"Він дійсно був героєм". Американські пілоти згадують Андрія Пільщикова "Джуса"

Пілот Повітряних Сил ЗСУ із позивним "Мунфіш" - один із однокурсників і близьких друзів Джуса. "З Андрієм я познайомився в 2011 році: ми з ним вступили до Харківського університету повітряних сил. Чим запам'ятався він тоді з самого початку, що ми тоді приїхали, були такі трошечки не у своїй тарілці, не знали, що як відбувається. То він був вже дуже підготовлений", - розповідає він.

Андрій Пільщиков. Фото надане Адамом Макосом

Вступити до ХУПС Пільщикову одразу не вдалось через зір. Шкаєва згадує, що причиною проблем із очима став прикрий випадок у дворі в підлітковому віці: йому в очі бризнув клей, яким місцеві дівчата клеїли собі накладні нігті. "Але найсильнішою людиною, яка врятувала його мрію, була мама. Вона зробила все для того, щоб врятувати його зір, відвезла його до Києва, і вони зробили корекцію зору, щоб Андрій зміг вступити до університету повітряних сил. І завдяки мамі він став тим, ким він став", - каже вона і додає: "Вона - не просто мати героя, а мати - героїня".

Мунфіш згадує, наскільки Андрій був відданий мрії: "Він знав дуже багато про літак наперед, видно було, що він готувався".

Український льотчик також поділився веселою історією зі студентських часів: "Коли ми поїхали на курс молодого бійця так званий, КМБ, тобто польовий вихід, в польових умовах, коли відбувається злагодження підрозділу, курсантам прививаються базові військові навички, - в нього були схованки з печивом, ще якимось вкусняшками, десь там під деревом. Тобто він знав цю місцевість, туди був доступ, він зробив схованки, знаючи що на КМБ будуть погано годувати. І він потім ці схованки діставав".

"І він, і його мама дуже нам всім допомагали, - додає український льотчик. - Ми курсантами їздили у відпустку, а він харківській і жив недалеко від ХУПСа. І ми завжди, коли їхали у відпустку, в казармі особисті речі само собою лишати заборонялося, і ми закидали їхню квартиру своїми речами, залишали на зберігання, їхали у відпустку, поверталися з відпустки – звичайно, ж знову ж таки через його цю квартиру. І там був такий безлад, особливо коли всі приїхали – розмови, матюки… Мама його просто виходила на прогулянку. Ми нещодавно говорили з нею, про це згадували. І от він такий був, що він, що його мама були дуже добрими і чуйними до нас".

Андрій Пільщиков. Фото надане Робом Свертфейгером

"Привид Києва"

"Ми з ним сиділи, зрозуміло, що ми готувались до цієї зустрічі, і перше, про що ми говорили – це засоби ППО. Ми сиділи два льотчики, ми знали, що літаки – це довга справа, що це довго затягнеться. Але засоби ППО – ми знали, наскільки важлива їхня роль, - каже пілот. - І мені здається, що першим результатом цієї зустрічі було все ж надання засобів ППО – самі бачите. Я думаю, що ми тоді не прогадали. Адже засоби ППО прикривають Київ, критичну інфраструктуру".

Американський військовий історик і письменник Адам Макос допоміг організувати цей візит до Вашингтона.

"Він говорив із Fox News, CNN, Voice of America, BBC – він робив це після довгого дня польотів, іноді він робив це між місіями, - розповідає він. - Я допомагав йому домовлятись про інтерв’ю з окремими виданнями, казав: «Джусе, вони готові поговорити з тобою о 3 ранку завтра». Й іноді я писав йому: «Джусе, вони готові починати запис». А він казав: «Я маю злітати, бо летять ракети». Це було божевілля. Він буквально давав інтерв'ю з лінії фронту".

