Американці живуть там, де є робота, тож протягом життя середньостатистичний американець переїжджає 14 разів. У таких подорожах сім’ї опиняються далеко одна від одної і чимало людей на старості років залишаються самотніми. Багато з них переїжджають у спеціальні заклади для людей похилого віку, однак чимало не хочуть залишати рідну домівку. На допомогу таким людям приходять гуманітарні організації, які нерідко виникають з ініціативи сусідів.
Вісімдесятип’ятирічна Філіпс Ремберґ живе одна в будинку її батьків у містечку Гаятсвіл у штаті Меріленд. Вона каже:
«Діти постійно питають, коли я переїду в один з будинків для людей похилого віку. Але ж тут мої друзі, моя церква. І як ви бачите, у мене повно помічників».
Ці помічники – сусіди. Два роки тому Ліза Вокер заснувала благодійну установу «Старість на рідному місці». Її мета – допомагати одиноким людям похилого віку у побутовому житті. Ліза та інші волонтери, належать до семи відсотків жителів містечка, яким понад шістдесят п’ять років. Вона розповідає, як це все почалось:
«Якось ми почали говорити про свої проблеми. У кількох з нас була проблема з батьками, які живуть далеко і вже старіють».
Щодня до благодійної організації телефонують люди з проханням про допомогу – чи купити харчі, чи виконати якусь роботу по хаті, чи відвезти до лікаря. Ліза призначає волонтерів, які виконують усі ці прохання. Нестачі у добровольцях тут не відчувають:
«Близько сорока людей попросилися до нас. Приблизно тридцять з них пройшли відповідну кримінальну перевірку».
Як каже одна з волонтерів Салі Мідлбрукс, кримінальна перевірка майбутніх добровольців не менш важлива, ніж досвід та знання, які вони мають:
«Ми хочемо, аби наші сусіди були впевнені, що перебувають з надійними людьми».
Поїздка до лікаря – послуга, яка користується найбільшим попитом поміж клієнтів організації. Розповідає Луїз Батіст:
«Салі мені багато допомагає. Вона стежить, щоб я не пропустила візит до лікаря. Майже щотижня мені треба поїхати до лікарів. Адже я вже стара, мені майже дев’яносто».
А для самої Салі Мідлбрукс, допомога людям похилого віку, можливість подивитися на життя іншими очима:
«Я відкриваю у собі нові можливості та пізнаю процес старіння у моєму містечку. Я також зустрічаю людей, які вражають мене своєю рухливістю, своїм почуттям гумору та здатністю залишатися оптимістами, незважаючи на те, що у них постійно щось болить».
Не усі волонтери пенсійного віку. Сюди приходить чимало молоді.
Одна із них це Кортні Ватай:
«Мені подобається спілкуватися з людьми похилого віку. Я вирішила, що це чудовий спосіб доторкнутися до минулого та віддати належне моїм дідусям та бабусям».
Допомогу молоді тут щиро вітають.
«Ті з нас хто старший, можуть трохи відпочити», – каже Ліза Вокер.
Ліза Волкер сподівається, що започатковану нею традицію допомагати сусідам, підхоплять наступні покоління, адже, можливо, одного дня, допомога стане потрібна і їй.
Вісімдесятип’ятирічна Філіпс Ремберґ живе одна в будинку її батьків у містечку Гаятсвіл у штаті Меріленд. Вона каже:
«Діти постійно питають, коли я переїду в один з будинків для людей похилого віку. Але ж тут мої друзі, моя церква. І як ви бачите, у мене повно помічників».
Ці помічники – сусіди. Два роки тому Ліза Вокер заснувала благодійну установу «Старість на рідному місці». Її мета – допомагати одиноким людям похилого віку у побутовому житті. Ліза та інші волонтери, належать до семи відсотків жителів містечка, яким понад шістдесят п’ять років. Вона розповідає, як це все почалось:
«Якось ми почали говорити про свої проблеми. У кількох з нас була проблема з батьками, які живуть далеко і вже старіють».
Щодня до благодійної організації телефонують люди з проханням про допомогу – чи купити харчі, чи виконати якусь роботу по хаті, чи відвезти до лікаря. Ліза призначає волонтерів, які виконують усі ці прохання. Нестачі у добровольцях тут не відчувають:
«Близько сорока людей попросилися до нас. Приблизно тридцять з них пройшли відповідну кримінальну перевірку».
Як каже одна з волонтерів Салі Мідлбрукс, кримінальна перевірка майбутніх добровольців не менш важлива, ніж досвід та знання, які вони мають:
«Ми хочемо, аби наші сусіди були впевнені, що перебувають з надійними людьми».
Поїздка до лікаря – послуга, яка користується найбільшим попитом поміж клієнтів організації. Розповідає Луїз Батіст:
«Салі мені багато допомагає. Вона стежить, щоб я не пропустила візит до лікаря. Майже щотижня мені треба поїхати до лікарів. Адже я вже стара, мені майже дев’яносто».
А для самої Салі Мідлбрукс, допомога людям похилого віку, можливість подивитися на життя іншими очима:
Щодня до благодійної організації телефонують люди з проханням про допомогу – чи купити харчі, чи виконати якусь роботу по хаті, чи відвезти до лікаря. Ліза призначає волонтерів, які виконують усі ці прохання.
Не усі волонтери пенсійного віку. Сюди приходить чимало молоді.
Одна із них це Кортні Ватай:
«Мені подобається спілкуватися з людьми похилого віку. Я вирішила, що це чудовий спосіб доторкнутися до минулого та віддати належне моїм дідусям та бабусям».
Допомогу молоді тут щиро вітають.
«Ті з нас хто старший, можуть трохи відпочити», – каже Ліза Вокер.
Ліза Волкер сподівається, що започатковану нею традицію допомагати сусідам, підхоплять наступні покоління, адже, можливо, одного дня, допомога стане потрібна і їй.