Павло Гінтов: "Я не можу навіть думати, щоб грати зараз російську музику"

Сотні людей зібралися нещодавно у Вашингтоні на благодійний концерт української класичної музики відомого нью-йоркського піаніста родом з України Павла Гінтова. До столичної церкви Св. Анни їх привів не лише інтерес до творів маловідомих українських композиторів, але і бажання підтримати Україну та українців у їхній боротьбі проти російської агресії.

Гроші, зібрані на концерті для Heal Ukraine Group – консорціуму лікарів, науковців і медичних працівників з Бостонського університету, підуть на допомогу українським лікарям на передовій та на професійну перепідготовку українських лікарів в американських клініках.

Киянин за народженням, випускник Московської консерваторії, Павло Гінтов живе у США вже 17 років, і протягом останніх 10 років веде активну кампанію за повернення репресованої української культури та проти російських виконавців, що підтримують російську агресію проти України.

У розмові з Голосом Америки він каже, що з друзями-однодумцями не пропустив жодного виступу в Америці музикантів, які підписали листа на підтримку війни проти України, щоб не нагадати їм про те, що вина за загибель українців лежить і на них.

На своїх концертах Гінтов розповідає, що російська, радянська і потім знову російська влада десятиліттями вела боротьбу з українською культурою, чи привласнювала її творців та самі твори, тому українських композиторів, письменників, художників, науковців мало знають у світі.

Своїм виконанням української музики він знайомить американську публіку з творами маловідомих українських композиторів – багатьох з них фізично знищила радянська влада, інших – виштовхнула на еміграцію. Твори Федора Якименка, Сергія Борткевича лише зараз починають повертатися з небуття, деякі з них вперше лунають перед публікою у концертних залах, каже Гінтов.

Про те, як американці знайомляться з українською класикою, що знаходять у ній, про щемливі і кумедні моменти з пошуком українських творів американськими виконавцями, Павло Гінтов розповів Голосу Америки у Вашингтоні перед початком свого благодійного фортепіанного концерту.

Розмова відредагована для плинності та ясності.

Наталія Чурікова, Голос Америки: Ми з вами зустрічаємося у Вашингтоні перед вашим концертом. Розкажіть будь ласка, що це буде за концерт, для кого він, і яка його мета.

Павло Гінтов, піаніст: Цей концерт є частиною концертної серії в цій церкві Святої Анни. Багато років сюди приїжджають грати дуже гарні піаністи, але цього разу тут нова колаборація.

У березні 2022 року мені зателефонував доктор медицини Марк Познанський польсько-британський лікар з Бостона, з Гарварського університету і сказав, що чув, що я граю українську музику. А він організував групу, яка називається Heal Ukraine Group здебільшого лікарі з Гарварда, з Бостона, які хочуть зібрати гроші на допомогу українській медицині – обладнання для українських шпиталів, а зараз вони кажуть, що важливіше, ніж обладнання – тренування українських лікарів. І вже близько 30 українських лікарів пройшли тренування в Массачусетському госпіталі та в інших шпиталях в Америці.

Він запропонував організувати вечори української музики - щоб я прийшов і розповів про твори і зіграв українську музику, а він би зібрав донорів, які хочуть допомогти. Ми зробили такий концерт у Бостоні, наскільки я розумію, зібрали дуже хорошу суму грошей на ці потреби, потім ми зробили такі концерти в Нью-Йорку в одному з клубів випускників Гарвардського університету і ось сьогодні у Вашингтоні.

Марк К. Познанський, директор Центру вакцин та імунотерапії; Професор медицини Гарвардської медичної школи; Массачусетська загальна лікарня

У церкві Св. Анни проходить концертна серія, яку організовує польський музикант Мартін Лабазевич, який живе Вашингтоні і є мій давній приятель. Марк запитав, чи він погодиться робити цей концерт і Мартін дуже зрадів, бо він мене знає давно і він дуже підтримує Україну. Тому так відбувається, що в рамках цієї серії сьогодні концерт української музики на підтримку України.

Н.Ч.: Люди приходять на подібні концерти, тому що хочуть допомогти Україні, чи хочуть дізнатися більше про українську музику?

П.Г.: Я хотів би сподіватись, що через обидві причини. Але поки що, напевно, більше через підтримку України, бо українська музика здебільшого для них залишається чимось таємничим і невідомим.

Думаю, мені вдається їх зацікавити. Наскільки я бачу, їм подобається українська музика. Їх зазвичай дуже дивує, що вони не чули, не знають, і вони відкривають для себе щось нове.