Українські авіатори завершили кількаденний візит до Вашингтона - ексклюзивний коментар. Відео

Однак бажаного ефекту ті розмови з медіа не давали, згадує Макос: "Він благав про сучасні літаки, але я не відчував, що в Америці щось змінюється. Ви знаєте, президент мав свою позицію, міністр оборони – ніхто не змінював позицію. Вони відхиляли ці запити. Хоча Джус робив усе можливе. Але одного разу я сказав йому: «А що якби ми зробили щось, щоб змінити це?» Коли ви сідаєте із кимось віч-на-віч, - це зовсім інша взаємодія, ніж розмова на відстані 8000 миль один від одного, коли ти в шоломі чи масці. І я сказав: «Що якби ми привезли тебе до Вашингтона, чи ти б це зробив?» Йому треба було трохи подумати, тому що Джусу не подобалось бути у центрі уваги".

Зусиллями Адама для Джуса й Мунфіша організували зустріч із американськими законодавцями від обох партій. Марк Келлі, сенатор-демократ, який був на тій зустрічі, розповідає: "Я сам виконував бойові вильоти з авіаносця під час війни у Перській затоці. І мав можливість поговорити з Андрієм та його командувачем про те, що йде добре, що йде недобре, що їм потрібно".

Келлі додає: "Ми говоримо однією мовою, і я не говорю українською і маю на увазі не англійську. Це мова авіаторів, бойових пілотів. І це звісно для мене було найяскравішою подією тижня, місяця – зустрітись із двома пілотами, один з яких був Андрій. Вони дали мені уламок збитого російського МіГ-29".

Ден Салліван, сенатор-республіканець, розповів, що також був вражений зустріччю: "Він знав, що F-16 був кращим літаком. І він сказав: «Ми не лише можемо літати на них, а ми можемо швидко навчитись це робити, нам це потрібно»".

Тожі Джус описав тактичні і стратегічні переваги F-16 для української армії, згадує Салліван і додає: "Він виконав чудову роботу, говорячи: «Так, я літаю на МіГ зараз, але я цілком можу літати на F-16, і це дуже допоможе нам у цій загарбницькій війні Владіміра Путіна та росіян». Тож пілот, який чітко знав, про що він говорив, - було дуже потужним. На жаль, це забрало забагато часу".

"Він прилетів до Вашингтона з фронту, зустрівся із впливовими законодавцями й посадовцями Пентагону, - й полетів назад воювати з росіянами. Це створило значний вплив, і я сподіваюсь, про нього завжди пам’ятатимуть", - підкреслив законодавець.

Саме після тої зустрічі група законодавців від обох партій почала писати запити до Білого дому й Пентагону із вимогою надати Україні F-16. Адам Макос каже: "Раптом ми бачимо, що сенатори пишуть ці листи, їздять в Україну, чого раніше не робили. І як мені розповіли, сенатор Салліван майже щотижня після того ходив до Командувача об’єднаних штабів і міністра оборони й питав: «Що там із F-16?» Це сталось рік тому, але ми нарешті бачимо результат".

Під час візиту до Вашингтона Джус і Мунфіш також зустрілись із режисерами документальної стрічки Superpower Аароном Кауфманом і Шоном Пеном. Кауфман згадує: "Що справді вражало в Джусі, так це те, що цей хлопець, який, очевидно, був винятковим, очевидно, пілотом-асом, хоча він був впевненим, але й водночас дуже скромним, він був дуже простим, дуже щирим. Неможливо було не закохатися в таке. І ми одразу зрозуміли, що хочемо почути, що він скаже".

Окрім збирання матеріалу для документального кіно, Кауфман і Пен організували для українських пілотів закритий показ фільму Top Gun: "Ми кілька разів взяли у них інтерв'ю, а потім, поки ми були у Вашингтоні перед від'їздом, ми повели їх на показ Top Gun, який їм сподобався. І після цього Шон Пенн подзвонив по відео акторам Майлзу Теллеру, Глену Пауелу і кільком іншими людям з фільму. І вони змогли поспілкуватися із ними. І Майлз Теллер сказав їм: «Хлопці, ви і є справжні Top Gun». А Джус сказав Майлзу Теллеру: «Слухайте, наступне кіно Top Gun ви маєте зняти в Україні»".

