В Україні хоч і невеличке, але потужне кіно, і воно заслуговує бути побаченим - засновниця онлайн-кінотеатру Takflix

- Як виникла ідея створення платформи Takflix?

Я зняла свій повнометражний дебют «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго». Це трагікомедія, такий музичний фільм, який розповідає про хор комунальників-тепловиків в місті Івано-Франківську. Це такий досить культовий фільм, широко відомий у вузьких колах, а може вже навіть і не у вузьких.

Світова прем'єра відбулася у Швейцарії на кінофестивалі Visions du Réel - такий досить знаний і відомий фестиваль і майданчик у глобальному контексті. В Україні його показав Одеський кінофестиваль у міжнародному документальному конкурсі, а потім фільм вийшов у національний прокат.

Але оскільки це авторський фільм, документальний фільм, то можливості прокату в кінотеатрах такого кіно досить обмежені. Він дуже добре ішов, на ньому були аншлаги, люди розкуповували квитки, в перші тижні взагалі було важко потрапити, що було мені особисто дуже приємно.

Але водночас було зрозуміло, що кінотеатральна інфраструктура, яка є в Україні, не задовільняє попит аудиторії, і дуже багато людей не могли побачити цей фільм в кінотеатрах банально тому, що квитки дуже швидко розкуповувались, або, наприклад, в їхньому місті не було кінотеатру, або люди не встигали, тому що фільм в кінотеатрі показується обмежений час. І це навіть не стосується лише авторського кіно, це завжди так, воно тримається кілька тижнів, може, місяць, і люди не встигають.

І мене як режисерку, речницю цього фільму, просто почали брати штурмом глядачі: «коли-коли-коли?», «де-де-де?», - мене просто переслідували. Я почала цікавитися тим питанням, де я можу випустити такий фільм онлайн, і можливостей було не дуже багато.

Я зрозуміла, що класно б мати таке місце, де такі фільми будуть доступні після того, як вони побували в прокаті. А так як я не лише режисерка, а й продюсерка і дистриб’юторка, я розуміла, що така проблема є й у інших багатьох режисерів. І це дуже великий біль аудиторії, бо вони хочуть дивитись українське кіно, вони готові за нього платити, їм приємно підтримувати, робити свій внесок у розвиток українського кінематографу, але немає для цього інфраструктури. І так я вирішила: якщо Магомет не йде до гори, то гора має піти до Магомета. І зробилась стартаперкою, підприємицею.

- Як цю ідею сприйняли колеги?

Від колег я зустріла багато скепсису стосовно того, що Україна – це країна піратства. Перший аргумент був, що люди не готові платити за контент, що таких людей, які будуть голосувати гривнею, - нема.

Друге – це те, що страшне піратство, і що ми його не зможемо подужати, побороти. Третій – що буде дуже важко домовитися з правовласниками.

Це нелегка справа, вона вимагає значної гнучкості, багато зусиль, але я просто досить оптимістична людина і я вірю в те, що якщо мені не подобаються якісь речі, їх треба міняти.

Дуже важко домовлятися з правовласниками, тому що у нас досить специфічне власне поле кіновиробництва, воно невелике, і онлайн Digital-дистрибуція теж досить нова і не дуже розвинена. Тут просто ще не встановлені стандарти і правила гри, особливо на початку було дуже важко.

- Коли і з яких фільмів проект стартував?

Ми випустили перший наш фільм, це був незалежний фільм «2020. Безлюдна країна» режисера Корнія Грицюка. Це mockumentary, псевдодокументальний фільм, який розповідає про те, як з вулиць міст України всі зникли й залишилося всього вісім людей. І я нагадаю що його випустили 31 грудня 2019 року, а в березні сталося те, що сталося, стався карантин, пандемія, і це багато в чому виявилося пророчим.

