Дітей можуть використати в путінській схемі «живого щита» – Павленко

Першого червня – Міжнародний день захисту дітей. Цього року в Україні з’явилася нова категорія населення – «діти війни», і мова не про тих, хто пережив Другу світову, це ті діти, які зараз ростуть в умовах війни, вважає колишній уповноважений президента України з прав дитини Юрій Павленко. За його словами, 7 дітей вже постраждало від кульових та осколкових поранень в Донецькій області і одна дитина в Луганській області. А майже мільйон дітей є безпосередніми жертвами психологічного насильства і психологічних переживань, спровокованих сусідньою державою.
– Напередодні Міжнародного дня захисту дітей хочеться привітати дітей та їхніх батьків, а також всіх посадових осіб, які зараз знаходяться в гарячих точках, на яких зараз лежить відповідальність за долю кожної конкретної дитини і побажати їм мудрості і сил в кожному ухваленому рішенні, бо від них залежить доля цих дітей. Тому що українські діти фактично вже пів року потерпають від насильства, від постійних небезпек, від цинічних злочинів терористів, які відбуваються в Донецькій і Луганській області.

Наразі ми навіть не можемо точно визначити масштаби порушень прав дитини, але точно можемо говорити про те, що вони є великими, безпрецедентними і спровокованими сусідньою державою – Росією. Фактично можемо говорити про те, що 8 мільйонів дітей – всі діти в Україні – в більшій чи меншій мірі – є жертвами психологічного насильства і психологічних переживань. Мільйон дітей – 662 тисячі з Донецької і 334 тисячі з Луганської областей – взагалі є безпосередніми жертвами, тобто кожен день у них є небезпека втратити життя. Переживають і бояться як самі діти, так і їхні батьки.

У нас з’явилася нова категорія населення – це «діти війни». Раніше ми завжди асоціювали цю категорію з бабусями й дідусями, які пережили Другу світову війну, але сьогодні діти війни – це ті діти, які ростуть в умовах війни. Тут не можна стояти осторонь, зокрема в питаннях законодавства. Знаєте, я вже тривалий час працюю в сфері захисту прав дитини, і як міністр, і як уповноважений з прав дитини, і можу сказати, що навіть я сам безпосередньо причетний до ситуації, не кажучи вже про інших чиновників. Ніхто ніколи не думав, що статті 38 і 39 Конвенції ООН про права людини, де мова йде про дитину в умовах збройного конфлікту, можуть торкнутися України.

– Як ми можемо використати зараз ці статті?

– Це треба було зробити ще вчора, але зараз потрібно починати діяти негайно. Тим більше, що комітет ООН з прав дитини в 2011 році Україні висловив зауваження, що в нас ці статті не мають законодавчого і нормативного забезпечення. На сьогодні є тільки одна стаття, 30-а, в законі про охорону дитинства, яка говорить про те, що заборонено використовувати дітей у воєнізованих формуваннях. На цьому все. Тому я разом з офісом уповноваженого з прав дитини, який, на щастя, продовжує працювати при адміністрації президента України, разом з громадськими організаціями направили в Кабінет міністрів цілий пакет пропозицій, що саме потрібно негайно зробити.

– Наскільки на Ваші пропозиції відгукується Кабінет міністрів?

– Я сподіваюся, що вони відгукнуться, поки що за три місяці жодного рішення не було прийнято. В законі про правовий статус окупованої території чомусь забули про дітей, сьогодні він потребує серйозних змін. Наразі в повній мірі розгортається збройний конфлікт, але до сьогодні не визначене таке поняття, як «дитина – жертва збройного конфлікту», «дитина, яка перебуває на невизначеній території», стандарти, нормативи соціального захисту, немає чітких посадових інструкцій і порядку дій для військовослужбовців, правоохоронців, соціальних працівників, медиків, вчителів, коли вони стикаються з дитиною, яка знаходиться на території, де відбувається збройний конфлікт. В Кримінальному кодексі все ще немає відповідальності і складу злочину вербування чи використання дитини під час збройного конфлікту. Це все необхідно швидко зробити і затвердити таку відповідальність.

– Добре говорити про те, що це потрібно зробити…

– Колектив людей зрозумів, що не потрібно чекати ніяких доручень, рішень, треба просто розробити пропозиції і надати їх. Ми це зробили.

– Якою була реакція міністерства?

