Репресії на Північному Кавказі не дозволяють говорити про можливість внутрішнього спротиву Москві – експерти

Ситуацію на Північному Кавказі, яка похитнулася внаслідок широкомасштабного нападу Росії на Україну в лютому 2022 року, вдалося стабілізувати завдяки сукупності підкупу, залякування та маневрування місцевої влади. Так вважають експерти, які взяли участь у дискусії в Інституті Кеннана у вівторок, 28 січня.

Протести, які викликала мобілізація в Росії восени 2022 року, призвели до того, що мобілізацію в цьому районі або припинили, або приховали, каже Марат Ільясов, запрошений науковий співробітник університету Джорджа Вашингтона у США.

Після багатьох публікацій про те, що на фронт в Україну в Росії непропорційно набирають з неросійських регіонів, влада почала приховувати статистику, причому так, що виглядає, ніби набирають добровольців дуже багато, а гине їх дуже мало, каже Ільясов.

За його словами, цифри набору надуваються шляхом того, що рахують не людей, які пішли воювати проти України, а підписані ними контракти. При цьому один контрактник може підписати два, три або більше контрактів, відправляючись воювати в Україну по кілька разів.

"Цифри, названі офіційними особами, наприклад, для Чечні перевищують 50 000 осіб, але це не означає, що було 50 тисяч осіб. Можливо, лише 10 000 людей здійснили 5 поїздок", – каже дослідник.

Люди, яких відправляють воювати проти України насильно, це ті, які провинилися якимось чином проти місцевої влади, і їх взагалі не рахують, додає він.

Щодо втрат, то кількість загиблих, яку подає, наприклад, підрахунок Бі-Бі-Сі та російських незалежних дослідників, які знаходять їх у відкритих джерелах, то їх повідомляється дуже небагато. На відміну від високих втрат на початку війни, пізніші втрати виросли дуже помірно. За даними, знайденими Бі-Бі-Сі, станом на 24 січня 2025 було повідомлено про 300 чеченців, 1286 дагестанців, 1434 жителів Ставропольського краю, 169 жителів Карачаєво-Черкеської Республіки, 695 північних осетинів, 117 інгушів та 226 кабардино-балкарців.

Такі низькі втрати Ільясов пояснює не лише тим, що офіційно жодні цифри не повідомляються, але і тим, що участь, наприклад, чеченців у війні нагадує велику рекламну кампанію президента Рамзана Кадирова, який розповідає про кілька чеченських батальйонів, хвалиться звитягою чеченців, а насправді ці частини не перебувають на передовій.

Серед пропагандистських парадоксів місцевої влади Ільясов називає те, що багато чеченських з’єднань носять імена місцевих героїв, які воювали за незалежність краю проти Росії у ХVIII- ХІХ столітті.

Наприклад, один із чеченських батальйонів названо на честь Шейха Мансура, військового, релігійного та політичного лідера кінця ХVIII ст., який воював проти окупації Чечні Російською імперією.

Також Ільясов нагадує, що чеченський імам Салах Межиєв оголосив, що ті, хто загинуть у війні з Україною, загинуть у джихаді, тобто священній війні, та потраплять у рай.

"Як йому вдалося оголосити джихадом війну між двома християнськими народами, я не знаю, але він є досить винахідливий", – каже Ільясов.

Жан-Франсуа Рателле, професор конфліктології Вищої школи громадських і міжнародних відносин Університету Оттави, додає, що владі в Чечні та Дагестані успішно вдалося придушити протести проти мобілізації восени 2022 року завдяки арештам і підкупу місцевих активістів. Замість того, щоб мобілізувати чоловіків насильно, їм почали пропонувати гроші за контракт, одноразові виплати, а втрати зменшили тим, що посилали їх у безпечніші райони, наприклад, у Сирію замість України.

Завдяки цій комбінації дій, каже Рателле, ситуацію на Кавказі вдалося стабілізувати.

"Зараз ми спостерігаємо рівень стабільності на Північному Кавказі вищий, ніж у 2022 році, а не нижчий", – каже він.

