Санкт-Петербург – Два роки тому в Україні відбулися події, відомі як Революція Гідності. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла постанову, в якій ішлося, що президент країни Віктор Янукович «неконституційним способом самоусунувся від здійснення конституційних повноважень, і не виконує своїх обов’язків». Тією ж постановою позачергові вибори президента країни були призначені на 25 травня 2014 року.
А 23 лютого Верховна Рада призначила свого голову Олександра Турчинова тимчасово виконуючим обов’язки президента України.
Кореспондент «Голосу Америки» поспілкувалася з громадськими активістами, які в результаті перемоги Революції Гідності і подальших подій переїхали з Росії в Україну.
«Майдан зробив людей народом»
Ольга Курносова два роки тому брала активну участь в діяльності Комітету солідарності з Майданом. Вона згадує: «У грудні 2013 року я була в Києві, а коли повернулася в Москву, постійно стежила за всіма подіями із завмиранням серця. А коли я зрозуміла, що Майдан вистояв, то мої почуття було складно описати. Напевно, щось подібне я відчувала в серпні 1991 року. І тільки ці дві події я можу поставити поряд», – ділиться враженнями Ольга Курносова.
Своє ставлення до перемоги Майдану вона описує як «біла заздрість»: «Людям в Україні вдалося зробити те, що ніяк не можемо зробити ми в Росії – почати змінювати систему».
А після того, як на російських громадських активістів, що співчували новій українській владі, посилилися гоніння, багато хто із них були змушені емігрувати. Сама Ольга Курносова 7 жовтня 2014 роки переїхала до Києва. За минулі місяці вона неодноразово бувала в зоні АТО, спілкувалася з бійцями нацгвардії і з жителями звільнених міст Донбасу.
За її словами, головне, що вдалося за останні два роки зробити в Україні прихильникам європейського вибору, це «розбудити країну, розбудити суспільство».
«І прорости горизонтальними зв’язками, про які ми так багато говоримо. Я маю на увазі масовий волонтерський рух, без якого Україна не змогла б зупинити російську агресію. Це допомога біженцям, допомога бійцям АТО, організація медичного обслуговування поранених. Це – жива країна, де кожна людина відкрита і спільній біді, і спільній перемозі. Майдан зробив людей не просто суспільством, а народом, нацією. Це головне, що вдалося Україні за два роки», – вважає громадянська активістка.
На уточнююче запитання, що, на її думку, ще належить зробити Україні, Курносова відповідає: «Те ж саме, що належить Росії: усвідомити, що зміна осіб не сильно змінює ситуацію. Я розумію, що Україні це поки що важко зробити, тому, що країна ще воює. Але українське суспільство багато в чому розуміє, що необхідно провести системні зміни».
Україна подасть приклад Росії «як будувати європейське суспільство»
Якщо Ольга Курносова порівнює Революцію Гідності з поразкою ГКЧП в серпні 1991 року, то інший громадський активіст, який переїхав з Росії в Україну – історик і публіцист Павло Шехтман – проводить інші паралелі.
У бесіді з кореспондентом «Голосу Америки» він сказав: «Може бути, це прозвучить незвично, але я вважаю, що Майдан був антифеодальною революцією на кшталт французької кінця XVIII століття. Тому що, те, що побудував Путін і те, що будувалося до Майдану на пострадянському просторі, це був неофеодалізм».
На думку Шехтмана, система відносин за типом «сюзерен – васал» в Росії вже оформилася, і тепер Путін підтримує антидемократичні режими по всьому світу, включаючи Близький Схід і Латинську Америку.
«Він намагався підтримати близьку йому за духом корупційну, кастову систему, але Майдан переламав цей тренд, знищивши бандитський неофеодалізм Януковича, проголосив проєвропейські ідеали, поставивши хрест на мріях Путіна відтворити неофеодальному імперію в рамках колишнього СРСР», – вважає Павло Шехтман.
Свій вибір України як країни тимчасового перебування громадський активіст пояснює так: «Це – частина пострадянського простору, близьке нам у багатьох відношеннях суспільство, і я не відчуваю себе тут в еміграції, як це було б, скажімо, в Литві, не кажучи вже про Німеччину або Францію. Ну, і крім того, чисто технічно виїхати без закордонного паспорта можна було тільки в Україну».
Співрозмовник «Голосу Америки» також висловив надію, що Україна «можливо, не завтра і не післязавтра, але все одно – подасть приклад Росії, як можна проводити реформи і боротися з неофеодалізм, і з олігархічно-чиновницьким корупційним свавіллям. Тобто, подасть приклад, як можна будувати європейське суспільство».
«Судетські росіяни» і «українські громадяни російського походження»
Якщо для Ольги Курносової і Павла Шехтмана Україна стала тимчасовим притулком, то Геннадій Логвиненко, який довгий час був представником української діаспори в Санкт-Петербурзі, вважає, що він повернувся на свою історичну батьківщину.
На думку Логвиненка, ставлення до Євромайдану і наступних подій в Україні, включаючи анексію Криму, багато в чому визначили і взаємини між людьми, які раніше вважали один одного близькими друзями.
«Особисто я отримав великий духовний досвід. Будучи представником української діаспори в Петербурзі, я вважав Росію теж своєю країною», – зазначає Геннадій Логвиненко. І розповідає, що його предки воювали як проти Росії за незалежність своєї країни, так і на стороні Росії, коли йшлося про загальні державні інтереси.
