Майже 45 років у передмісті американської столиці діє суботня школа українознавства імені Тараса Шевченка, яка відіграє велику роль у житті дітей україно-американської громади. На сьогодні в школі навчається майже 120 дітей від підготовчого до 11-го класу.
Хоч навчання в американських школах п’ятиденне, багатьом школярам із українських родин доводиться прокидатись і суботнього ранку. Втім, директор школи Рената Гарматій каже, що відвідування української суботньої школи дає дітям те, чого вони не можуть отримати на уроках протягом тижня:
«Наша школа має дві мети – плекати українську мову і плекати українознавство».
Пані Гарматій тішить те, що кожного року кількість школярів зростає. Однак проблем теж не меншає – школа досі не має власного приміщення, а розширення педагогічного колективу вимагає більшого фінансування:
«Школа зростає. Для того, щоб ми могли краще служити дітям, нам треба більше учителів. А, щоб найняти більше учителів, нам треба буде в якийсь момент підвищувати платню за школу».
Сьогодні основним джерелом фінансування української школи є оплата за навчання. Однак цього року школа набула статусу громадської організації. Пані Рената сподівається, що це значно полегшить фінансову ситуацію:
«Тепер нам буде значно легше подаватися на гранти і звертатися до меценатів, щоб вони могли підтримувати нашу школу».
А деякі батьки, як наприклад Любов Боднар-Кемпіо, знайшли просте рішення як покрити додаткові витрати на навчання дітей в українській школі:
«Я вирішила викладати у школі і таким чином всю свою зарплату переводити зворотно у школу як оплату за навчання двох моїх дітей».
Мати чотирьох дітей пані Бодндар-Кемпіо проживає у США 10 років і робить все для того, щоб, виростаючи в американському середовищі, її діти в душі залишались українцями:
«Це мій святий обов’язок передати моїм дітям у спадщину всю цю культуру, духовність, яку я привезла з України».
Не менш важливою школа є для американця українського походження Андрія Дмитріюка. Тут навчається двоє його дітей, а українську мову родина Дмитріюків намагається зберегти навіть у третьому поколінні:
«Українська школа для нас дуже важлива. Це фундамент української мови, культури, релігії, вони підтримують контакти із своїми ровесниками і дуже важливий елемент їхнього розвитку, як свідомих українців».
А чи подобаються дітям їхні суботні заняття?
Микола Шевчик: «Я дуже люблю товариство, я люблю учителів. Це те, що я люблю робити у суботу зранку».
Лариса Слоневська: «Мені в українській школі дуже цікаво. Я дуже люблю читати про те, що мої предки зробили в Україні і я горда з української школи».
Андрій Вовк: «Як я стану старший, я хочу своїх дітей навчити по-українськи говорити. Це для мене дуже важливо».
Обов’язковими предметами навчальної програми, яку складає вчена рада у Нью-Йорку, є українська мова та література, історія, географія та культура, та релігієзнавство у молодших класах. Однак, пані Боднар, яка працювала вчителем в Україні, каже: педагоги мусять враховувати, що для дітей, яким вони викладають, українська мова не є рідною:
«Ми не можемо вимагати такого самого рівня від дітей, які навчаються в американській школі. Mи любимо їх за те, що вони намагаються вивчати другу мову. Отже матеріал треба подавати досить чітко, дуже визначеними термінами і завжди перепитувати, чи вони розуміють деякі слова».
Оскільки першочерговим завданням є вивчення української мови та культури, вчителі вдаються до інтерактивних методів викладання. Щороку до дня Миколая, Різдва чи інших свят школярі готують концерти та вистави.
Рената Гарматій переконана, що докладені зусилля не залишаться безрезультатними, а місію школи продовжать і наступні покоління українських мігрантів:
«Ми є дуже горді з того, що батьки, діти і учителі, які приходять до школи, є настільки віддані. Тому, що відриватися від свого щоденного життя і додавати собі багато роботи, чого вимагає участь у рідній школі – це величезне присвячення».