Чи може Україна перемогти у війні з Росією і що для цього треба?

Український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба перед нарадами з колегами - міністрами країн НАТО і партнерів у Брюсселі заявив 7 квітня про важливість постачань зброї для України.

Заява пролунала на тлі приготувань до продовження російського наступу зосередженого у південно-східних регіонах України, де Росія вже захопила значні території, хоч і відступила з під Києва та Чернігова.

Долучаючись до другого дня зустрічі міністрів Дмитро Кулеба написав у Twitter: «Я прибув сьогодні сюди для того, щоб обговорити три найважливіші речі: зброю, зброю і зброю».

«Ми знаємо як воювати. Ми знаємо як перемагати. Але без сталого і достатнього постачання, якого вимагає Україна ті перемоги будуть супроводжуватися величезними пожертвами», - пояснив міністр журналістам у Брюсселі.

Десятки країн - членів НАТО та інших виявили готовність і вже постачають озброєння Україні відтоді, як Росія 24 лютого почала повномасштабне вторгнення.

Але Київ заявляє, що потреби війни велетенські і наголошує на необхідності не лише оборонної зброї на зразок переносних протитанкових ракет Джавелін, але також важких наступальних озброєнь, необхідних для визволення окупованих Росією українських територій.

Президент Володимир Зеленський розкритикував Захід за недостатність санкцій проти Росії і заявив, що вони повинні бути настільки руйнівні для російської економіки, щоб змусити Москву припинить війну в Україні.

«Якщо не буде справді болісного пакету санкцій проти Росії і якщо не буде реально необхідного нам постачання зброї, щодо якої ми зверталися багато разів, то це буде розглядатися Росією як дозвіл. Як дозвіл іти далі. Як дозвіл наступати. Як дозвіл розпочати нову криваву хвилю на Донбасі», - сказав Зеленський 7 квітня.

Чи може Україна перемогти?

Речник міністерства оборони США Джон Кірбі 6 квітня, відповідаючи на запитання журналістів, сказав, що перебіг російської війни в Україні показує реалістичну можливість перемоги українців.

Джон Кірбі: «Звичайно вони можуть перемогти. Якщо ви поглянете, що вони змогли досягти досі, то Путін домігся рівно нуля зі своїх стратегічних цілей в Україні. Він не захопив Київ. Він не повалив уряд. Він не ліквідував Україну як національну державу. Він насправді захопив лише невелику кількість населених пунктів.

І навіть вони не виявилися тими, які він насправді хотів. Ви знаєте, що Маріуполь досі не захоплений. Він відвів свої сили від Києва. Він відвів сили від Чернігова. Вони не взяли Харків. Вони не захопили Миколаїв на півдні. Тому я думаю, що докази очевидні кожного дня.

Українці хоробро воюють за свою країну. І вони не дали Путіну досягти багатьох його стратегічних цілей. Отже вони точно можуть перемогти.

Нам лише треба, навіть відповідаючи на ці запитання, постійно нагадувати собі, що їм не треба було б воювати, бо війни в Україні не повинно бути. А пан Путін може зупинити її сьогодні».

Стурбованість «тріумфалізмом»

На тлі обурення слідами звірств російської війни в Україні і захоплення хоробрістю української армії, лунають гучні голоси, які називають підтримку України недостатньою і застерігають від самозаспокоєння.

Британський політолог Джеймс Шерр, який зараз є старшим співробітником Естонського інституту закордонної політики в Таллінні, сказав в інтерв’ю Голосу Америки, що навіть реакція США, на його думку, досі не відповідає рівню того, що відбувається у східній частині європейського континенту.

Джеймс Шерр: Як і завжди, Захід не монолітний. Нове в цій ситуації те, що Сполучені Штати, замість того, щоб очолювати, насправді йдуть позаду значної частини європейської думки, навіть позаду багатьох у Західній Європі. Адміністрація Байдена, на мій погляд, сподівалася, що їхній набір потужних санкцій стримає Росію. І вони не слухали тих з нас, хто казав, що, ні, це не стримає Путіна. Санкції не стримали і коли час це показав, то вони почали неохоче визнавати реалії. Я не впевнений, що цей процес триватиме. Я вважаю, що вони провели дуже чітку риску, коли йдеться про підтримку України, і їм це буде важче робити, якщо, а це ймовірно Україна буде загнана в дуже несприятливий для неї глухий кут, або примушена до поразки у якомусь вигляді. Бо вони налаштовані уникати будь яких дій, згідно з формулюванням, що пролунало від Ради національної безпеки, які Москва може вважати ескалаційними. На мій погляд, якщо Захід не активізується і не виконає всі свої зобов’язання перед Зеленським, які полягають в тому, щоб дати Україні все потрібне для ведення війни, то Україна не здобуде військової перемоги. А якщо Україна не переможе військово, то вона не матиме успіхів також і на переговорах. Отже я не поділяю поширеної ейфорії, яка зараз відчутна на Заході.

Голос Америки: Ви вважаєте, що західні деякі лідери, політики чи країни занадто оптимістичні з огляду на провал російського наступу на Київ?