От, скажімо, вчора я грав невеличкий приватний концерт, не пов'язаний із цим збором грошей, просто для донорів цієї серії, і вони прийшли просто послухати музику не задля допомоги Україні, а просто послухати українську музику.

І вони дуже здивувались, що вони її зовсім не знали. Вони навіть не знали, чого очікувати, думали, що це буде щось таке незрозуміле і дивне. А виявилося, що це – дуже красива музика у різних стилях. А вони кажуть: "Ми нічого з цього не знали, не знали жодних імен".

Одна вчителька фортепіано сказала, що зараз буде шукати для своїх учнів твори певних композиторів, яких я грав. Там були і піаністи-аматори, які сказали, що зараз підуть ці твори грати вдома. Тобто мені дуже було приємно, що вдалося їх зацікавити, і що є такий ентузіазм, коли люди чують українську музику.

Н.Ч.: Я пригадую на День пам'яті, Memorial Day, тут неподалік, у Вірджинії, відбувся концерт Президентського оркестру, це оркестр Морської піхоти Збройних сил США, і вони хотіли віддати данину українцям, які зараз воюють, і зробити щось приємне.

Це був якраз день Києва, напередодні вночі Київ обстрілювали, і вони хотіли зіграти щось для підтримки киян, і не знайшли ніякої іншої музики, ніж Модеста Мусоргського "Картинки з виставки" – "Богатирські ворота", або інша назва – "Київські ворота", і присвятили це Києву.

Знаючи історію цього твору (ворота в Києві планували звести у "російському стилі" на пам’ять про невдалий замах на царя Олександра ІІ, автора Валуєвського циркуляра та Емського указу, – ред.), можна припустити, що він не дуже відповідає цій меті.

Що би ви могли порадити, і як ви виходити з цієї ситуації, коли вам доводиться виступати? Я знаю, що ви і виступали з таким військовим оркестром не так давно.

П.Г.: Це дуже цікаве питання. До мене зверталась кілька разів, до речі, саме з приводу цього твору. І я дуже ціную, що у людей з'являється така думка, що, якщо подія присвячена Україні, може, не варто грати цей твір Мусоргського, бо це твір російського композитора.

Я не маю нічого особисто проти Мусоргського, він чудовий композитор. Але, звичайно, нам хотілось би почути українську музику зараз, а не російську.

До мене зверталась кілька музикантів, один з них хотів присвятити виконання твору Дню Незалежності України того року, і він написав мені, що, мовляв, є у мене ідея зіграти цей твір, але щось мені здається може не так, порадь будь ласка.

І я сказав, що у вас чудова інтуіція, ви дуже все правильно зрозуміли – не варто цього робити, знайдіть якийсь українські твір, твір українського композитора. Інша піаністка запитала, коли вона хотіла грати сольну програму, до якої хотіла включити твір Мусоргського. Вона – американська піаністка, жодного відношення не має до України, просто їй хотілося зіграти Мусоргського "Картинки з виставки". Але вона сказала, що не знала, чи люди не сприймуть це, нібито вона підтримує Росію.

Я сказав, що тобі вирішувати, як ти хочеш робити, тобто моя позиція проста – я не заперечую, якщо хтось інший грає російську музику, але я сам зараз її не граю.

Я хочу трошки пояснити це. Це не так легко, як, скажімо, перестати споживати російську їжу, чи користуватися якимись російськими продуктами.

Коли йдеться про музикантів, то музикант, коли грає якийсь твір, він ним живе. Він дуже багато часу витрачає з цим твором, він знає кожну ноту, він розуміє її по-своєму, це стає немов його власна музика.

Я грав дуже багато і, звичайно, Рахманінова, Чайковського, і Прокоф'єва, я грав дуже багато російської музики багато років. І тому непросто сказати: "Я перестав грати!" Це – визначна подія!

Але мені це не було важко зробити, бо просто фізично зараз я не можу грати цю музику. У ній є Росія, з цим нічого зробити не можна. Не можна забрати з неї Росію, тому що, коли я навіть уявляю, що я зараз буду грати Рахманінова, з цими російськими дзвонами, чи концерт Чайковського зі святкуванням у фіналі, то навіть якщо там є українські теми, я все одно уявляю святкування на честь анексії українських територій.

Тобто це неможливо, і мене починає фізично нудити, я не можу про це навіть думати, тому, я сам не можу грати зараз російську музику.

