У найбільшому в Америці фестивалі незалежного кіно Sundance вперше взяли участь одразу два українські документальні фільми — обидва про війну. Один із них — “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова. Разом із колегами з Associated Press Євгеном Малолєткою та Василисою Степаненко вони виявилися єдиними журналістами, які задокументували, що відбувалося у Маріуполі перші 20 днів з моменту повномасштабного вторгнення.
Журналісти Голосу Америки поспілкувалися з Черновим про те, як сприймає фільм американська аудиторія, та чому це кіно важливо подивитися українцям.
Прем'єра на Sundance відбулася 20 січня, як відреагувала аудиторія на фільм?
В нас було вже 3 покази — повні зали, всі квитки розпродані, дуже багато сліз, багато злості, багато питань: чому, що зробити, як допомогти. Мені здається, що мені разом із командою навіть доводиться заспокоювати публіку, бо вони шоковані. Кажуть, що вони до цього бачили 30 секунд – хвилину з тих відео, але ніколи не поєднували це в одну картину, не бачили масштабу руйнувань і страждань. Я сподіваюсь, що цей фільм знайде нову велику аудиторію, і більше людей захочуть допомогти Україні, більше людей знатимуть, що насправді відбувається.
Розкажіть, як ви потрапили в Маріуполь, як знімали і як вивезли кадри із міста?
Як і багато інших журналістів, 23 числа ми вже розуміли, що напевно наступного дня почнеться вторгнення. Ми були в Бахмуті і ввечері ухвалили рішення переїхати до Маріуполя. Ми їхали вздовж передової і було тихо — незвично тихо. Ми приїхали десь за годину до повномасштабного вторгнення. Потім Маріуполь швидко оточили і так сталося, що всі міжнародні журналісти поїхали до Києва, бо вважалося, що там був головний бій. Наша команда — я, Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степаненко — вирішила залишитися до кінця і продовжувати робити те, що ми робили. За ці 20 днів, які ми провели в Маріуполі, ми зняли багато кадрів, які розійшлися по всьому світу, наприклад, кадри пологового будинку. Всі, відео, які світ бачив із Маріуполя в перші дні вторгнення, були зняті мною, а фотографії — Євгеном Малолєткою.
Кадр з фільму «20 днів у Маріуполі».
Чи є сподівання, що ці кадри можуть змінити суспільну думку на Заході, показуючи справжні дії Росії в Україні?
Тоді я зміг послати з Маріуполя десь 40 хвилин із 30 годин, які назнімав. Ми вивезли жорсткі диски з усіма цими матеріалами, буквально прорвались через 15 російських блокпостів. Коли я робив цей фільм, то сподівався, що люди зможуть побачити ширший контекст — це розповідь про місто, про людей. Це багато болю, але і надії. Я сподіваюсь, що це надихне міжнародну аудиторію робити більше і не забувати — адже скоро рік з моменту повномасштабного вторгнення і дев’ять років цій війні.
Як реагує українська аудиторія, коли вони передивляються ці болючі кадри?
Коли був показ у Солт-Лейк-Cіті у першому ряду сиділи українці з Маріуполя. І вони плакали і казали: “Дякуємо, що показуєте це”. Для багатьох — і для мене теж — передивлятися ці кадри дуже боляче. Але я вважаю, що так буде краще для українського суспільства. Біль і страждання роблять нас сильнішими. Коли українці будуть його дивитись — це дасть енергію і наснагу продовжувати боротись. Бо Маріуполь — це дуже важливий символ для України.
Ви викривали російську пропаганду і росіяни назвали вашу роботу "інформаційним тероризмом" — як ви до цього ставитесь?
Це є у фільмі — те як розходяться хвилі в світовому інформаційному просторі, як працює пропаганда. Але як журналіст міжнародної агенції, я намагаюсь дистанціюватися від будь-яких суперечок. Наша робота не сперечатись ні з ким, а показувати все, що ми бачимо. Все, що є насправді.