"Жінці не місце в хірургії", "немає сенсу тебе навіть вчити, тому що все закінчиться декретом" – такі фрази протягом своєї кар'єри чує чи не кожна українська хірургиня. Попри довгі роки, які йдуть на здобуття фаху й відточування навичок, пацієнти й колеги-чоловіки часто помилково сприймають їх за медсестер.
При цьому понад половина хірургинь зазнавали сексуальної об’єктивації чи домагань з боку колег. Це попередні результати дослідження організації Global Medical Knowledge Alliance, чий проєкт SurgFem має на меті боротись із гендерною дискримінацією та упередженнями в українській медицині.
Ініціатива передбачає створення платформи для спілкування, проведення вебінарів, конференцій, менторства, психологічної та юридичної підтримки, що особливо важливо для української медицини в час повномасштабної війни.
навчив би тебе, але ти жінка, це все не має сенсу
Анастасія Пристая, хірургиня-проктологиня лікарні "Феофанія", яка оперує понад 10 років – і жінок, і чоловіків, каже, що її шлях у професії, як і в багатьох жінок в хірургії, не був простим.
"Говорили в основному, по-перше, що хірургія дійсно "не жіноча" через те, що це фізично дуже важка робота, – згадує Пристая "аргументи". – Казали, що жінки більш емоційно лабільні, в них є менструальний цикл і всякі такі речі, що буде заважати".
І додає: "Найголовніше – те, що кажуть, що ось підеш в декрет – і все, тобто немає сенсу тебе навіть вчити, тому що все закінчиться дітьми, декретом і всім таким. Це було найобразливіше, в принципі, що я чула від старших хірургів, які по суті повинні були бути моїми менторами, але вони казали: "Ех, Настю, навчив би тебе, але ти жінка, це все не має сенсу".
Також слова про нібито фізичну складність цієї роботи для жінок – не витримують критики, каже лікарка. Адже чи не весь медичний персонал під час операцій – жінки, які іноді мають іще більше й триваліше фізичне навантаження: "Чому хірург може вночі відстояти операцію - і це вважається "чоловічою" роботою - 10-12 годин за операційним столом, а операційна сестра, яка йому асистує і виконує по суті таку саму роботу і ще більше, тому що хірург прийшов, коли вже все готово, пішов, і хтось прибирає, займається інструментами, стерилізаціями і всім іншим, – і це завжди жінка".
Щодо упередження про нібито меншу емоційну витримку жінок, медикиня каже, що навпаки жінка у хірургії може більш емпатично й асертивно ставитись до пацієнтів. Натомість вона каже, що причина стереотипу у тому, що хірургія – більше високооплачувана, й чоловіків досі часто сприймають як головних "годувальників" в родині.
Щоб змінювати ці стереотипні уявлення, хірургині в Україні та США об'єднались в ініціативу SurgFem. Засновниця – українка онкохірургиня Неля Мельничук, яка вже понад 25 років живе у США, оперує у шпиталі Бріґгема та викладає у Школі медицини Гарварда.
Мельничук також очолює неурядову організацію Global Medical Knowledge Alliance, що серед іншого допомагає з обладнанням українським лікарням і польовим шпиталям і привозить українських лікарів на стажування до США.
SurgFem – новий проєкт організації – має на меті надавати підтримку та можливості кар'єрного росту для жінок у хірургії.
"Ми хочемо створювати мережу для жінок-хірургинь, які могли б між собою спілкуватися, які могли б одна одній допомагати, такий peer-to-peer support (підтримка між колегами - ред.), як це англійською називається. Також будемо проводити вебінари раз на місяць з різних тем, наприклад, проблема лідерства або для молодих хірургинь про те, що практично робити, коли ти починаєш свою практику", - каже Мельничук.
Хірургиня додає: "Також потрібна юридична підтримка. В Україні є закони, які не дозволяють дискримінацію через те, що ти матір чи плануєш бути мамою, але треба, щоб цих законів дотримувалися. Так само ми хочемо, щоб в нас була психологічна підтримка, тому що ми всі – і це вже не зважаючи на стать, всі лікарі відчувають професійне вигорання, особливо зараз в Україні".