Я нікому зі своїх колег не забороняю їх грати, не кажу: "Не грайте!" Мені здається, кожен для себе має вирішувати.

Але, коли людина хоче присвятити концерт Україні, і хоче якось показати своє ставлення до того, що зараз там відбувається, мені здається, що варто вивчити хоч невеличкий твір, але українського композитора. І мені дуже приємно, що це зараз багато людей розуміють, і починають робити.

Навіть вчора, коли я грав той приватний концерт, про який я розповідав, мені показали програму з іншого концерту, де один піаніст-аматор із Сінгапур зіграв цілий концерт творів українських композиторів. Мені показали програму – там був Барвінський, Борткевич, Лисенко. Я був дуже приємно шовкований, що навіть непрофесіонал знайшов час і вивчив цілий концерт на півтори години українських творів.

Н.Ч.: Ви говорили про концерт, який ви мали у вересні у Вашингтоні з оркестром Військово-повітряних сил США. Що ви там грали, і як сприймала ці твори аудиторія?

П.Г.: Там я грав "Рапсодію в стилі блюз" Джорджа Ґершвіна. Це був концерт "Пісні дружби: Вечір музики з України", організований оркестром Військово-повітряних сил США. Вони привезли двох українських музикантів з Києва диригента Максима Гусака, він є диригентом президентського оркестру, і тенора Сергія Гурця, який дуже гарно співав арії з українських опер. Американський оркестр грав багато української музики.

Але вони хотіли українську і американську музику, тому я грав Ґершвіна, американці співали українські пісні, взагалі без акценту, тобто було дуже приємно. Навіть була прем'єра твору американського композитора і фантазія на тему "Плине кача", яка була дуже потужна і дуже гарно виконана цим оркестром.

Була дуже багато людей, майже тисяча глядачів, і через те, що це було організовано оркестром Військово-повітної сил, було дуже багато генералів Повітряних сил США, і аташе з різних країн, бо це Вашингтон, були аташе з Нідерландів, з Японії, і всі приходили і говорили слова на підтримку України. Тобто це було дуже важливий такий політичний політичний захід.

Н.Ч.: Нещодавно відбувся конкурс української музики, фінальний концерт відбувся Карнегі-Голі в Нью-Йорку, ви були одним із організаторів цього цього конкурсу. Як він пройшов, що були за діти, які твори вони грали, як вони зібралися на цей концерт?

П.Г.: Конкурс організувала у травні Оксана Сорочан, українська активістка і музикантка, вона є членом Союзу українок Америки, який дуже активно підтримав цю ідею. Вона мені зателефонувала і сказала, що хоче зробити такий конкурс і присвятити його пам'яті Юрія Керпатенка, диригента, якого замордували в Херсоні російські окупанти, щоби діти зібрались і грали українські твори. Переможці матимуть нагоду зіграти в Карнегі-Голі.

Відбувся цей конкурс і багато зібралось дітей різного віку із різних куточків США, і всі грали українські твори. Відібрали понад 20 з них, які у січні, зіграли на цьому гала-концерті в Карнегі-Голі.

Це була визначна подія – уявіть собі багато дітей зовсім різних, американських – серед них були також українські біженці, – і всі грають Лисенка, Косенка, Лятошинського, Борткевича, Якименка – всі українські твори.

І, що цікаво, ми надали їм список композиторів, ми надали вебсайти, де можна знайти музику, і сказали: "Виберіть, що вам подобається", і вони сиділи, шукали, педагоги шукали ці твори і обрали дуже цікаві твори. Деякі з них я навіть ніколи не чув і не бачив в житті.

Я маю сподівання, що, по-перше, цей конкурс буде відбуватися і в майбутньому, що педагоги, після того, як вони віднайшли для себе цю музику, почнуть давати її іншим своїм учням, тобто, що вона буде трошки розростатись, і пропагування української музики вийде за рамки тільки конкурсу і концерту в Карнегі-Голі, а стане чимось досить звичайним, просто для вчителів, які знають що є такий репертуар, і можна студентам давати цю музику.

У Нью-Йорку пройшов гала-концерт переможців конкурсу української музики. Відео

Н.Ч.: Чи поставало питання, що є українською музикою? Наприклад, чи Чайковський є українською музикою, чи Прокоф'єв?

П.Г.: Не те, щоб саме таке було питання, але просто просили визначити, хто є українським композитором, бо кажуть: "Ми не дуже розуміємо, бо, дійсно, чуємо, що Прокоф'єв народився на Донеччині, то, чи він є (українцем)?"

