Як у Голлівуді сприйняли фільм “20 днів у Маріуполі”, який Кіноакадемія визнала найкращою повнометражною документальною стрічкою. Український режисер, лауреат Пулітцерівської премії Мстислав Чернов став першим українським автором, який отримав нагороду Оскар.
В інтерв'ю журналістці Української служби Голосу Америки Христині Шевченко Чернов розповів, що про фільм говорили світові знаменитості після нагородження за кулісами, а також поділився як на стрічку реагують американці, українці та самі маріупольці.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.
Христина Шевченко, Голос Америки: Ви відчували, що Вас почули на церемонії вручення премії Оскар?
Мстислав Чернов, режисер фільму “20 днів у Маріуполі” :
Я відчув, що в залі така тиша, що я міг почути удар шпильки об підлогу
Запала найбільша тиша у цій кімнаті за всю церемонію. Тому я відчуваю, що так, мене почули. Кілька людей сказали мені після церемонії, що вони плакали, і я був щасливий знати, що мої слова дійшли до їхніх сердець.
Х.Ш.: Хтось із акторів чи режисерів підходив до вас після церемонії та особисто спілкувався з вами про Україну та фільм?
М.Ч.: Всі, з ким я спілкувався, режисери, актори, вони висловлювали підтримку Україні, вони висловлювали занепокоєння тим, що зараз відбувається, і тим, що ця підтримка України провалюється. Це те, що в голові у людей.
Х.Ш.: Ви особисто написали цю промову, яку ми чули зі сцени? Чи це було радше колективне звернення знімальної групи?
ця промова не була написана наперед
М.Ч.: Перед церемонією я отримав стільки повідомлень від українців у соціальних мережах, електронні листи. Справа була не в Оскарі. Йшлося не про перемогу чи статуетку. Йшлося про сцену. Тож у мене було стільки пропозицій, стільки ідей від людей з усієї України щодо того, що сказати. Насправді було досить складно навіть вирішити, що сказати. Так багато речей треба вкласти у ці 45 секунд, які ви маєте на сцені. До останнього моменту я не був упевнений, що збираюся сказати, тому що також не хочеться планувати, тому що коли люди бачать, що ви читаєте, вони знають, що це певною мірою зрежисовано.
Мстислав Чернов на Governors Ball з Кристофером Ноланом
Х.Ш.: Як ви думаєте, зараз у Маріуполі зможуть подивитися цей фільм?
М.Ч.: Я не знаю, чи мають вони зараз доступ до цього в Маріуполі. Але ті люди, які втекли, які втратили своє місто і тепер є біженцями в інших країнах, або стали переселенцями в Україні, багато з них не змогли подивитися фільм, тому що він надто б'є емоційно.
Але багато хто все ж подивились – це були покази в Україні, які організовували спеціально для маріупольців. І на перших показах ми дуже переживали. Насправді це могло повторно травмувати їх, але це мало зовсім інший ефект, навпаки, вони пережили єдність.
Ви не можете почати своє лікування, психологічне лікування, коли пригнічуєте свої спогади, ви повинні їх витягнути на поверхню
Це колективний досвід для тих, хто пережив трагедії та, нарешті, зміг зіткнутися з тим, що глибоко, глибоко придушував і намагався забути. І ви не можете почати своє лікування, психологічне лікування, коли пригнічуєте свої спогади, ви повинні їх витягнути на поверхню. Тож вони витягували їх разом, і вони переживали їх разом як спільнота. І в цьому сенсі спільнота – це те, що насправді вражає людей тут, у Лос-Анджелесі, чи європейців. Усіх надихає те, що коли вони бачать українців, вони бачать спільноту, вони бачать спільну ідентичність. І вони певною мірою заздрять, тому що ми принаймні виглядаємо такими об’єднаними. І в цьому сила українців.
Х.Ш.: А як щодо вашої придушеної травми? Ви були учасниками подій.
М.Ч.: Так. Іноді мені доводиться переглядати фільм, але я не думаю, що моя особиста травма може зрівнятись з тим, що відбувалось в Маріуполі, тому що історія Маріуполя не закінчилося через 20 днів. Облога тривала 86 днів, і ми продовжували стежити за кожною людиною, яку знімали, і вони шукали нас, або ми шукали їх. Тож усі ці трагічні історії, або іноді історії надії продовжували залишатися в наших серцях і наших думках, і ми постійно поверталися до них.
Х.Ш.: Які ваші подальші плани після цього Оскара? Чи зараз це якось вплинуло на ваші плани щодо наступного проєкту чи документального фільму?
Я повернуся в Україну і працюватиму там до тих пір, поки Росія не відведе свої війська
М.Ч.: Ні, не дуже. У мене є ще два фільми в Україні, над якими я працюю. Так багато історій, вони такі актуальні та важливі, і так важливо зараз говорити про Україну. Тому я повернуся в Україну і працюватиму там до тих пір, поки Росія не відведе свої війська і не повернеться додому.
Х.Ш.: Яке відчуття від самої ідеї, що ми отримали цей Оскар такою ціною? Мстиславе, ви сказали на Оскарі, що ви - перший режисер, який би волів ніколи не зняти фільм, за який отримав цю нагороду.
М.Ч.: Це не та ціна, яку ви платите за Оскар. Це ціна, яку платять українці за боротьбу за свою свободу. А українці вміють тисячоліттями боротися за свою свободу. Тож Оскар — це визнання цієї сили, тієї мужності та цієї боротьби за свободу. Це символ, як і Маріуполь. І тепер ми можемо переконатися, що Маріуполь ніколи не залишиться просто буквосполученням чи словом в заголовках новин. Маріуполь має значення. За ним стоять справжні люди, і він ніколи не забудеться.
Х.Ш.: Мені також цікавий текст розповіді в документальному фільмі. Ви написали його після монтажу?
М.Ч.: Більшість того, що було написано для цього фільму, так і не потрапило на екрани. Але багато з цього, що ви чуєте у фільмі, було написано в Маріуполі в моїх щоденниках. І багато лягло в основу статті, яка називалася "20 днів у Маріуполі".
Х.Ш.: Як ви думаєте, той факт, що фільм отримав Оскар, якимось чином вплине на американську політику?
Я відчув надію у цій кімнаті Dolby Theatre
М.Ч.: Я відчув надію у цій кімнаті Dolby Theatre на те, що цей фільм, який отримав Оскар, змінить чиюсь політику чи чиюсь думку. Я відчув цю надію з українцями, які дивилися фільм і знають, наскільки він реальний і важливий.
Водночас я маю сумніви. У мене є сумніви, що один фільм, одне фото чи чийсь голос може зупинити війну, може щось змінити. Потрібно докласти значно більше зусиль, щоб фактично змінити міжнародну політику, щоб зупинити таке жахливе вторгнення, як російське вторгнення. Це вимагає зусиль. Це спільні зусилля політиків, громадянського суспільства і міжнародної спільноти, неурядових організацій, режисерів і журналістів. Отже, це не один голос, це не один фільм. Це багато, багато, багато роботи, яку ми всі повинні зробити разом.
Your browser doesn’t support HTML5
Ексклюзивне інтерв'ю з Мстиславом Черновим у Лос-Анджелесі після Оскара. Відео