Якщо жінку спитають на співбесіді щось на кшталт: "Чи плануєш в декрет?" "Скільки дітей?" або "Чи заміжня?" – вона може поскаржитися
За попередніми даними опитування проєкту, в якому взяли участь близько 350 українських хірургинь, 80%, хоча б раз за свою практику чули, що "жінці не місце в хірургії", а 70% жінок у хірургії – помилково сприймали як медсестер і пацієнти, й навіть їхні колеги-чоловіки. 55% опитаних зазначили, що зазнавали сексуальної об’єктивації чи домагань з боку колег.
"В Сполучених Штатах насправді сексизм як прояв може бути покараний. Якщо жінку спитають на співбесіді щось на кшталт: "Чи плануєш в декрет?" "Скільки дітей?" або "Чи заміжня?" – вона може поскаржитися, і людина, яка поставить це запитання, нестиме відповідальність. У нас такого зараз немає, немає переліку питань, які ми не можемо, не маємо права ставити жінці, тому що це понесе покарання", – розповідає Пристая.
Вона каже, що у США жінки в хірургії об'єднувались, заявляли, що вони не погоджуються з гендерною нерівністю, суспільство підтримало їх, що й призвело до змін.
Умови роботи жінок і чоловіків у хірургії – як і в багатьох професіях – досі не цілковито рівні навіть у США, каже Мельничук. Зокрема це пов'язано із тим, що в Америці немає гарантованого оплачуваного декрету для усіх працюючих жінок, також іноді можливе упереджене ставлення з огляду на гендер. Однак загалом відкрита дискримінація під час прийняття в інтернатуру чи на роботу – здебільшого в минулому.
є чіткі критерії відбору і стать не є тим критерієм
Мельничук пояснює: "Структура самого навчання, самого прийняття на резидентуру і практику відрізняється від того, що є в Україні. В Америці вона дуже горизонтальна і також прозора. По-перше, інтерв'ю стандартизоване, по-друге, в нас є чіткі критерії відбору і стать не є тим критерієм. І сама резидентура, коли, наприклад, люди вчаться, – дуже структурована. Наприклад, кожний знає, що він має провести 12 тижнів на колоректальній хірургії, 12 тижнів на опіковій хірургії і так далі, і це не залежить також від статі".
Ситуація у США значно поліпшилась завдяки тому, що жінки почали говорити про нерівність, об’єднуватись в асоціації, проводити дослідження, каже Мельничук. Також змінам зокрема сприяла міжнародна кампанія у соцмережах 2015 року. Тоді хірургині виставляли свої фотографії з операційних із хештегом #Ilookasurgeon - "я маю вигляд хірурга".
Така ж дискусія потрібна й Україні зараз, каже Мельничук: "Потрошку почне змінюватися. Маленька дівчинка, коли вона вирішує, ким вона хоче бути, вона буде бачити всіх інших хірургинь, і для неї це буде нормально. Для маленького хлопчика також буде вже нормально, що мама - хірург або інша дівчинка хоче бути хірургинею".
Пристая пояснює: зміни у ставленні до хірургинь в Україні – не просто "на часі", а особливо важливі саме зараз – з огляду на російську війну.
ми повинні максимально підтримати жінок фертильного віку і спонукати їх до того, щоб вони народжували українців
"В нашій країні зараз демографічна криза, пов'язана з війною і з еміграцією. І ми повинні максимально підтримати жінок фертильного віку і спонукати їх до того, щоб вони народжували українців, – переконує хірургиня. – І я вважаю, що зараз як ніколи час перестати вже говорити про те, що жінка, декрет – несумісні речі не тільки з хірургією, а з іншими теж професіями. Ми повинні створювати умови, за яких жінки захочуть працювати, тому що для країни дуже негативно в економічному плані, якщо жінки не будуть працювати – і при цьому ще народжувати дітей, і повинна бути максимально залученість чоловіків в цей процес".
Дивіться також: “Мужність не має гендеру”. Українські захисниці проти сексизму та дискримінації