Ми так чітко ще не говорили, що щось можна, а чогось не можна грати, але ми просто надали список і ось з цього списку можете обрати, що ви хочете. Також була умова, що можна також грати оригінальний твір, присвячений Україні, чи є написаний на українські теми. Там були такі твори також, але більшість грала стандартні твори українських композиторів, і це було дуже дуже приємно.

Н.Ч.: Ви – не лише піаніст, але і активіст. Упродовж 10 років, від початку російської агресії ви зустрічаєтеся з людьми, пояснюєте їм, чому російські композитори, чи російські виконавці не мають виступати у Вашингтоні чи в Нью-Йорку. І ми знаємо, що вже немає ні Співакова, ні Нетребко, ні інших людей, проти яких ви виступали, які підтримали цю російську агресію. Чи ви продовжуєте цю діяльність, чи ви закінчили її, тому що їх дійсно немає. Ви виграли?

П.Г.: Я хочу трошки уточнити: ми ніколи не протестували проти російської музики як такої, а проти конкретних людей, які офіційно відверто підтримували російську агресію, тобто підписали той лист на підтримку анексії Криму ще в березні 2014-го року, та, скажімо, таких, як Нетребко, яка давала гроші окупантам, фотографувалася з прапорами цих псевдореспублік.

Так, зараз дійсно в Нью-Йорку їх немає. Усі ці роки, до 2022 вони були, багато разів, кожний місяць ми мали десятки і десятки протестів, тобто дійсно, ми пообіцяли, що жодного їхнього концерту не буде без протесту, і мені дуже приємно, що так і відбулося.

Тобто іноді навіть доводилось розділити нашу групу, бо в одному залі грає один, а в другому співає інший, і треба було, щоб одні йшли сюди, а інші – туди, але не відбулось жодного заходу, де б не було нашого протесту. Навіть, якщо це було п'ять людей, скажімо, жодного разу не було. І вони через це нервували, їм це було неприємно.

Я не знаю, чи можна сказати, що ми перемогли, бо, на жаль, їх перестали запрошувати тільки після початку повновасштабного агресії, і ця ціна завелика за те, що вони більше не приїжджають сюди. Я б хотів, щоб цього не відбулося. Але їх дійсно зараз немає, і вони зараз, якщо і мають гастролі, то в Ірані та Північній Кореї, і я вважаю, що це дуже правильно. Таким людям саме там і місце. Тому зараз ця діяльність у нас зупинилась, бо вони не приїжджають.

Але є ще люди, які виступають в Європі і підтримують відверто Путіна, є люди, які, скажімо, приїжджали грати в окупований Маріуполь, і у них є концерти. Ми намагаємось хоча б дистанційно допомогти нашим іншим активістам, які є в цих європейських країнах, які зараз протестують проти них. Ми пишемо листи, робимо якісь дописи в соціальних мережах про те, що таким людям на місце на європейських сценах.

Н.Ч.: Ви народилися у Києві, початкову музичну освіту отримували в Україні, потім закінчили Московську консерваторію, тобто ви отримали те, що можна назвати доброю колоніальною освітою, коли людина, яка приїжджає з провінції, не знає своєї власної культури, але дуже добре знає культуру метрополії.

Як ви прийшли до української музики? Хто у вас до неї привів, якийсь, можливо, вчитель, чи твір, чи композитор? Як ви її відкрили?

П.Г.: Ну, ви це правильно все сказали. Я навчався в Москві, і я не дуже багато грав української музики в ті часи. Коли я навчався у Києві, звичайно, я був знайомий з певним прошарком українською музики, грав певні твори. Але є багато чудових композиторів, про яких ми навіть не чули, коли ми професійно навчались в Україні, у Київській десятирічці. Я думаю, що в інших десятирічках в Харкові, в Одесі, у Львові так само цих композиторів не грали.

Сергія Борткевича, Федора Якименка, яких я буду грати сьогодні на концерті, я відкрив для себе тільки, коли я вже жив в Америці. Через події 2014 року я почав збирати репертуар для концертів української музики і почав бачити імена, яких я раніше не бачив, почав знаходити твори, про які я раніше не чув. Таким чином, я відкрив для себе багато нового. На жаль, я не один такий.

Це трошки дивна історія – неможливо уявити собі американського музиканта, який все життя професійно займається музикою, має вищий ступінь освіти, і раптом віднайшов для себе Джорджа Ґершвіна. Про це якось сказати – це смішно звучить, але це – наша реальність.

