«Расизму і сексизму – ні» хоче сказати український Кабінет міністрів. Відповідний законопроект нещодавно було зареєстровано у парламенті. Правда, роблять це політики не з власної волі, а з волі Євросоюзу. Антидискримінаційне законодавство – необхідна умова від європейців, щоб отримати безвізовий режим.
Ініціатором законопроекту зазначений прем’єр-міністр Микола Азаров. В поясненні вказується, що саме визначення поняття, що таке дискримінація, допоможе запобігти і протидіяти випадкам расизму. Перший заступник міністра юстиції Інна Ємельянова пояснила, що наразі в Україні визначення дискримінації не пояснюється.
«На сьогодні в законодавстві України відсутній законодавчий акт, в якому було б чітко сформульовано визначення поняття «дискримінація» та визначено форми дискримінації. Це, у свою чергу, ускладнює належне забезпечення правового механізму протидії цьому явищу в країні», - говорить Інна Ємельянова.
Запропонований документ визначає дискримінацію як «рішення, дію чи бездіяльність, що спрямовані на обмеження або привілеї щодо окремої особи чи групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку та інших ознак, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини і громадянина». За законопроектом, особа, яка вважає, що до неї застосовують дискримінацію, може звернутися до суду чи до омбудсмена.
Проти законопроекту вже виступив ряд представників неурядових організацій. Зокрема, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна», який судився із ініціатором нового закону за його дискримінаційні висловлювання. На думку президента центру Катерини Левченко, визначення поняття дискримінації у документі досить вузьке. Наприклад, фразу прем’єр-міністра Миколи Азарова, що жінкам не місце в політиці, можна розцінити як «оціночне судження», а не як дискримінацію, зазначила Катерина Левченко.
Коаліція з протидії дискримінації в Україні також має ряд зауважень до документу. Активісти вважають, що законопроект лише призведе до більшої правової невизначеності. Сам документ не доведений до ладу, в тексті не врахований європейський досвід, якого достатньо у сфері протидії дискримінації, впевнений координатор коаліції Сергій Пономарьов. Наприклад, до переліку ознак, за якими можна дискримінувати особу, у новому документі не додані інвалідність, стан здоров’я, сексуальна орієнтація, належність до політичних партій чи інших об’єднань, тощо.
Українці загалом вважають, що антидискримінаційне законодавство країні потрібне. Наприкінці квітня Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив дані дослідження, за яким 53,9% українців вважають, що закон про захист від дискримінації потрібний, а 22,6% - навпаки, що не потрібний. Більшість (49,9%), втім, погоджується, що дискримінація все ж таки в Україні існує. Найчастіше вона відбувається за віковою ознакою - 25,7%.