– Не було ніякої реакції. Але я впевнений, що на ці пропозиції звернуть увагу, надіслали ми їх безпосередньо прем’єр-міністру України. Дуже важливими є реабілітаційні програми дітей-жертв, які вже отримали цей психологічний удар. Одна пропозиція вже не була врахована. До недавнього часу були фахівці соціальної роботи – 12 тисяч людей, професійно підготовлені надавати соціально-психологічну допомогу сім’ям у складних життєвих обставинах. Кожна сім’я, яка перебувала на обліку, дійсно потребувала допомоги. На жаль, уряд в змінах до бюджету скасував цей інститут. На мій погляд, це як медсестру забрати з поля бою. Але ці сім’ї потребують такої підтримки не менше, а навпаки, навіть більше, і правильно використати цей кадровий ресурс в таких умовах просто необхідно. В багатьох областях, в яких стикнулися з такими проблемами, зробили все можливе, щоб ці фахівці залишилися на роботі, бо відчули в них потребу.

– Хто опікується зараз дітьми в Донецькій та Луганській областях?

– За нашою інформацією, 7 дітей вже постраждало від кульових та осколкових поранень в Донецькій області і 1 дитина в Луганській області. Це діти абсолютно різного віку, які до цього знаходилися в мирних обставинах. Очевидно, що це безпрецедентна ситуація. Я постійно контактую з Донецькою та Луганською державними адміністраціями. Всі консультації, поради, допомогу, координацію в силу можливостей ми їм надаємо, але відсутність порядку інструкцій щодо того, як діяти посадовій особі, дуже заважає. Кожен діє на власний розсуд, від свого серця. А часто потрібна професійна дія. Луганська і Донецька обласні адміністрації дуже оперативно реагують на кожне звернення, на кожну дію, фактично вчаться всьому в процесі роботи. Координації роботи з центральних органів влади, на мій погляд, є недостатньо. Не вистачає методичного, законодавчого забезпечення, не кажучи вже про фінансове. От як зараз, наприклад, коли розпочалася оздоровча кампанія.

– Хто би мав займатися цією організаційною роботою з центру?

– Повноваження є у цілої низки міністерств. В першу чергу, це Міністерство соціальної політики, саме воно відповідає за захист прав дитини і саме міністр соціальної політики є головою робочої групи по захисту прав дитини. Крім того, є повноваження і в Міністерства охорони здоров’я, і освіти, і в Міністерства внутрішніх справ, і в Державної прикордонної служби.

– І виглядає так, що в семи няньок дитя без ока.

– Те, що немає чіткої координації, це, на жаль, факт. Зараз потрібно чітко реагувати і приймати чіткі рішення, готувати фахівців і виходити в кожному рішенні з інтересів дитини. Зважити спочатку, які наслідки будуть для дитини, як зміниться її стан, а потім вже обговорювати дії.

– Хто може розказати, якою є ситуація з дітьми, про яких говорять, що ніби 200 дітей виїхали зі Слов’янська до Криму в рамках гуманітарної акції, але ніхто не знає, де ці діти. З іншого боку, заступник директора центру «Артек», який нині знаходиться в окупованому Криму, каже, що цих дітей чекають в Криму, але хто знає, чи ці діти туди потраплять?

– Ми розбиралася з Донецькою обласною адміністрацією стосовно долі цих дітей. За моєю інформацію, мова йде про 180 дітей, які поїхали на оздоровлення в «Артек». Організовано це було незрозумілими органами влади, зокрема Слов’янська, спільно з комуністами. Були отримані всі дозволи батьків на виїзд дітей і державні служби підключилися вже тоді, коли все було зроблено. Вони потрапили в патову ситуацію. Але діти знаходилися в безпеці – з Дебальцева вони виїжджали потягом, і на цю хвилину (інтерв’ю записувалось о 14-й годині 30 травня – ред.) або ще знаходяться в дорозі, або вже доїхали.

– Можна сподіватися, що ці діти будуть в безпеці?

– Поки що вони в безпеці. Але ризики, про які Ви говорите, є. Ці діти можуть буди використані в путінській схемі «живого щита», можуть бути й інші небезпеки для них.

– Які саме?

– Будь-які. Я не хочу їх називати і таким чином провокувати і нагнітати ситуацію. Я зі свого боку і попросив, і попередив луганських і донецьких відповідальних чиновників не допустити цього. Якщо є ризики, то краще на них не йти, тим більше, що Україна має можливості та ресурси, щоб забезпечити оздоровлення всіх дітей Луганської і Донецької областей.

– Іншу групу дітей, наскільки я зрозуміла, везуть на безпечну територію в Україні і цим займається фонд Ріната Ахметова.

