Шевченківську премію 2022 року здобула книга “Доця” про початок війни на сході України. Письменниця Тамара Горіха-Зерня з початку російського вторгнення волонтерить у Києві, допомагає забезпечувати їжею та одягом потребуючих столиці у підвалі однієї з місцевих церков. З репортеркою “Голосу Америки” авторка розмовляла зі своєї квартири, коли на вулиці час від часу лунали сирени тривоги.
Голос Америки: Пані Тамаро, Шевченківську премію отримала ваша перша книжка. Що для вас означає ця нагорода?
Тамара Горіха Зерня: Для мене це було насправді дуже приємною несподіванкою. Зараз такий час, є відчуття, що в тебе емоційно всі реакції пригальмовані, зосереджені на одному, але я розумію, наскільки це важливо і для мене як для авторки, і як це важливо для книги.
Це книга про війну, яка описує події, що є дзеркальним відображенням того, що відбувається зараз. Тільки зараз ми бачимо її логічне продовження, другу серію “Доці”Письменниця Тамара Горіха-Зерня
Тому що Шевченківську премію цього року в умовах війни отримала книга про війну, яка описує події, що є дзеркальним відображенням того, що відбувається зараз. Тільки зараз ми бачимо її логічне продовження, ми бачимо другу серію “Доці”, а книга насамперед про те, як це все починалося.
Я багато порівнюю події 2014 року із цьогорічними подіями, і я бачу одну-єдину відмінність: у даний момент у нас скинуті всі маски, Росія врешті виступила під своїм власним обличчям і показала себе такою, якою вона є.
Більше вона не ховається, не претендує на якийсь нейтралітет, не виставляє якихось перед собою ряжених, якісь квазі республіки, не намагається створити видимість громадянського конфлікту в Україні. Нарешті війна названа війною.
ГА: Як ви дізнались про цю премію? В яких умовах плануєте відзначати?
ТГЗ: Я новину зустріла на волонтерському складі, який у нас розташований у підвалі церкви, де ми сортуємо продукти, речі, які люди привозять для більш потребуючих. У робочому одязі, у спортивному костюмі, в рукавичках, між мішками картоплі, які я розкладала на менші порції.
Того дня у мене не було зв'язку з чоловіком з ночі, він був поза зоною. І я дуже сильно хвилювалась, тому що він щоранку виходив на зв'язок. А цього ранку не було контакту, не було дзвінка, я йому пишу, а він не відповідає.
Приїхали до нас люди, які забирали від нас речі на вокзал, де приймали біженців. Я з підвалу тягаю до них мішки з одягом і про себе одночасно молюся, щоб мій чоловік дав про себе знати.
Коли вони забрали і відїхали, в ту ж саму хвилину почалися обстріли, над головою почали вибухати залпи протиповітряної оборони, це збивали ракети, які летіли на Київ. Дуже сильний звук, таке таке враження, що та бідна церква підстрибувала.
І коли це закінчилося, через кілька хвилин передзвонив мій чоловік. Я була така щаслива! І тоді подумала, що я б більше й нічого не хотіла, що я абсолютно щаслива людина!
І тут мені знову дзвонять і кажуть, що підписаний указ президента, що мені присвоєна Шевченківська премія. Оце таке в мене було відчуття. Я була в розгубленості великій. Для однієї людини це напевне забагато за один день.
ГА: Чому для вас важливо, щоб цю книгу прочитали не лише українці, а й читачі закордоном? (Книга “Доця” перекладена англійською, польською та литовською мовами)
ТГЗ: Ця книга - гімн людському духу. Це історія людини, яка переросла себе в надзвичайно тяжких обставинах. Історія людини, яка перемогла, хоча на початку гри, чи війни, у неї були дуже скромні карти. Тим не менше, ця книга описує історію духовного розквіту і укріплення жінки, яка розкриває характер і дух цієї людини, а також тих, хто з нею.
Можна робити багато аналогій, можна говорити, що ця жінка уособлює Україну, але по факту, це історія великої особистої перемоги в ситуації, яка з самого початку була програшною. Для мене це дуже життєстверджуюча історія, переможна і сильна.
Зараз добрий час збирати каміння для письменників, зараз в Україні найбільш сприятлива і благодатна пора.Письменниця Тамара Горіха-Зерня
Я думаю, читачу будь-якої країни було б корисно і цікаво почитати цю історію, знаючи, що вона насправді мала місце. Що дійсно такі люди були. І цей шлях, який проходить людина від пасивного споглядаючого, і по-тихеньку стає творцем, яка починає змінювати події навколо себе, людей і середовище навколо себе. Оцей шлях росту, такого зміцнення можна назвати шляхом становлення громадянина, шляхом становлення свідомої людини. Для мене це шлях переможця.
ГА: То ж після війни буде друга “Доця”?
ТГЗ: Я вже казала раніше, що продовження “Доці не буде”. Але я впевнена, що після цієї війни, після нашої перемоги будуть інші книги, інші історії, які навколо нас народжуються.
Зараз добрий час збирати каміння для письменників, зараз в Україні найбільш сприятлива і благодатна пора для записування вражень, для фіксації, оцей весь калейдоскоп навколо нас, оці всі потрясіння, неймовірні повороти доль, вони будуть покладені в основу не однієї книги, не одного сюжету. Це буде новий виток сучасної української літератури.
Your browser doesn’t support HTML5
Українцi із Кремнієвої долини об'єднали зусилля аби переконати великі корпорації розірвати стосунки з Росією. Відео