афганців тощо. Протести проходять не лише у Києві, але і у регіонах країни. І якщо Верховну Раду можна спробувати обгородити парканом від людей, то сховатися від народу не вийде. На фоні загострення соціальних протестів, у влади зростають параноїдальні настрої.
Проводячи непродуману економічну політику, не маючи підтримки народу України та втративши зовнішню підтримку через невиконання зобов’язань та політичні переслідування, Україна стає доволі вразливою перед можливою другою хвилею світової економічної кризи.
Своїми діями влада сама себе загнала в тупик з якого тепер не існує простого виходу.