По-перше, онлайн-кінотеатр – у грудні ще ніхто не міг повірити, що це може бути актуально, а в березні це стало єдино можливим варіантом дивитися кіно, якось взагалі долучатись до культурного процесу. По-друге, такий фільм, наприклад, став дивовижно актуальним і пророчим, тому що кадри безлюдної України достеменно виглядали як вулиці Києва в березні 20-го року.

Тож проект виявився дуже на часі, адже більше немає схожих сервісів. Українське кіно – це такий дефіцитний товар. Ви можете подивитись що завгодно на Netflix чи Amazon Prime, але ви не знайдете там українських фільмів. Хоча деякі вже починають потихеньку з’являтися, але в Україні хоч і невеличке, але потужне, талановите кіно, за останні роки воно себе кльово проявило, і воно заслуговує на те, щоб бути побаченим, і люди хочуть його дивитись. Тож наша задача – поєднати кіно і глядачів.

- Як ви обрали назву Takflix?

Напочатку, коли ми запустилась, була велика хвиля обговорень. Дехто був у захваті, їм просто дуже подобається, тому що назва – про позитивність, оптимізм про «так». Це таке класне українське слово.​

В житті ми часто кажемо «ні» багатьом речам. Є багато причин відмовитись. «Ні» - це про страх, обережність, негативний досвід. А «так» - це про оптимізм, довіру і підтримку. Ти просто кажеш «так» українському кіно. Я кажу «так» як засновниця платформи, як інвестор, я беру свої власні гроші, у мене їх не так багато, я не олігарх, не родичка олігарха. Я просто вірю в це. Це про оптимізм і позитивне мислення.

В той же час це така іронічна назва, я думаю, над собою варто посміятись, не треба бути надто серйозними. І напочатку була дуже сильна дискусія, що дещо зіграло нам на руку, бо підняло таку хвилю уваги багатьох людей.

Хтось був у захваті, багато людей дуже сильно критикували нас. Радили найняти неймінгове агенство, і мені це було просто дуже смішно, тому що це статрап, який робить незалежна українська режисерка на власні кошти. Але потім всі звикли до назви.

Мені здається, що коли комусь ти дуже сильно не подобаєшся, а комусь дуже подобаєшся, значить, ти все робиш правильно.

- Чи не боїтесь проблем із Netflix?

Я думаю, що все дуже просто: ми діємо в правовому полі. Ось у нас зараз відбувається реєстрація торговельної марки за українськими законами, це тривалий процес, і якщо у реєстрі вже хтось там зареєстрував щось подібне і виявиться, що це незаконно, то змінимо це. Ми дотримуємося законодавства у всьому. Але насправді Netflix не придумав слова net і flix, flix – це таке сленговое слово, гіківсько-технологічний термін, і вони просто склали net і flix, а ми зробити «так» і flix, це справді схоже, але це й інше.

- Хто у вас у команді?

Команда крихітна. Це я, комунікаційна менеджерка, розробник, два веб-дизайнери, з якими ми працюємо, бухгалтерка, партнери – юридична компанія, але всі ці люди, окрім мене і комунікаційної менеджерки, - фрілансери.

Це маленький динамічний стартап. Зараз ми трохи розвиваємось, будуємо соліднішу, більшу структуру, але це маленький проект.

Ми не залучали жодних інвесторських грошей чи краудфандингу, але ми отримали грант від House of Europe, що підтримує проекти у сфері креативних індустрій. Ми взяли участь у хакатоні, пройшли кілька турів і отримали фінансування на розробку платформи. І зараз ці гроші вкладаємо у те, щоб розширювати сайт.

- Чи орієнтуєтесь ви на українців, що живуть за кордоном?

Найбільше нас все ж дивляться в Україні: у Києві, Львові, Харкові і в інших містах. Відсоток закордонної аудиторії десь до 20%: у США, Польщі, Німеччині, Великій Британії, Канаді, Італії, де живе багато українців. Але це також дуже залежить від типу ліцензії, яку ми маємо на конкретний фільм.

