Торік українці виходили на вулиці 3636 разів, щоб висловити свою незгоду. Це рекордна кількість протестів з жовтня 2009, коли Центр дослідження суспільства почав свій моніторинг. Найбільше українців хвилюють невиплати зарплат та соціальних виплат, питання незаконних забудов та приватизації міського простору.
За словами експерта ЦДС Володимира Іщенка, також причинами протестів є діяльність президента Віктора Януковича та Партії регіонів, протести, пов’язані з інтерпретацією радянської історії та Другої світової війни. Але поряд з цим значно зростає кількість соціально-економічних протестів: 43% від усієї кількості за 2012 рік. Також соціологи додають, що в цьому році протестна активність залишається відносно високою.
Політичні партії не були присутні на протестах, де українці відстоювали свої соціально-економічні права. Це свідчить про віддаленість політиків від реальних потреб населення, підсумовує керівник відділу вивчення соціальних протестів Центру дослідження суспільства Володимир Іщенко.
«Провідні політичні сили в Україні, в тому числі опозиційні, не є представниками соціально-економічних інтересів більшості українських громадян», – зазначає Володимир Іщенко. За словами експерта, саме тому опозиція не змогла використати потенціал наростання протестної активності в Україні.
«Підтримка соціально-економічних протестних ініціатив політичними партіями часто зводиться до прямолінійного самопіару. При такому глибокому розриві між гравцями великої політики та низовою вуличною політикою марно очікувати народного повстання під проводом опозиції», – додає соціолог.
Останні дані Центру дослідження суспільства за початок 2013 року показують, що частка соціально-економічних протестів зростає і складає 53%, коли частка політичних зменшується – до 26%.
Але чи вплине зростаюча кількість протестів на всеукраїнську акцію «Вставай, Україно!», експерти сумніваються. За словами голови правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, у 2011 році теж був пік соціальної напруги, але він не переріс у загальнонаціональний протест. Тим більше, опозиція мала б організовувати зараз всеукраїнське повстання, а замість цього влаштовує зустрічі із виборцями, серію мітингів.
«Обіцяли одне, а роблять інше. Обіцяли женитись, а до РАГСу не ведете. Такі питання поставатимуть, будуть наростати розчарування і критика. Це навряд чи призведе до обвалу рейтингу, але нова хвиля розчарування по відношенню до деяких опозиційних вождів і сил може бути», – зазначає Фесенко.
Передбачити чергову революцію, національний протест за допомогою досліджень соціологи не можуть. Таку думку Голосу Америки висловив директор Київського міжнародного інституту соціології. «Соціологи не передбачали Помаранчевої революції», – каже він. Але хоча сьогодні багато розчарованих українців, все ж ті, хто виходить на вулиці, готові до радикальних методів.
«Відмінність від 2004 року полягає в тому, що ті люди, які готові зараз протестувати, із запропонованого нами переліку обирають більш радикальні методи – несанкціоновані мітинги, захват будівель тощо. Тобто це може свідчити про тенденцію радикалізації суспільства», – говорить Володимир Паніотто.
Так само свідчать і дані Центру дослідження суспільства, що показують зростання кількості насильницьких протестів в Україні. Кожен десятий протест був насильницьким, свідчить експерт Центру Володимир Іщенко. Крім цього, з 2012 року зростає кількість репресій з боку влади по відношенню до мітингувальників.
За словами експерта ЦДС Володимира Іщенка, також причинами протестів є діяльність президента Віктора Януковича та Партії регіонів, протести, пов’язані з інтерпретацією радянської історії та Другої світової війни. Але поряд з цим значно зростає кількість соціально-економічних протестів: 43% від усієї кількості за 2012 рік. Також соціологи додають, що в цьому році протестна активність залишається відносно високою.
Політичні партії не були присутні на протестах, де українці відстоювали свої соціально-економічні права. Це свідчить про віддаленість політиків від реальних потреб населення, підсумовує керівник відділу вивчення соціальних протестів Центру дослідження суспільства Володимир Іщенко.
«Провідні політичні сили в Україні, в тому числі опозиційні, не є представниками соціально-економічних інтересів більшості українських громадян», – зазначає Володимир Іщенко. За словами експерта, саме тому опозиція не змогла використати потенціал наростання протестної активності в Україні.
«Підтримка соціально-економічних протестних ініціатив політичними партіями часто зводиться до прямолінійного самопіару. При такому глибокому розриві між гравцями великої політики та низовою вуличною політикою марно очікувати народного повстання під проводом опозиції», – додає соціолог.
Останні дані Центру дослідження суспільства за початок 2013 року показують, що частка соціально-економічних протестів зростає і складає 53%, коли частка політичних зменшується – до 26%.
Але чи вплине зростаюча кількість протестів на всеукраїнську акцію «Вставай, Україно!», експерти сумніваються. За словами голови правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, у 2011 році теж був пік соціальної напруги, але він не переріс у загальнонаціональний протест. Тим більше, опозиція мала б організовувати зараз всеукраїнське повстання, а замість цього влаштовує зустрічі із виборцями, серію мітингів.
Відмінність від 2004 року полягає в тому, що ті люди, які готові зараз протестувати, із запропонованого нами переліку обирають більш радикальні методи – несанкціоновані мітинги, захват будівель тощо. Тобто це може свідчити про тенденцію радикалізації суспільства.Володимир Паніотто
«Обіцяли одне, а роблять інше. Обіцяли женитись, а до РАГСу не ведете. Такі питання поставатимуть, будуть наростати розчарування і критика. Це навряд чи призведе до обвалу рейтингу, але нова хвиля розчарування по відношенню до деяких опозиційних вождів і сил може бути», – зазначає Фесенко.
Передбачити чергову революцію, національний протест за допомогою досліджень соціологи не можуть. Таку думку Голосу Америки висловив директор Київського міжнародного інституту соціології. «Соціологи не передбачали Помаранчевої революції», – каже він. Але хоча сьогодні багато розчарованих українців, все ж ті, хто виходить на вулиці, готові до радикальних методів.
«Відмінність від 2004 року полягає в тому, що ті люди, які готові зараз протестувати, із запропонованого нами переліку обирають більш радикальні методи – несанкціоновані мітинги, захват будівель тощо. Тобто це може свідчити про тенденцію радикалізації суспільства», – говорить Володимир Паніотто.
Так само свідчать і дані Центру дослідження суспільства, що показують зростання кількості насильницьких протестів в Україні. Кожен десятий протест був насильницьким, свідчить експерт Центру Володимир Іщенко. Крім цього, з 2012 року зростає кількість репресій з боку влади по відношенню до мітингувальників.