Львів – Торік на Львівщині всиновили 72 дитини. Шістьох із них усиновили іноземні громадяни, а більшість, 66 дітлахів, залишилися мешкати з новими батьками в Україні. Загалом в області у сиротинцях та школах-інтернатах перебуває близько 5000 дітей.
У львівському дитячому будинку №1 мешкає 59 дітлахів від трьох до шести років. Більшість мають когось із батьків або ж визначеного судом опікуна. У грудні семеро сиріт потрапили в нові сім’ї, ще четверо (три сестри і братик) – у будинок сімейного типу. Вже у січні трьох діток-сиріт теж усиновили громадяни України. Ще одна справа зараз перебуває у суді.
За два останні роки жоден іноземний громадянин не всиновив дитину з цього львівського сиротинця, говорить директор дошкільного закладу Марія Чернік. І не лише через законодавчу заборону на всиновлення іноземцями здорових дітей віком до п’яти років, зауважує вона.
«До 1997 року дітей усиновлювали переважно іноземці, а потім уже наші люди почали більше заробляти і почали брати дітей», – каже жінка.
«Вона була тут затуркана, а тепер – щаслива дитина»
Марія Чернік показує листи від своїх вихованців, яких усиновили громадяни США, Канади, Італії. Там дуже багато теплих слів батьків про їхніх дітей.
Марія Чернік наголошує, що чимало її колишніх вихованців, яких вважали відсталими у розвитку, після того, як виїхали з новими батьками, стали найкращими серед ровесників у школах і університетах. Такої опіки, яку вони отримали за кордоном, ті умови, в яких вони проживають і навчаються, на батьківщині вони, на жаль, не мали б, констатує Марія Чернік.
«Ось лист від Надійки зі США, вона була тут затуркана, застрашена, а тепер дитина грає на бандурі, танцює, щаслива дитина. Багато дітей, дехто вже заміж вийшов. Минулого року дівчинка з Канади приїхала, їй 17 років. Я їй кажу: чи ти пам’ятаєш, де ти спала? Вона не хотіла заходити у цю кімнату, важко їй пригадувати свій біль. Хлопчика усиновила українська родина в Італії. Діти задоволені, щасливі. Вони гарно вчаться, і ніхто з батьків не нарікає на них, вони спілкуються з нашими вихователями, знають українську мову», – розповідає пані Чернік.
Чотири роки тому італійка Серена Кароло та її чоловік усиновили з цього сиротинця трирічного Андрійка. Нині він найкращий учень в італійській школі, гарно почувається на новій батьківщині. Щоб усиновити дитину, італійці очікували чотири роки, два місяці тільки пішло на оформлення документів в Україні, а вся справа через фірму-посередника коштувала італіській родині 12 тисяч євро.
«Нині здорові діти не дають собі ради у житті у цій країні»
Директор дитбудинку Марія Чернік порадила політикам, які виступають проти усиновлення українських дітей іноземними громадянами, просто завітати у сиротинець і подивитися дітям в очі.
«Може б, вони тоді змінили свою думку. Ми всі патріоти своєї країни, але хворі діти, кому вони потрібні? Держава багато чого мусить, але не робить. Нині здорові діти не дають собі раду у житті у цій країні», – наголошує Чернік.
У день на перебування однієї дитини у сиротинці держава виділяє 29 гривень: сюди входить харчування, ліки, зарплата вихователям і комунальні послуги. Одяг, взуття, побутову хімію та інші необхідні речі приносять небайдужі львів’яни.
У львівському дитячому будинку №1 мешкає 59 дітлахів від трьох до шести років. Більшість мають когось із батьків або ж визначеного судом опікуна. У грудні семеро сиріт потрапили в нові сім’ї, ще четверо (три сестри і братик) – у будинок сімейного типу. Вже у січні трьох діток-сиріт теж усиновили громадяни України. Ще одна справа зараз перебуває у суді.
За два останні роки жоден іноземний громадянин не всиновив дитину з цього львівського сиротинця, говорить директор дошкільного закладу Марія Чернік. І не лише через законодавчу заборону на всиновлення іноземцями здорових дітей віком до п’яти років, зауважує вона.
«До 1997 року дітей усиновлювали переважно іноземці, а потім уже наші люди почали більше заробляти і почали брати дітей», – каже жінка.
«Вона була тут затуркана, а тепер – щаслива дитина»
Марія Чернік показує листи від своїх вихованців, яких усиновили громадяни США, Канади, Італії. Там дуже багато теплих слів батьків про їхніх дітей.
Марія Чернік наголошує, що чимало її колишніх вихованців, яких вважали відсталими у розвитку, після того, як виїхали з новими батьками, стали найкращими серед ровесників у школах і університетах. Такої опіки, яку вони отримали за кордоном, ті умови, в яких вони проживають і навчаються, на батьківщині вони, на жаль, не мали б, констатує Марія Чернік.
Минулого року дівчинка з Канади приїхала. Я їй кажу: чи ти пам’ятаєш, де ти спала? Вона не хотіла заходити у цю кімнатуМарія Чернік
«Ось лист від Надійки зі США, вона була тут затуркана, застрашена, а тепер дитина грає на бандурі, танцює, щаслива дитина. Багато дітей, дехто вже заміж вийшов. Минулого року дівчинка з Канади приїхала, їй 17 років. Я їй кажу: чи ти пам’ятаєш, де ти спала? Вона не хотіла заходити у цю кімнату, важко їй пригадувати свій біль. Хлопчика усиновила українська родина в Італії. Діти задоволені, щасливі. Вони гарно вчаться, і ніхто з батьків не нарікає на них, вони спілкуються з нашими вихователями, знають українську мову», – розповідає пані Чернік.
Чотири роки тому італійка Серена Кароло та її чоловік усиновили з цього сиротинця трирічного Андрійка. Нині він найкращий учень в італійській школі, гарно почувається на новій батьківщині. Щоб усиновити дитину, італійці очікували чотири роки, два місяці тільки пішло на оформлення документів в Україні, а вся справа через фірму-посередника коштувала італіській родині 12 тисяч євро.
«Нині здорові діти не дають собі ради у житті у цій країні»
Директор дитбудинку Марія Чернік порадила політикам, які виступають проти усиновлення українських дітей іноземними громадянами, просто завітати у сиротинець і подивитися дітям в очі.
«Може б, вони тоді змінили свою думку. Ми всі патріоти своєї країни, але хворі діти, кому вони потрібні? Держава багато чого мусить, але не робить. Нині здорові діти не дають собі раду у житті у цій країні», – наголошує Чернік.
У день на перебування однієї дитини у сиротинці держава виділяє 29 гривень: сюди входить харчування, ліки, зарплата вихователям і комунальні послуги. Одяг, взуття, побутову хімію та інші необхідні речі приносять небайдужі львів’яни.
|
Передрук з "Радіо Свобода" |