Учні 59-ти американських шкіл нещодавно приїхали у Вашингтон, щоб взяти участь у змаганнях з футболу на… роботах. Саме цей захід спонукав учнів під наглядом професійних менторів розробляти і конструювати роботи, які б могли брати участь у змаганнях з футболу.
Адоніс Міллер почав приїжджати на змагання після того, як взяв урок технологій. Він визнає, що полюбив технології.
Він – один з кількох сотень американських школярів, які з’їхалися у Вашингтон для участі в змаганнях технологій. Цей щорічний захід організовує група під назвою «Надихання і Визнання Науки і Техніки», що в перекладі з англійської абревіатури означає «ПЕРШІ».
Щороку учні, під наглядом фахівців, командою працюють над створенням певного технологічного проекту. І цього разу їх завданням було сконструювати робота, який би міг заштовхати м’яча у ворота. На увесь проект у них було лише шість тижнів.
Організатор змагань Дін Кеймен, який заснував організацію 21 рік тому каже, що просто хотів залучити дітей до технологій:
«Я зробив це бо розумів, що майбутнє цієї країни стоїть за розвитком техніки».
Тепер, у заходах Діна Кеймена, участь бере кожна десята школа США, а це – більше 212 тисяч учнів. Він каже, що американські діти надто сильно заглибилися у спорт, і це велика проблема:
«Через це діти втратили відчуття реальності і не можуть зрозуміти, що вони не зароблять грошей розвиваючи м’язи рук граючі в баскетбол. У той же час навколо є мільйони можливостей кар’єрного росту для тих, хто розвиває м’язи між вухами».
Подивитися змагання школярів прийшли два сенатори, серед них лідер Демократичної більшості Гері Рід:
«Це чудово, що ми бачимо тут не баскетбольну гру, а дітей, які хочуть стати науковцями. Ми не можемо дати своїм дітям нічого більш важливого, ніж можливість розвивати себе в математиці і науці».
Учні кажуть, що уже винесли для себе зі змагань багато корисних уроків.
Учасник змагання Нейтан Гікс:
«Приємно робити це з багатьма іншими, адже ти можеш розділити з ними свою перемогу. А коли програєш, то не почуваєш себе одиноким».
Його конкурентка Елісон Ґейл не приховує свого задоволення:
«Ти над чимось працюєш протягом шести тижнів, а потім приходиш на змагання і показуєш свою роботу. Це найкращий час, який я провела у школі. А ще тут дуже приємна атмосфера».
Дін Кеймен тепер шукає можливості отримати урядову підтримку для свого проекту і, що більш важливо, принести свою програму до кожного американського школяра.
