Криваві бої між сирійським урядом та опозицією тривають вже третій рік. Кількість біженців, які поки що залишаються в самій Сирії, невпинно зростає. Більшість з них згодом потрапляють до таборів на кордоні з Туреччиною, де місяцями чекають, щоб нарешті перетнути кордон і потрапити у зону безпеки.
За кілька місяців такі прикордонні табори перетворились на справжні містечка.
Ранок у таборі біженців Баб аль-Салама у північній Сирії. У жалюгідних умовах, мешканці терпляче чекають на переміщення у табори в Туреччині.
За десять місяців табір виріс у ціле містечко з населенням у 15 тисяч. Втім, нормальним життя тут назвати не можна, люди сплять у наметах, не мають ані електроструму, ані водопостачання.
13-річний Махмуд Ассад прибув сюди зі своєю родиною з Алеппо п’ять місяців тому. Життя тут, каже хлопець, дуже нелегке:
«Тут страшна спека. Ми страждаємо від комах, мух. Мого брата вкусила змія».
Погані санітарні умови у невеличких наметах становлять серйозну загрозу здоров’ю. Головний лікар табору Намір аль-Нассер побоюється, серед іншого, спалаху холери чи тифу:
«Харчування тут дуже погане. Нема фруктів. Лише один раз на тиждень вони дають їм якусь м’ясну страву. Яєць нема, молока також. Тільки йогурт. Цим людям просто не вистачає їжі».
Він каже, що воду очищують, але мешканці все одно страждають на діарею, яку спричиняють, вважає лікар, саме погані санітарні умови. Годують мешканців лише один раз на день. минулого року вони отримували їжу тричі на день. Сьогодні у страву входить пшона каша з підливою та зеленим перцем.
Деякі мешканці відкрили маленькі крамниці. Сатуф аль-Гассан каже, що заробляє один-два долари на день:
«Ми тут помираємо. У людей нема грошей».
28-річний Гуссейн Кожак прибув чотири місяці тому після того, як урядові сили вбили його брата та розбомбили його селище. Він знає, що опозиція незабаром має отримати нову зброю від Заходу та країн Арабського світу:
«Я чув про надходження зброї. Прикро, що цього не сталося раніше. Але з волею Божою, це призведе до зміни ситуації».
Ввечері у дітей заняття. 24-річний Мохаммед аль-Атраш каже, що намагається привити своїм учням новий спосіб мислення:
«Я вчу їх свободі. Головне, що вони можуть говорити все, що хочуть, коли і де завгодно».
Загалом же настрій в таборі сповнений відчаю. Після місяців очікування, Туреччина для біженців так і залишається недосяжним острівцем порятунку.
За кілька місяців такі прикордонні табори перетворились на справжні містечка.
Ранок у таборі біженців Баб аль-Салама у північній Сирії. У жалюгідних умовах, мешканці терпляче чекають на переміщення у табори в Туреччині.
За десять місяців табір виріс у ціле містечко з населенням у 15 тисяч. Втім, нормальним життя тут назвати не можна, люди сплять у наметах, не мають ані електроструму, ані водопостачання.
13-річний Махмуд Ассад прибув сюди зі своєю родиною з Алеппо п’ять місяців тому. Життя тут, каже хлопець, дуже нелегке:
«Тут страшна спека. Ми страждаємо від комах, мух. Мого брата вкусила змія».
Погані санітарні умови у невеличких наметах становлять серйозну загрозу здоров’ю. Головний лікар табору Намір аль-Нассер побоюється, серед іншого, спалаху холери чи тифу:
«Харчування тут дуже погане. Нема фруктів. Лише один раз на тиждень вони дають їм якусь м’ясну страву. Яєць нема, молока також. Тільки йогурт. Цим людям просто не вистачає їжі».
Харчування тут дуже погане. Нема фруктів. Лише один раз на тиждень вони дають їм якусь м’ясну страву. Яєць нема, молока також. Тільки йогурт. Цим людям просто не вистачає їжНамір аль-Нассер, головний лікар табору
Він каже, що воду очищують, але мешканці все одно страждають на діарею, яку спричиняють, вважає лікар, саме погані санітарні умови. Годують мешканців лише один раз на день. минулого року вони отримували їжу тричі на день. Сьогодні у страву входить пшона каша з підливою та зеленим перцем.
Деякі мешканці відкрили маленькі крамниці. Сатуф аль-Гассан каже, що заробляє один-два долари на день:
«Ми тут помираємо. У людей нема грошей».
28-річний Гуссейн Кожак прибув чотири місяці тому після того, як урядові сили вбили його брата та розбомбили його селище. Він знає, що опозиція незабаром має отримати нову зброю від Заходу та країн Арабського світу:
«Я чув про надходження зброї. Прикро, що цього не сталося раніше. Але з волею Божою, це призведе до зміни ситуації».
Ввечері у дітей заняття. 24-річний Мохаммед аль-Атраш каже, що намагається привити своїм учням новий спосіб мислення:
«Я вчу їх свободі. Головне, що вони можуть говорити все, що хочуть, коли і де завгодно».
Загалом же настрій в таборі сповнений відчаю. Після місяців очікування, Туреччина для біженців так і залишається недосяжним острівцем порятунку.