– Зараз багато є програм. У четвер в координації Донецької та Харківської обласних державних адміністрації 200 сімей поїхали в Харківську область. Я можу сказати, що Донецька область своїми силами допомогла вивезти більш ніж 500 дітей. Але це мало, оскільки в Донецькій області проживає 662 тисячі дітей. І треба дати можливість виїхати кожному. Знати, куди їх можна вивезти, мати чітку структуру. Тому ми звернулися до Кабінету міністрів з проханням відкоригувати програму оздоровлення цього року, з врахуванням інтересів Донецької і Луганської областей. Внести зміни зокрема і до бюджету, щоб надати фінансову допомогу обласним адміністраціям, щоб діти поїхали в табори за кошти державного бюджету.

Поки що Мінсоцполітики прислало лист Луганській обласній адміністрації, в якому йшлося про те, що дітей можна оздоровити в таборах, але ціна такої путівки становитиме від 3,5 до 4,5 тисяч гривень з однієї дитини. Платити мають або батьки, або сама обласна адміністрація. Очевидно, що це непосильно і небезпечно. Тож треба негайно простягнути руку допомоги. Я знаю, що кожна область допомагає в силу своїх можливостей, зокрема Київська.

Я на цьому тижні особисто перевіряв, як живеться тим сім’ям, що переїхали з Криму та евакуювалися, як влаштувалися громадські організації, які були вимушені перенести свої центри в Київську область. Вони мають все необхідне. Але щодо оздоровчої кампанії, я сподіваюся на негайне рішення, бо вона почалася вже сьогодні. Треба мати заброньовані місця в таборах, дитячих садках, реабілітаційних центрах, санаторіях, скрізь, для того, щоб розрахувати і організувати цей процес. Також потрібно забезпечити таку можливість маленьким дітям з мамами, оскільки до шести років державний заклад не прийме дитину без присутності батьків.

З дітьми-інвалідами – окрема ситуація, їх теж потрібно влаштовувати виключно з батьками. Ще є багатодітні сім’ї, прийомні сім’ї. Воно нібито все просто, але по суті дуже складно, бо у нас і бюджетне законодавство складне, і нібито чиновники і хочуть щось змінити, а інші може й готові прийняти, але законодавчо їм це заборонено або недозволено, і кожен боїться, що зараз війна, але коли вона закінчиться, їх будуть притягати до відповідальності за такий гуманітарний вчинок. Тому людям потрібно допомогти якісно зробити свою роботу. Але нормативно це відповідальність міністерства соціальної політики.

– Ми говорили трошки про дітей з Луганської та Донецької областей. Але інше питання – діти Майдану. Ви писали заяву на звільнення з посади 20 лютого, саме тоді, коли на вулиці Інститутській стріляли, і тоді діти були на Майдані так само, вони й раніше були на Майдані. Хтось опікувався цими дітьми? Як складається ситуація зараз?

– Весь період Майдану ми постійно моніторили ситуацію, існувало навіть представництво уповноваженого з прав дитини на Майдані, і на кожне звернення ми оперативно реагували, не дивлячись на обставини – чи хтось постраждав від насилля, чи потрапив за ґрати, або сталася будь-яка інша ситуація. Єдине, що можу сказати – безпритульних дітей не було. Всі діти, які були на Майдані, мали сім’ї. І тут ми, де могли – попереджали, щоб вони не потрапляли в небезпечні ситуації, наскільки це було можливо в силу всіх обставин, які відбувалися. Очевидно, що зараз кожна дитина, яка пройшла Майдан, потребує спеціальної психологічної допомоги.

– Хтось проводив моніторинг кількості цих дітей? Одному з наших операторів довелося спілкуватися з дідусем, можливо, це сталося через вплив ситуації, в яку потрапив цей дідусь, але він сказав, що його онук-підліток загинув на Майдані. Але ми не бачили прізвища цієї дитини серед загиблих, можливо ця дитина пропала безвісти, а можливо, дідусь в стресовому стані нафантазував. Чи є моніторинг?

– Я думаю, що неможливо назвати точну цифру, але я можу сказати, що більше ніж 30 звернень було від постраждалих дітей або від сімей, де постраждала дитина. Кожній сім’ї була по можливості надана допомога – і психологічна, і організаційна, і фінансова – через різні благочинні організації. Тому, якщо сьогодні є проблеми, офіс уповноваженого з прав дитини працює, оперативно втручається в ситуації, які складаються в силу всіх наявних у нього повноважень. Але реальні цифри ми будемо знати пізніше, причому для нашої роботи не важливо, по яку сторону барикад були діти, для нас така ж проблема – діти, чиї батьки загинули захищаючи Батьківщину, будучи правоохоронцями.

