Чого лише не вигадують американські міста, особливо ті, що в глибинці, щоби привабити журналістів і туристів. Фестивалі полуниці, паради зомбі, день бабака (цей ви точно знаєте). Але мало кому так пощастило, як Де Мойну, столиці Айови. Це місто називали найбільш непримітною столицею Середнього заходу, Де Борінг (boring – нудний), але все змінила політика.
У кінці 60-х демократична партія США вирішила удосконалити процес вибору єдиного кандидата від партії на президентських перегонах, розтягнувши відбір на довгі місяці. Партійні лідери вирішили зробити Айову першим штатом, де проходять внутрішньопартійні вибори, – через заплутаний і складний процес голосування і підрахунку голосів на так званих кокусах. Республіканці змінили правила на кілька років пізніше. Після того, як перемога в Айові дала поштовх кампанії Джиммі Картера, прізвище якого ще за рік до кокусів впізнавали лише 2% виборців, інші політики зацікавилися і штатом, і стратегією демократа. Ідея Картера була проста: об’їздити якомога більше маленьких містечок і поговорити із якомога більшою кількістю людей особисто, допоки інші кандидати не встигли цього зробити. Цей метод живий і нині.
Айова – це коли наступний президент США хоче потиснути руку бажано кожному мешканцю штату, який має право голосу, і поцілувати усіх фотогенічних немовлят. Коли кількість політичних аналітиків у штаті полів кукурудзи на півроку перевищує кількість фермерів, коли всі найвідоміші журналісти країни змінюють ньюзруми у Вашингтоні і Нью-Йорку на польові студії Де Мойна.
Де Мойн у виборчий рік – це як політичний парк атракціонів. І головні атракції – самі кандидати у президенти.
Дві з половиною тисячі журналістів із 30 країн світу приїхали на кокуси до Де Мойна цьогоріч. А скільки працівників кампаній висаджуються тут за півроку до виборів? Саме із цим пов`язують величезну кількість ресторанів, яка зявилася у місті за минулі десять років. Нині у Де Мойні більше ресторанів на душу населення, ніж у Нью-Йорку! До речі, перший ресторан, в який ми з оператором зайшли поїсти, 2008-ого, як виявилося, був штаб-квартирою кампанії Барака Обами.
Де Мойн у виборчий рік – це як політичний парк атракціонів. І головні атракції – самі кандидати у президенти. Фермер на тракторі із величезним прапором «Трамп 2020» їде у бік школи? Та бо в спортзалі мітинг у Джо Байдена. Купа людей біля гіпстерської кав’ярні в суботу зранку? Це конгресвумен Ільхан Омар за чашкою латте і круасаном розповідає, чого треба голосувати за Берні Сандерса. Елізабет Воррен не встигає на власний мітинг, але зустрічається із прихильниками у місцевій пивоварні об 11 вечора – щойно прилітає із Вашингтона. Том Стаєр – знаєте такого кандидата? – з’являється без попередження у медіа-центрі і, погодившись на коротке інтерв’ю, жартує про те, що у пляшці з водою у нього горілка. «Добре, що хоч хтось вважає твої жарти смішними», – каже його прес-секретарка, побачивши, як я сміюся (для годиться). «Ага, – каже кандидат, – і ця людина – я!».
Де Мойн – це коли із 80 локацій, де проходять кокуси, рендомно вибираєш один, і саме туди приїжджає Елізабет Воррен, щоби поагітувати виборців перед голосуванням. І так, мікрофон не працює, тому вона стоїть посеред спортзалу і кричить у мегафон. Воррен їде, демократи нескінченно довго рахують, скільки людей згуртувалося у куточку кожного кандидата, діти кидають паперові літачки, жіночка праворуч в’яже, а кілька журналістів, які вирішили дочекатися остаточного результату, з’ясовують, що чекати його точно краще сидячи або і лежачи на блискучій підлозі шкільного спротзалу.
Вже вилітаючи із міжнародного аеропорту Де Мойна (технічно міжнародного, як жартують самі айовці), я подумала, наскільки парадоксальна ця айовська популярність із періодичністю раз на чотири роки. Так, місто перетворюється на мекку для політичних туристів, враховуючи доступ до усіх кандидатів, і увагу ЗМІ.
Але зрештою, політика цікавить не усіх, так само, як спорт (гарантую). І для більшості людей, певно, прізвище когось із кандидатів минулого виборчого сезону, типу Марко Рубіо, так само нічого не скаже, як для мене ім’я Пейтона Меннінга (американський футбол, якшошо). Тому штат Айова, як багато про нього б не писали на початку виборчого року, будуть і далі плутати із Огайо і Айдахо, як наголоси і букви у прізвищі Буттиджеджа. Це все класно підсумував той випадковий хлопець в аеропорту, який, дивлячись на навантажені у три поверхи довжелезні візки телевізійної техніки, запитав у своєї дівчини: «Чекай, у місті що, щось відбувається?». І вона, трохи подумавши: «Не знаю. Здається, щось політичне».
Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.
Дивіться також: Словесні бої і несподівані нокаути: Як пройшли політичні дебати у найкращих традиціях Лас-Вегаса. Відео
Your browser doesn’t support HTML5
Словесні бої і несподівані нокаути: Як пройшли політичні дебати у найкращих традиціях Лас-Вегаса. Відео