Їх називають мікронаціями. Це - групи людей, що намагаються створити свої власні держави, проживаючи на території визнаних світом країн. Вони кажуть, що є частиною зародження руху людей невдоволених діями нинішньої влади, або ж… попросту хочуть трохи порозважатися. Утім дехто вже сьогодні ставить під знак запитання законність такої діяльності.
Втім принцеса князівства Даблдек Дорін Кандекар каже:
«Ми написали і заявили, що від’єднуємося від Австралії».
Коли місцева влада Австралії вирішила, що на місці, де зараз стоїть історична нерухомість Дорін та Васа Кандекарів буде збудована каналізаційна система, то пара – тепер вже королівська - заявила, що у них не залишилося іншого виходу, як оголосити про незалежність.
Принц Вас Кандекар пояснює:
«Тож ми вирішити, що єдиний вихід із ситуації - оголосити про створення свого князівства. Це дозволило б нам не виконувати вказівок влади, які були для нас неприйнятними».
Вони створили мікронацію - невелике юридичне утворення всередині визнаної країни, зі своєю територією та урядуванням. Таким чином подружжя замість того, щоби боротися з владою, само стало владою. І звертатися до них тепер треба: Ваша Королівська Величність. А що ж сталося з каналізацією?.. Зараз принаймні частина її проходить десь в іншому місці.
Вільям Піт написав книгу «Австралійська монархія» про перше від’єднання від Австралії близько 40 років тому. Він пояснює привабливість створення власної держави:
«Вигоди бути мікронацією полягають у тому, що ви більше не підпорядковуєтеся законам тієї країни».
Цього саме домагався принц Даблдека Вас Кандекар:
«Таким чином ми можемо мати власну валюту, печатки, поштові марки. Навіть власні паспорти і громадян свого князівства!»
Втім законність усіх цих речей, як також оголошення суверенності, є сумнівною. Директор Сіднейського Центру міжнародного права Бен Сол говорить, що формування мікронацій є незаконним, але Австралія частково це дозволяє через застарілі британські та місцеві закони:
«Такі утворення є настільки незвичайним та ексцентричним явищем. Ці люди заявляють про намір від’єднатися від держави, частиною якої були усе своє життя. Крім того вони не мають на це права, згідно з міжнародними законами».
Принц Вас Кандекар говорить:
«Ексцентричність притаманна кожному. Ми всі - у більшій чи менші мірі - здатні це проявляти».
У кількох годинах їзди від Сіднею можна потрапити в іншу мікронацію. Смуга дерев визначає її кордон із Австралією. По іншому боці - імперія Атлантіум.
Імператор мікронації Джордж Крукшанк каже:
«Ми називаємо своє королівство - Атлантіум. Ми почали виготовляти печатки. Ми розробили дизайн власного прапора. Ми наділили себе титулами. І зараз пишемо Конституцію своєї країни яка, ми віримо, буде вважатися зразком для майбутньої світової держави».
Імперські ботанічні сади Атлантіума складаються всього з одного куща. Капітолійською гіркою є звичайний пагорб. А будівлею уряду служить звичайнісінький трейлер із двоярусним ліжком та невеличкою кухнею. Все це стоїть на імперській території розміром у 76 гектарів, яка відключена від електро- та водопостачання. Його імператорська світлість Джордж Другий говорить, що завдяки Інтернету вони змогли надати подвійне громадянство мешканцям понад 100 країн:
«У той день, коли ми запустили веб-сторінку Атлантіума, ми мали лише 12 громадян. Сьогодні у нас налічується більше 1 300 і ми щодня реєструємо одного-двох нових громадян».
У квітні цього року представники десятка мікронацій уперше зібралися на конференції у Сіднейському університеті, де вони обговорювали способи досягнення свого визнання. Незважаючи на всі жарти та королівські наряди, імператор Атлантіуму говорить, що його адміністрації вдалося провести зустрічі з керівниками Бразилії, Індії та Венесуели.
«Нас можуть називати ефемерним юридичним формуванням, але якщо люди такого ґатунку готові сідати з нами для ведення переговорів, приділити нам час, то це означає, що ми чогось досягли у реальному світі».
Втім виникає запитання: чи зможуть ці маленькі країни одного дня стати джерелом справжньої всесвітньої боротьби за суверенність; чи лише поривом натхнення?