Капітан першого рангу військово-морських сил США у відставці, колишній начальник штабу підводних сил НАТО Північного регіону в Лондоні, українець за походженням Степан Шишка 11 вересня 2001 року був у будинку Пентагону. Приміщення, куди влучив того ранку літак, знаходилось у ста метрах від його офісу. Двадцять шість колег Степана не врятувалися.
Степан Шишка каже, що кар’єру військового він не обирав, вона вибрала його. Випускника факультету фізики Арізонського університету рекрути з флоту вмовили послужити чотири роки в якості фізика-ядерника на підводному човні. Так розпочались його тридцять років військової служби.
«В той час ще не було Чорнобиля, ще Three Mile Island не відбувся, ядерна індустрія мала потенціал поширюватися і розбудовувалася в Америці. Я собі подумав – це чотири роки, це не багато, так я вступив у флот, здобув вишкіл, почав служити, кататися по морю, інші держави відвідувати, це було не зле», – пригадує Степан.
У дві тисячі першому Степан Шишка служив у відділку Пентагону з міжнародних зв’язків. Ранок одинадцятого вересня почався для Степана о 8:15 щоденною нарадою офіцерів операційного центру військово-морських сил США. Через півгодини у кімнату зайшов вартовий та повідомив військових, що в одну з веж Всесвітнього торговельного Центру в Нью-Йорку врізався літак.
«Ми собі у той момент подумали, що якась страшна аварія сталася або хтось п’яний заснув, бо було тяжко уявити, як таке могло статися. Кожному на думку спало, що це страшний випадок, але випадок…. Ми вийшли, дивимось і бачимо, що другий літак врізається в другий будинок, і відразу ми зорієнтувались, що це не є випадок, а що це є якісь напад, якась атака», – розповідає Степан.
За десять хвилин потрясло і будинок Пентагону. Працівники в паніці та повному нерозумінні, що відбувається, почали залишати будинок. Плани евакуації, каже Степан, звичайно існували, але нагоди скористатися ними ніколи не було.
«В разі аварії якоїсь – де нам вийти? Де спільне місце, щоби зійтися, щоб перевірити, хто є, а кого нема. Тому у нас зайняло довгий час з’ясувати, хто з наших співробітників вийшов живим, а кого нема, кого не можемо знайти», – каже він.
Літак вдарив в самий операційний центр військово-морських сил США. Наступного дня його офіцери вже були на роботі.
«26 колег, з якими я працював загинули у той день. І ми тимчасовий операційний центр мусили влаштувати в іншому будинку і мусили далі працювати», – розповідає Степан.
Багато хто пам’ятає ті дні, як час, коли нація по-справжньому об’єдналася. Степан пригадує, як перехожі на вулиці допомагали тим, хто вийшов живим з будинку:
«Багато хто пам’ятає ті дні, як час, коли нація по-справжньому об’єдналася. Степан пригадує, як перехожі на вулиці допомагали тим, хто вийшов живим з будинку».
Найтяжчими для родини, каже Степан, були ті три години, коли він через перевантаженість телефонних ліній він не міг повідомити, що живий та здоровий. Пояснювати, що сталося, дітям, які були у третьому та п’ятому класах, Степану довелося самому:
«Сказав, були недобрі люди, що літака захопили, забили пілота та влетіли у Пентагон, і що багато людей загинуло і що їх батько дуже щасливий, що це не був його час».
На відміну від понад ста колег Степана, які не вийшли з будинку Пентагону того ранку. Степан сподівається, що такий кошмар не повториться більше ніколи, втім світові треба навчитися толерантності, каже він.
«Америці іти всюди по світі і або наказувати, або показувати, як провадити своєю державою - це є таке завдання, яке на мою думку , не відповідно іншій державі брати, треба мати велике его, щоб думати, що ми все знаємо, я так не думаю…В дійсності нема кордонів у світі, і ми мусимо навчитися жити у тому світі, я не думаю, що ми ще вміємо в тому світі жити», – вважає Степан.
Степан Шишка вже півтора року у відставці. На пенсії він активно займається справами української громади, в тому числі бере участь у діяльності Пласту. І нарешті у нього з’явився час для улюбленого хобі – музики.