Джеймс Шерр: Так. Я вважаю, що багато-хто зі зрозумілих причин дійшов висновку, що Росія вже програла, що Україна вже перемогла. А Росія має величезний історичний досвід того, як виходити з катастроф. Подумайте про 1941 і катастрофу тих масштабів.
Російська держава має керівників, які вважають, що вирішальними у міжнародних конфліктах і у війні є такі чинники як воля, рішучість і наполегливість.
Путін та його оточення не збираються складати руки. Саме цього досі не розуміють, особливо у Вашингтоні. Я би додав, що адміністрація США на мою думку досі не вважає, що залучена до війни, і не дає Україні можливості довести цю війну до кінця. Вони досі вважаю, що залагоджують кризову ситуацію. А якщо ви даєте раду кризі, то ви не думаєте про завдання війни, ви не думаєте про перемогу, ви шукаєте можливостей з'їхати на узбіччя і шукаєте компромісів. І це єдине, про що вони говорять. А президент Зеленський відчуває тиск, і це одна з важливих причин того, чому він вступив у ті дуже ненормальні переговори з Росією.

Голос Америки: Але чимало людей напевне були б здивовані такими оцінками, бо США застерегли про війну, президент Байден активно домагається єдності Заходу. Значно більше критики чути стосовно Європи, зокрема Німеччини чи Франції. Чому ви не згадуєте їх?

Джеймс Шерр: Я їх згадаю. Хто б міг, до того як це сталося, передбачити, що новий канцлер Німеччини соціал-демократ Олаф Шольц зупинить трубопровід Північний потік, оголосить збільшення на 50% оборонного бюджету і скасує повну німецьку заборону на постачання зброї Україні і почне постачання зброї Україні? Хто би передбачив, що зараз чітка більшість у Фінляндії хоче вступу в НАТО?
В Європі відбулися величезні зміни. Питання єдності союзників завжди дуже оманливе і підступне. Єдність існує лише в певних умовах.
Коли Сполучені Штати чи якась інша сторона подасть чітке окреслення того, що таке перемога і почне вести мову, керуючись такими поняттями як поразка і перемога, і про надання такої допомоги, яка принесе ту перемогу, то вони відчувають, що ця єдність тоді почне давати тріщини. І це одна з причин, чому вони це не хочуть робити.

Голос Америки: Як на вашу думку на тлі цих подій показало себе НАТО? Чи воно діє відповідно до рівня викликів?

Джеймс Шерр: Очевидно, що ні. Я нагадаю, що казали про Папу Пія під час Другої Світової війни, коли він пішов на компроміс, бо найбільше піклувався про захист католиків у Європі, а тому різко не виступав проти режиму в Німеччині. Але він тоді забув, що Папа має бути вікарієм Христа.
І НАТО було створене не лише для того, щоб гарантувати безпеку своїм членам, хоча в штаб-квартирі НАТО багато людей будуть на цьому наполягати.
Цю організацію вважали, і НАТО заохочувало таке сприйняття, що організація є гарантом безпеки у цілій Європі. І тут реакція НАТО дуже розчарувала.
Звичайно, що генеральний секретар НАТО самостійно не владарює. Ні він, ні інші у штаб-квартирі НАТО не можуть говорити, чи робити щось відмінне від того, що їм вказує рада країн НАТО. НАТО може бути сильним настільки, наскільки міцною є згода всередині організації. Я наголошую на Сполучених Штатах, бо американська сила і військові потужності мають вирішальне значення.

Голос Америки: Чи така критика з вашого боку є ознакою песимізму поглядів з Таллінна?

Джеймс Шерр: Я стурбований. Я вважаю, що самовихваляння - це завжди прелюдія до розчарування і поразки. Треба бути тверезим. Навіть якби я жив не тут, то я би усвідомлював, як поляки, румуни і всі в східній частині континенту, які мають спільну історію з Росією, те, що майже напевне тут станеться, якщо Україна програє цю війну, і якщо Росія буде вважатися переможцем.
Це не означає, що вона завтра розпочала б війну проти НАТО. Вона не має можливостей це зробити. Але вона розпочне свою звичну практику щораз більшого тиску на сусідів. І навіть більше - з того моменту всі ті країни були б набагато менше впевнені у тому, що НАТО було б спроможне ефективно гарантувати їм безпеку у випадку, якщо той тиск перейде у приховану військову чи гібридну форму; якщо російські диверсійні групи, які, ми знаємо вже створені внутрішніми мережами тут в Естонії і в Латвії, почнуть з російською підтримкою діяти, і якщо це призведе до насильства.
Якою буде відповідь з Брюсселя? Що скажуть, коли Росія грюкне кулаком по столу? Якою буде відповідь, якщо тут виявляють російські диверсійні сили? Чи тоді люди також казатимуть, що «нам треба уникати Третьої світової війни»?
Це запитання, які усім нам треба порушити. П’ята стаття Вашингтонського договору - це лише словесне формулювання. Змісту йому надає ціла машина: командування, контроль і все решта. Але найголовніше, що дає їй змісту - це довіра, спільні інтереси і бажання ті інтереси захищати. Якщо такого тема, то це лише благі наміри.

Як американські лікарі допомагають українським колегам. Відео