У нас є деякі фільми, які доступні лише в Україні або лише за кордоном або лише в окремих країнах. Ми працюємо винятково із правовласниками, і якщо стрічка продана дистриб'ютору або має обмеження у певній країні, ми не можемо порушити закон.

Водночас, не так просто мобілізувати українців за кордоном. Існує купа українців у Канаді, у США, але це досить таки розрізнені спільноти. І вони часто гуртуються навколо таких побутових питань, питань візи, працевлаштування, дитячих садочків. І такі речі як українська культура, природньо, не в пріоритеті. Ми дуже хочемо достукатися до українців за кордоном, які хочуть залишатися з Україною, слідкувати за українським культурним процесом, і допомогти українцям всього світу бути на одній сторінці, тож ми шукаємо партнерів і вдячні за поширення інформації.

- Чим українське кіно може зацікавити неукраїнського глядача?

Воно красиве, візуально цікаве. В Україні є традиція поетичного кіно, є візуальна школа, і це художнє документальне кіно, тобто візуальний досвід, який отримуєш, це поезія, це щось, на що цікаво дивитися.

Україна цікава в цьому плані візуально, Україна дуже різноманітна, в ній є гори, море. Ось у нас є такий фільм «Вулкан» Романа Бондарчука, він про Херсонщину, про південь. І це такий, якщо хочете, Arizona Dream Еміра Кустуриці, де грає Джонні Депп, тільки по-українськи. Це красиво, і на це цікаво дивитися.

Ми також країна історії, країна драм. Я б сказала, що для всіх, хто любить жанр трагікомедія, це типова українська історія. Вона драматична, у нас важка історія, непроста. У нас складна політика, економіка, ми така молода країна, дуже динамічна, у нас раз на десять років стається революція, зміна курсу валют, і все таке дуже турбулентне. Але від цього в нас дуже багато цікавих історій.

І мені здається, що хоч я живу в Україні і мені важко судити, але десь в інших країнах це просто досить спокійно і нема такої динаміки. А в Україні постійно щось відбувається, і це така енергія, такий тонус. Ну і взагалі мені здається, що у нас є багато талановитих людей, і з 2014 року Україна переживає певний культурний ренесанс, і ми зробили такий стрибок і маємо бум талантів.

І ще одна риса – це гумор, специфічний гумор, такий іронічний, трошки гоголівський, і люди, в яких все нормально з почуттям гумору, вони не можуть не закохатися просто, бо це прикольно, це смішно.

- Які фільми найпопулярніші у вас на платформі?

У нас найбільше дивляться фільм «Гуцулка Ксеня». Він доступний лише в Україні, тому що за кордоном він доступний лише на Amazon Prime. Але навіть з тим, що в нього лише українська аудиторія, у нього дуже гарні цифри.

Ще у нас гарно дивляться фільм «Мої думки тихі», його якраз на території України у нас поки що прав нема, його дивляться лише за кордоном і без англійської, тобто лише українська версія, але дуже добре.

І добре дивляться «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго». Це такий фільм, що стабільно щось збирає, його гарно дивляться.

- З усією роботою із сервісом чи вистачає часу й бажання для режисерської роботи?

Я би хотіла продовжувати розвиватися як режисерка, я шукаю нові можливості, але їх не так багато. В Україні не так багато можливостей самореалізуватися, коли ти робиш неігрове кіно, документальне авторське кіно, не телебачення, не серіали, а якесь мистецьке кіно. Але дуже надихає, коли ти бачиш на нашій платформі, скільки було продано кожного квитків, скільки людей сьогодні подивились цей фільм, і вони щасливі, і режисер щасливий, і я щаслива, і бачиш результат уже сьогодні.

Дивіться також:​ Як український стартап завойовує ринок оренди житла у США. Відео

Як український стартап завойовує ринок оренди житла у США. Відео