А після перемоги Майдану він відчув, що Росія стає йому чужою і навіть ворожою. «Раптом виявилося, що в країні, яку я, все-таки, вважав теж своєю, можна дістати по голові за українське слово, а іноді – просто за український акцент. Вже не кажучи про те, що можна підучити ніж за відстоювання інтересів своєї історичної батьківщини. І я зрозумів, що відчувають, наприклад, євреї, коли на них обрушується антисемітизм у великоруській модифікації», – підкреслює Логвиненко.
І зауважує, що, спілкуючись з російськими правозахисниками і колишніми політзеки з товариства «Меморіал», він відчуває себе серед своїх.
Геннадій Логвиненко також поділився спостереженнями про те, як розділилися російськомовні громадяни в самій Україні. «З питання "з ким ти?", тобто, підтримуєш ти незалежність України чи ні, люди самовизначились. Одна група отримала умовну назву "судетські росіяни", тобто – аналог судетських німців кінця 30-х років. А друга – громадяни України російського походження. І серед героїв "Небесної сотні", і серед активних учасників АТО зовсім немало етнічних росіян. Хоча ні для кого не є секретом, що серед тих, хто чекає російського вторгнення в Україну – є так звані "судетські росіяни" і що приєдналися до них "манкурти"», – пояснює він.
«Головне – Україна зупинила російську агресію»
До другої річниці перемоги Євромайдан в російських засобах масової інформації з’явилися публікації, автори яких стверджують, що розстріл людей у центрі Києва в січні-лютому 2014 року було організовано противниками Віктора Януковича. У зв’язку з цим Геннадій Логвиненко нагадав, що в Росії досі існує офіційна версієя подій січня 1991 року в Вільнюсі і в Ризі. Згідно з цими версіями, захисники незалежності Литви і Латвії, теж, нібито, були розстріляні снайперами з числа послідовників «лісових братів».
«Це доводить, що немає нічого нового, і що російська пропаганда поводиться точно також, як 25 років тому вела себе пропаганда радянська. А значить, Росія "червона" і Росія "біла" мають між собою набагато менше відмінностей, ніж прийнято вважати, якщо мають ці відмінності взагалі. Імперія є імперія. А події у Вільнюсі та Ризі взимку 1991 року дійсно схожі з двома піками подій в Києві 23 роки по тому – 22 січня на вулиці Грушевського, і з 18 по 20 лютого на вулиці Інститутській», – вважає Логвиненко.
Говорячи про те, що, на його думку, вдалося зробити українцям за останні 2 роки, співрозмовник «Голосу Америки» підкреслив: «Головне – Україна зупинила російську агресію. Що ж стосується євроінтеграції, то під час війни це не може не відходити на другий план, при всій важливості цього процесу. Крім того, зараз найважливіше питання якнайшвидшої інтеграції до військових структур і залучення цих структур в оборону України. А коли встановиться міцний мир, і будуть забезпечені всі умови по безпеці, можна буде прагнути до економічної інтеграції з країнами Європейського Союзу. Поки ж люди знаходяться на передовій, і не дотримується навіть перемир’я, говорити про це, по-перше – нереалістично, а по-друге – аморально», – робить висновок Геннадій Логвиненко.
Погляд американських експертів
Кореспондент «Голосу Америки» також попросив експертів у Вашингтоні поділитися думкою про те, як уроки Євромайдан можуть бути засвоєні в Росії.
Аліна Полякова, експерт з питань України в Атлантичній раді США (Atlantic Council) вважає, що Євромайдан ще послужить прикладом для жителів пострадянських країн, де сьогодні міцно встановилися автократичні режими: наприклад, в тій же Росії та Білорусі. «Майдан став прикладом, що корупції та свавіллю влади може бути покладено край, і що у простих людей може бути межа терпінню», – говорить вашингтонський аналітик.
У свою чергу американський політичний журналіст, письменник, який працював на Майдані ще в грудні 2013 року, Дейвид Саттер вважає, що урок, який у майбутньому ще, можливо, доведеться засвоїти росіянам, полягає в тому, що навіть революційна зміна верхівки режиму і навіть проведення демократичних виборів не призводить автоматично до викорінення корупції та вирішення соціально-економічних проблем, які накопичувалися десятиліттями. Звідси, вважає експерт, і неминучі приводи для розчарування, з чим стикаються люди в таких випадках і з чим вже зіткнулося українське суспільство.
«В Україні ми бачимо сильний опір реформам з боку бюрократії, – каже Саттер. – Зокрема, бачимо небажання створювати незалежну прокуратуру, незалежну судову систему, без чого не може бути справжньої боротьби з корупцією і не може бути реального створення європейської, західної моделі державного устрою».
Разом з тим, продовжує політолог, прагнення українського суспільства йти далі по шляху реформ підтверджує, що суспільство вже зробило європейський вибір, і цей вибір в майбутньому може стати прикладом для росіян.
«Все-таки можливість для суспільства змінювати керівництво країни – це крок у напрямку майбутнього плюралізму. І це створює ситуацію, яка буде позитивно еволюціонувати. Я думаю, багато людей в Україні це бачать і розуміють. І я думаю, що це розуміють ті росіяни, які намагаються самостійно аналізувати ситуацію в сусідній країні і замислюються про європейське майбутнє своєї власної країни», – робить висновок Дейвид Саттер.
Дивіться також: BREXIT: Британці вагаються, чи потрібен їм ЄС
Your browser doesn’t support HTML5
BREXIT: Британці вагаються, чи потрібен їм ЄС. Відео