Економічна ситуація в регіоні виглядає також суперечливо, каже дослідниця регіону Крістін Ле Жен, соціокультурна антропологиня з Університету Флориди. За її словами, видно, що життя людей, які займалися малим бізнесом, ускладнилося.

Їм стало важче тримати зв’язок зі своїми родичами в Європі чи в Туреччині через внутрішньо російські обмеження та санкції. З іншого боку, Москва почала вкладати більше грошей в туристичні об’єкти Північного Кавказу, який тепер заміняє багатим росіянам гірськолижні курорти Європи.

Говорячи про діаспору, Марат Ільясов зауважує, що вона переважно налаштована проти Путіна. Чеченці, які пішли воювати за Україну, були переважно з-поміж закордонних чеченців. Але, знаючи мстивість Кремля, який не раз вбивав своїх опонентів за кордоном, у тому числі з-поміж чеченців, більшість з них не виступає активно за повалення режиму Путіна, навіть якби вони цього і хотіли, каже дослідник.

Щодо настроїв всередині регіону, то, на його думку, попри те, що на Кавказі люди добре пам’ятають свою історію (не лише сталінські депортації, але і боротьбу за незалежність понад 200-літньої давності), помітна частина людей у регіоні бояться виступати за незалежність свого краю і щиро підтримують путінську агресію проти України.

"Це можна пояснити або браком освіти, або успіхом пропаганди після двох чеченських війн. Це люди, які не знаходять себе в нинішній Чечні – безробітні, наркомани, люди в депресії, люди, які не можуть забезпечити свої родини. Їх не так багато, але вони є", – каже Ільясов, який проводив онлайн-інтерв’ю в Чечні, щоб з'ясувати настрої в регіоні.

Відповідаючи на запитання аудиторії, Крістін Ле Жен також сказала, що на нинішній момент нічого не вказує на те, що режиму на Кавказі щось загрожує, але вона також говорить про те, що під фасадом стабільності може ховатися багато процесів, які не помітні зовні, які підточують режим зсередини.

Жан-Франсуа Рателле вважає, що є тиск на режим, який створюють різні групи, питання лише у тому, наскільки вони сильні, і чи почнуть діяти.

"Існує така ідея, що є велике бажання розпочати повну деколонізацію або боротьбу проти московського імперіалізму на Північному Кавказі. І це частково правда, бо в окопах обговорюють, чи наступний крок – це Росія. Є спільні цілі боротьби з режимом серед джихадистів, серед націоналістів з усіх республік, навіть серед ультраправих бойовиків в Україні, які приїжджають з Росії. Ці люди співпрацюють на лінії фронту, вони воюють в Україні, у них спільна думка, що буде наступним кроком. Але наступний крок залишається вкрай туманним і не дуже зрозумілим, як це відбуватиметься і яким буде процес", – каже він і додає, що спільної думки про те, що робити далі з Росією, ці групи не виробили.

За його словами, багато про це говорять у діаспорі – про розпад Росії, про майбутню Конфедерацію народів Північного Кавказу.

Утім діаспора не має великої підтримки на місцях серед бійців, які можуть бути незадоволені режимом в Москві, але вони не готові воювати за його повалення навіть за теоретичної підтримки Заходу.

"Росії вдалося створити середовище, в якому рівень репресій зріс настільки, з цими законами про іноземних агентів, про дискредитацію російської армії, і новими елементами кримінального кодексу, що створено надзвичайно важкі умови для активістів всередині Росії, які б хотіли кинути виклик Москві", – каже дослідник.

На його думку, є велика різниця між бажанням діаспори, яка б хотіла повалення режиму в Москві, і навіть готова іти в окопи в Україні для боротьби з російським імперіалізмом, і людьми всередині Росії, які переживають на собі всі репресії імперської влади, і не мають ані засобів, ані можливості розпочати спротив зсередини.

"Не думаю, що північнокавказькі бійці, діаспора та місцеве населення є в кращій позиції зараз, ніж вони були у 2022 році, щоб виступати за політичні зміни, чи радикальні зміни у Російській Федерації", – підсумовує Рателле.