– Ми зараз з Вами говоримо як з людиною, яка займається цими питаннями на громадських засадах, оскільки Ви 20 лютого подали заяву на звільнення. Хто, до речі, підписав цю заяву?

– Це була не перша моя заява, просто оголошена публічно моя позиція, але заява була незадоволена попереднім президентом, була підписана Турчиновим, разом з тим ми погодили з главою адміністрації, те, що офіс продовжуватиме працювати, я мав можливість всі ці місяці на громадських засадах виконувати обов’язки уповноваженого з прав дитини, тим більше, що звернень було дуже багато, не менш 15 із них було тільки в телефонному режимі. Крім того, приходили і письмові, по кожному було прийнято рішення і надана допомога.

– Зараз багато в кого з тих чиновників, які залишилися в Києві, а не втекли після того, як колишній президент залишив Україну, запитують, як їм працювалося за його правління, наскільки він опікувався цими питаннями. Щодо тих питань, якими опікуєтесь Ви. Чи мали Ви можливість до нього зайти, поговорити?

– Я мушу сказати, що був цілий ряд позитивних зрушень в системі захисту прав дитини. І в питаннях захисту дітей-сиріт, оскільки все-таки 85% дітей, позбавлених батьківського піклування, сьогодні виховуються в сім’ях. Окремим нашим завданням було забезпечити кожну дитину можливістю виховуватися в сім’ї. Почалася реформа інтернатних закладів. Збільшилася кількість дошкільних навчальних закладів. Збільшилося фінансування сфери охорони здоров’я, зокрема фінансування лікування рідкісних хвороб, дитячої онкології, з 90 мільйонів гривень воно збільшилося майже до 400. Почалися зміни в роботі щодо профілактики соціального сирітства. Нормативна робота була налагоджена, ми відреагували на більш ніж 5 тисяч скарг, їх було задоволено і позитивно вирішено, двічі була проведена нарада під керівництвом президента з захисту прав дитини. Можу сказати, що в цій сфері існували розуміння, підтримка з боку держави, я професійно виконував свою роботу.

– Тобто Ви мали можливість з ним спілкуватися на цю тему і він дослухався?

– Спілкування у нас було на офіційних заходах, була одна розмова стосовно стратегічних завдань на 2013 рік, з приводу того, що необхідно, на мою думку, вирішити, і частина цих питань була вирішена. Наприклад, фінансування лікування дитячих онкологічних хвороб.

– Чи зверталися Ви до Януковича з закликом, що діти потерпають і потребують допомоги?

– Було таке звернення до голови адміністрації, було постійне інформування й моніторинг, були пропозиції з моєї сторони до відповідальних заступників голови адміністрації. Щось вдавалося зробити, але я вирішив звільнитися, коли я зрозумів, що не можу повноцінно і якісно виконувати свою роботу, тому що інша рука робить зовсім інші речі, які суперечать основним принципам і завданням, заради яких існує інститут уповноваженого з прав дитини.

– Зараз всі говорять про люстрацію. Кажуть про те, що якщо чиновник займався тією чи іншою роботою за минулої влади, він не мав би займатися політикою тепер. Як Ви ставитеся до цього, і як би мав проходити з Вашої точки зору процес люстрації?

– Я думаю, мають бути чіткі критерії цієї люстрації, має бути аналіз діяльності кожного і тут має бути максимально професійний підхід.

– Ви були політиком, стали чиновником. Чи є бажання повернутися до політики?

– Тривалий час я займаюся професійною справою і я не можу сказати, що я поза політикою. В будь-якому випадку, я бачу себе в політиці, але, можливо, не в популістській, а в політиці реальних дій. Чесно кажучи, не соромно за кожний день, проведений на посаді. По кожному дню роботи можна згадати конкретну дитину, конкретну родину, яка отримала допомогу.

Я не песиміст. Сьогодні сонячний день, і сьогодні, я знаю, в багатьох містах і селах проводяться свята, діти отримують подарунки, органи влади по-новому починають дивитися на таку категорію людей, як діти з новою відповідальністю. Ми зробили величезний крок вперед у своїй політиці. Політика України як держави у ставленні до дитини, до захисту її прав вже на порядок вища, ніж в сусідній Росії, в чому змогли пересвідчитися російські чиновники в окупованому Криму.