Є багато чудових імен, чудових композиторів і не тільки композиторів, яких ми не знали до недавнього часу, і зараз починаємо для себе відкривати і починаємо грати.

Мені дуже приємно, що багато людей з різних боків цим займаються. Я бачу, що, скажімо, я граю Якименка сьогодні в Вашингтоні, а в той самий час хтось інший грає Якименка у Британії, чи Фінляндії, тобто так само, як я, займається тою самою роботою. Я дуже сподіваюсь, що згодом, – це займає певний час, – але імена цих композиторів будуть відомі всім так само, як інших визначних композиторів.

Н.Ч.: Сучасна українська музика дуже багата, нашими сучасниками є такі велетні як Валентин Сильвестров, Леся Дичко, Вікторія Польова, Євген Станкович. Чи твори цих композиторів, які зараз живуть в Україні і творять в Україні, чи вони звучать в американських концертних залах?

П.Г.: Сильвестров дуже відомий у всьому світі, він, мабуть, є найвідоміший український композитор, із сучасних, інші також звучать. Є багато людей, які пропагують їхні твори.

Я сьогодні гратиму твір українського композитора Олега Безбородька, який зараз в Києві, і написав він цей твір ще у 2022-му році, під час повномасштабної агресії.

Я шукаю твори написані саме зараз, і намагаюся їх грати. І я знаю, що вони також звучать в інших країнах.

Н.Ч.: Упродовж багатьох років українські митці скаржилися на те, що їм не вистачає підтримки української держави. Чи зараз ця справа змінилася? Що ви знаєте про те, чи українським композиторам, виконавцям легко приїхати до Америки, їм виступати тут?

П.Г.: Зараз приїхати дуже нелегко, але це точно і не через питання підтримки, а через те, що треба отримувати дозвіл на те, щоб виїхати з України.

Я був на виставі "Чорнобильдорф" у Нью-Йорку і розмовляв з музикантами з цієї вистави, і вони кажуть, що їм було важко отримали дозвіл, і що на їхній наступний проєкт вони будуть ввезти тільки жіночий склад, бо вони думають, що чоловікам неможливо буде отримати дозвіл. Тобто зараз це важко, але через через інші причини.

Збирає повний зал: Археологічну оперу «Чорнобильдорф» українських авторів показують у Нью-Йорку. Відео

Я думаю, звичайно, держава має підтримувати культуру більше. Ми всі бачимо, як цим займається, скажімо, Росія зі своєю пропагандою, коли це культура, яка перестає бути культурою.

Мені не хочеться, звичайно, щоб таке було з українською культурою, але все одно культура – це дуже потужний засіб впливу soft power, англійською мовою, "м’яка сила".

Державі треба підтримувати це, і показувати цьому світу, що є українська культура.

Так само, як скажімо, в часи Української Народної Республіки уряд Петлюри організував Українську республіканську капелу, яка приїхала до країн Європи та в Америку і заспівала "Щедрик" у Карнегі-Голі, а потім він став всесвітньо відомий.

Ось ця ідея, мені здається, є дуже правильною, дуже потужною. Треба використовувати наше мистецтво, щоб донести наші голоси до всього світу.

Н.Ч.: Рік тільки починається, чого чекати вашим шанувальникам від вас цього року? Концерти, записи, ми вже згадали про конкурс української музики з фінальним концертом в Карнегі-Голі, що ще?

П.Г.: У мене не так багато є якихось планів. Я дуже багато викладаю, є певна кількість концертів, яка вже запланована. Я сподіваюсь, їх буде більше, бо деякі з них з'являються за місяць, за два до самого концерту.

Я подовжую грати українську музику. Я намагаюсь грати її якомога більше. Сьогодні буде майже вся українська програма, є тільки один твір Шопена.

Так ми домовились з нашими організаторами, данина моїм польським друзям і взагалі Польщі, як нашому дуже великому союзнику.

Але я намагаюсь грати якомога більше українською музики. Тобто мої програми – це чи виключно українські твори, чи може бути збірка різних творів, але українські твори мають бути обов’язково.

Я сподіваюсь, що гратиму більше концертів, вивчу нові твори, і також я дуже зацікавлений в творах, які пишуть саме зараз, тому я буду шукати ще твори українських композиторів, які зараз переживають у війну в Україні, і сподіваюсь виконати їх також.

Піаніст Павло Гінтов збирає охочих допомогти Україні на благодійних концертах.Відео