Хочете зрозуміти дії Путіна? Гляньте на карту

Володимир Путін каже, що він релігійна людина і палкий прихильник Російської православної церкви. Якщо так, то мабуть щовечора у молитві перед сном він запитує Господа: «Чому Ти не створив гори на сході України?»

У своїй статті «Географічне прокляття Росії» (Russia and the Curse of Geography), опублікованій у виданні The Atlantic, лондонський письменник і кореспондент Тим Маршал намагається пояснити мотиви, якими керується Володимир Путін.

Якби Бог створив гори на сході України, тоді простори Європейської рівнини не були б такими привабливими для загарбників, які звідти неодноразово нападали на Росію протягом всієї її історії. Таким чином Путін, як і попередні російські лідери, мабуть, вважає, що у нього немає іншого виходу, як встановити, принаймні спробувати встановити, свій контроль над рівнинами на захід від Росії. Те ж саме можна сказати про географічні ландшафти інших регіонів світу: їх фізичні характеристики беруть політичних лідерів у заручники, обмежуючи їх вибір та можливості для маневрування. Ці правила географії особливо явні у випадку Росії, де владу дуже складно захищати і, де протягом багатьох століть лідери компенсували це спробами розширити свої території, - пише Маршал.

За всіма ознаками, західним лідерам важко зрозуміти мотиви Путіна, особливо коли йдеться про його дії в Україні та Сирії. Характеризуючи російського лідера часто бачимо посилання на відомий вислів Вінстона Черчілля про Росію -- «загадка, загорнута в таємницю та вміщена всередину головоломки». Однак закордонні військові інтервенції Путіна слід розглядати в контексті давніх спроб російських лідерів компенсувати особливості географії Росії. А може мотиви Путіна не так вже й загадкові? Можливо їх можна прочитати на карті.

У випадку Росії, найбільшої країни в світі за площею територій, яка лежить на кордоні між Європою та Азією і включає в себе ліси, річки, озера, степи і гори, проблеми можуть прийти як з суші, так і з моря, - зазначає кореспондент. Поляки прийшли по Європейській рівнині в 1605 році, потім були шведи в 1707 році, потім французи під проводом Наполеона в 1812 році, а потім і німці - двічі, в 1914 та 1941 роках. На території Польщі ширина цієї рівнини складає всього 480 кілометрів - від Балтійського моря на півночі до Карпатських гір на півдні - але біля російського кордону ширина цієї рівнини збільшується до 3 200 кілометрів, і звідти відкривається прямий шлях на Москву. Звідси і неодноразові спроби Росії окупувати Польщу: ця країна являє собою відносно вузький коридор, в якому Росія може розгорнути свої збройні сили, щоб перешкодити ворогові наблизитися до її власних кордонів, які набагато складніше захистити.

З іншого боку, величезні площі територій Росії були їй захистом: до того часу, коли армія противника наближалася до Москви, лінії постачання ставали занадто довгими, і їх було вкрай складно захищати, оскільки вони перебували на російській території. Цю помилку зробив Наполеон в 1812 році, Гітлер повторив її в 1941 році.

Тим Маршал уважає великим стратегічним значенням відсутність у Росії власного тепловодного порту з прямим виходом в океан, що мала значний вплив на стратегію російських лідерів протягом всієї її історії. Чимало арктичних портів Росії щороку сковуються льодом на кілька місяців. Владивосток, найбільший російський порт в Тихому океані, оточений водами Японського моря, в якому панівні позиції займають японці. Це не тільки заважає торговельним потокам, але й не дозволяє російському флоту отримати статус глобальної сили, оскільки у нього немає цілорічного доступу до найважливіших світових морських маршрутів.

На погляд Маршала, у Росії дві головні проблеми - її вразливість на суші і відсутність доступу до тепловодному порту. Вони вийшли на перший план під час кризи в Україні у 2014 році. Поки в Києві перебував проросійський уряд, Росія могла бути впевнена в тому, що її буферна зона залишиться недоторканою і захищатиме Європейську рівнину. Навіть нейтральна Україна, яка пообіцяє не приєднатися до НАТО та ЄС і залишить за Росією право орендувати тепловодний порт в Севастополі, була б прийнятним варіантом. Але коли протестувальники в Києві скинули проросійський уряд Віктора Януковича, і до влади прийшов новий прозахідний уряд, Путін опинився перед вибором. Він міг з повагою поставитися до територіальної цілісності України або зробити те, що російські лідери робили протягом багатьох століть. Він вибрав свій власний шлях атаки заради оборони, анексувавши Крим, щоб зберегти за Росією її єдиний тепловодний порт і перешкодити НАТО ще більше наблизитися до її кордонів.

Ті ж самі занепокоєння географічним положенням помітні і в російській інтервенції в Сирію на підтримку союзника Путіна Башара аль-Асада. У Росії є військово-морська база в портовому місті Тартус на сирійському узбережжі Середземного моря. Якщо режим Асада впаде, нові керівники Сирії можуть швидко видворити російських військових звідти. Путін, безсумнівно, вважає, що збереження цієї бази коштує того, щоб ризикнути початком протистояння з НАТО, - йдеться у статті.

Росія ще не закінчила своїх кампаній ні в Україні, ні в Сирії. Від правителів Великого князівства Московського і Петра Першого, до Сталіна і тепер Путіна, всі російські лідери були змушені вирішувати одні й ті ж проблеми. Тут справа не в тому, яких ідеологій дотримувалися ці правителі - царистської, комуністичної або кланово-капіталістичної - вода в північних морях - замерзала, а Європейська рівнина - залишалася плоскою, - пише Тим Маршал у статті для видання The Atlantic.

Дивіться також: ГПУ Шокіна займається показухою, а не правосуддям - експерт

ГПУ Шокіна займається показухою, а не правосуддям - експерт. Відео