Міжнародна преса все ще не може зрозуміти цілі, які ставить Росія, надсилаючи гуманітарний конвой на український Донбас, але впевнена, що місія ця виходить за рамки виключно милосердя. Наскільки справді віруючими є проросійські сепаратисти, багато з яких вважають себе «православною армією»? І преса також шукає відповідь на запитання: хто замінить Катрін Аштон на посаді глави європейської дипломатії?
Лондонська Guardian вміщує редакційний коментар щодо російського конвою з «гуманітарною допомогою» і зазначає, що його «місія нерозбірлива». Рідко коли в історії завершення доброчинної місії очікувалось з таким трепетом, каже газета. Російські вантажівки, які прямують до українського кордону, ніби везуть допомогу потерпілим цивільним мешканцям Луганська та Донецька. Немає сумніву, пише газета, що мирні мешканці, які залишилися у Донецьку, а особливо в Луганську, дуже страждають. Обстріли тривають, постачання води та світла або відсутнє, або непостійне, запаси продовольства та медикаментів вичерпуються. Допомога, отже, потрібна. Немає причин не вірити, що в російських вантажівках не ковдри, спальні мішки, консерви та медикаменти, але там можуть бути й інші речі. Але виглядає, що ані Червоний Хрест, ані ОБСЄ не давали добро на конвой, хоча їх і поінформували у досить непрямий спосіб. Так само й Київ, який у принципі не заперечує проти гуманітарної допомоги, ні на що не погоджувався. Немає сумніву, що ті, хто наказав конвою рухатись на південь, мав на увазі не лише допомогу. Це витівка, мета якої послабити натиск українського війська на повстанців чи проросійські сили, які в іншому випадку незабаром здалися б. Також метою конвою є створення нової форми російської присутності на українській території. І тут є кілька запитань: який вид присутності має Москва на увазі? Чи матиме якесь значення незгода з конвоєм з боку Червоного Хреста або інших, чи його все одно доставлять? І чи не матиме за наслідки цей нібито гуманітарний крок повноцінну війну України та Росії? Конвой також є новим елементом у віртуальному медіа-просторі, в якому функціонує російський уряд, оскільки конвой створює героїчну чорно-білу картину для своїх громадян і для тих в Україні, хто має якісь сентименти до Росії.
Газета Moscow Times пише про сепаратистів на сході України, – зокрема релігійний аспект і вказує, що вони моляться Минулому, а не Богові. Дехто з обох боків конфлікту вважає, що в ньому опонують одна одній дві системи моральних цінностей. Зокрема сепаратисти стверджують, що захищають кордон російської православної цивілізації. «Це свята, православна війна», – заявила одна з симпатиків сепаратистів. У сепаратистів навіть є підрозділ, який називається «Російська православна армія» зі штаб-квартирою у Донецьку. «Конституція» так званої «ДНР» прямо проголошує православ’я як головну віру, так само, як це колись було в Російській імперії. «Міністр оборони» угруповання «ДНР» Стрєлков заявив у липні, що його формування є «православною армією» і заборонив лайливі слова, але західні журналісти, які спілкуються з сепаратистами, кажуть, що «на 99,8% це буде проблематично» для бойовиків не вживати матюки. Але, зауважує газета, якщо сепаратисти й мають вівтар, то моляться вони радянському минулому, а не Господу Богу. Не дивина відтак, що на більш радянізованому Сході України люди є менш релігійними аніж на Заході України, який був анексований СРСР у 1939 році, а відтак не зазнав антирелігійних гонінь 30-х років. Дані свідчать, що кількість парафій на душу населення на Сході України наполовину менша, аніж у Центральній Україні і становить лише чверть порівняно зі Західною Україною. Цікаво, що Донецька та Луганська області – форпости сепаратистів – мають меншу від середньої релігійність навіть в УПЦ (Московського патріархату). На Донбас припадає 15% населення України і лише 8,5% парафій УПЦ (МП).
Видання National Interest намагається відповісти на – ним же поставлене – запитання: «Хто замінить Катрін Аштон?» Йдеться про посаду верховного представника ЄС із закордонної та безпекової політики – такого собі главу МЗС ЄС. Коли Аштон відійде у жовтні, новий верховний представник, пише видання, одразу має зайнятися дипломатією високих ставок із держсекретарем США Джоном Керрі та російським міністром закордонних справ Сергієм Лавровим. Керрі майже 30 років був членом сенатського комітету у закордонних справах і був кандидатом на президента США перед тим, як стати біля керма американської дипломатії минулого року. Лавров є кар’єрним дипломатом і десять років був постійним представником Росії в ООН, а нині вже одинадцятий рік очолює МЗС Росії. Керрі та Лавров є дипломатичними важковаговиками, зазначає видання. І наступний верховний представник ЄС має бути такого ж штибу. Перший дипломат Європи має дати свіжий подих спільній закордонній та безпековій політиці ЄС, оскільки геополітичні виклики перед Європою стають дедалі серйознішими. Деякі з кандидатів відповідають цим критеріям. Видання називає міністра закордонних справ Швеції Карла Більдта, який колись очолював уряд Швеції і був залучений до мирного врегулювання на Балканах. Міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський теж підходить, оскільки був залучений до українсько-російського врегулювання кризи. Комісар ЄС від Болгарії Крісталіна Георгієва, яка колись працювала у Світовому банку, теж має досвід міжнародної допомоги та владнання криз. А от міністр закордонних справ Італії Федеріка Могеріні, через її незначний досвід, є легковаговиком, зазначає видання.
| Передрук з "Радіо Свобода" |