Благодійність

Також разом із Адамом Макосом та Дрю Армей, Джус здійснював благодійний проект Wingmen for Ukraine. На зібрані кошти вони передавали українським пілотам гелікоптерів засоби навігації, шоломи й вогнетривкі комбінезони, які допомогли врятувати не одне життя.

"Ми зосередилися на допомозі вертолітникам, тому що вони практично не були відносно добре оснащені, - каже Армей. - Я маю на увазі, що з широкої точки зору, очевидно, він хотів кращого літака для української армії, але він знав, що вертолітники не мали потрібного вогнетривкого обладнання, не мали належного обладнання загалом, і хлопці гинули, тоді, коли могли вижити. І тому він став надзвичайно зосереджений на цьому. І я думаю, що це говорить про його прагматизм і його зосередженість на допомозі тим, хто цього потребує, а не обов’язково тим, хто був близький до нього, і саме таким хлопцем він був".

"Джус відправив понад 13 тисяч доларів власних заощаджень, щоб допомогти цим хлопцям. Неймовірно, - каже Макос. - В нього не було шикарної машини, квартири, - він казав, що хоче купити щось після закінчення війни, але поки говорив, що ці гроші мають допомогти хлопцям".

Крім Wingmen for Ukraine, Джус брав участь у багатьох адвокаційних і благодійних ініціативах. Зокрема фонд "Неопалима Купина", через який Андрій купляв для побратимів чимало корисного обладнання, буде перейменовано на його честь, повідомила його мати.

"Він пішов… і він робив дуже багато. Я не можу про це розказувати, але є такі проєкти, яких насправді немає дуже в багатьох країнах НАТО – те, що ми або вже реалізували, або намагаємося реалізувати, в процесі. Це колись будемо розказувати, це дуже-дуже унікальні системи, і такі всякі девайси. Він дуже багато цим займався, він був в курсі всього, що відбувається", - каже Мунфіш.

Мрія про F-16

Здійнятись на F-16 в небі над Україною так і залишилось нездійсненою мрією Джуса. Він загинув за кілька днів до того, як мав почати підготовку до навчань – у той же час інші українські пілоти вже проходили тренування на цих винищувачах у Данії.

Любов Шипович, співзасновниця фонду Razom for Ukraine, що залучав Андрія до своєї адвокаційної роботи, розповідає: "Джус мав їхати в першій групі на навчання, але через його такий непростий характер – він, здається, пересварився з усіма генералами, й його намагалися поставити на місце, і він мав виїхати в другій групі... останній тиждень Джус часто казав, що ось він добився літаків, добився навчання, - а тепер хай інші літають. Він думав, що його і в другу групу не пустять".

Фото надане Українській службі Голосу Америки Андрієм Пільщиковим

"От через його такий характер, що він там особливо не слухався, що йому говорять зверху. Напевно тому він і зміг всіх переконати, що нам потрібні F-16", - пояснює вона.

"Знаєте, коли заговорили про F-16, дуже багато хто сказав: «Ми добились, нарешті ми добились…» Є таке прислів'я: в успіху багато батьків, а невдача – сирота. І я розумію, що кожен вкладав якусь свою роботу – адвокаційну, не адвокаційну, якісь зустрічі, але тут, я думаю, треба віддати належне Андрієві, тому що основною рушійною силою все-таки був він", - каже Мунфіш.

Макос додає: "Він був на фінішній прямій. Він мав сісти за штурвал літака, про який так мріяв. Це гірко, це важко зрозуміти. Але я дивлюсь на це так… Джус загинув, не граючись в ігри. Він працював. І важливо не те, що він ніколи не літатиме на F-16. Закінчення його історії таке: він віддав все для України, до останньої хвилини".

На честь Джуса планують назвати перший літак або ескадрилью F-16 в Україні. Посмертно йому присвоєно звання майора.