Сценарій «Донбас за будь-яку ціну» є ще віроломнішим, ніж ведмежа хода «русской вєсни» південно-східними регіонами України півтора року тому, переконує «Український тиждень». Видання пише, що формальне відновлення територіальної цілісності (мінус Крим) може обернутися капканом для всієї країни. Свого часу таку функцію виконував Севастополь. Де-юре українська Конституція не передбачала присутності на території країни іноземних військових баз, але «братній» Чорноморський флот при цьому до уваги не брався. І так рік за роком створювався плацдарм для анексії всього українського півострова з «особливим статусом». Автономія «ЛНР-ДНР» може стати чимось подібним, якщо Київ щосили демонструватиме себе як законослухняного партнера, котрий свідомо підписав контракт із шахраями й лише дивується їхній спритності. Докладніше про те, як варто поводитися державі із шулерами йдеться в статті ««Життя з «підселенням».
Багаторазово анонсована владою децентралізація, що вже набила оскомину, ставить перед українцями важливе питання про якість кадрів на місцях. На жаль, як констатує «Український тиждень», ситуація у провінції невтішна. Якщо у верхніх ешелонах влади, до якої прикута увага провідних ЗМІ, зарубіжних політиків та експертів, відбуваються кадрові чистки й спостерігається певний прогрес, то на місцях, навпаки, повний застій. Найчастіше на місцях працюють чиновники, які давно вже вросли в систему та в яких за роки служби виробилася дивна здатність виживати за будь-якої влади. Щоб домогтися прогресу в реформах, потрібно брати на посади голів облдержадміністрацій людей не з системи, наголошує тижневик у статті «Як клонувати Саакашвілі».
Ухвалення нових прогресивних законів саме по собі не врятує державу від «повільного перевороту» – змінювати все одно доведеться конкретних людей, наголошує тижневик «Коментарі». Надії на те, що волонтери і добровольці знадобляться тільки на перший найважчий період, а потім держмашина заведеться і поїде сама, швидко розтанули. Вона якось поїхала, та не туди, і підбираючи лише обраних пасажирів. Держава спробувала «одомашнити» дикі, з її точки зору, ініціативи доступними їй способами: роздачею посад і депутатських значків для одних, циркулярами та указами для інших, і принадами судово-силової системи для найбільш незручних. Але тепер, через рік, вже державі (навіть не конкретним політикам) випадає доводити і відстоювати свою потрібність і спроможність – коли обіцянками, коли силою. За нинішньої динаміки через деякий час кількість залучених «зі сторони» активістів перевищить критичну масу, процес зміни кадрів і, нарешті, стане лавиноподібним. І, нарешті, призведе до очікуваних змін.
Україна – дуже невезуча країна щодо проведення реформ. Як переконує тижневик «Новое время», її не можна порівнювати з державами Східної Європи або Балтикою, тому що всі вони після розвалу радянського блоку просто повернулися додому. Як би вони не описували героїчне проведення реформ, між ними і Європою ніколи не стояв ментальний бар'єр. Тому щоб провести реформи і створити ефективну державу, Україні доведеться пройти більш складний шлях, ніж іншим. Ментальність українців – це стратегія виживання, яка визначена історією. Вона проявляється, наприклад, в недовірі українців до держави і лояльному ставленні до корупції. Про те, як і чому це можна змінити, йдеться в статті «Прибрати драконів».
| Передрук з "Радіо Свобода" |