Нова конституційна ініціатива, оголошена владою, насторожила український політикум. Указ президента про створення Конституційної Асамблеї для підготовки змін до Конституції, підписаний 21 лютого, негайно викликав бурхливі дискусії. І хоч окрім факту – появи президентського указу – обговорювати наразі, власне, нічого, багато політиків та експертів сповнені найтяжчих підозр. На телевізійних ток-шоу, на шпальтах газет, на прес-конференціях заговорили про небезпеку нового витка монополізації влади в Україні.
«Своїм рішенням президент відбирає у парламенту право ухвалювати зміни до Конституцї. Це черговий етап конституційного перевороту», – так прокоментував президентський указ лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк. За його словами, змінами до Конституції президент «виходить на «фінішну пряму»: він намагається остаточно закріпити всю владу за однією особою – за собою».
Змінивши Конституцію, хочуть продовжити каденцію парламенту до 2015-го року. Таку версію висунув член депутатської групи «Реформи заради майбутнього» Тарас Чорновіл. На його думку, продовження повноважень депутатам дадуть як хабар в обмін на згоду проголосувати за переписану Конституцію.
Противники президентської ініціативи побоюються, що Конституційна Асамблея з призначених президентом правників та політиків стане лише імітацією демократичного процесу; «ширмою», за якою проведуть і узаконять узурпацію влади. Вони також закликають до виконання чинної Конституції і законів.
Натомість прихильники ініціативи наголошують на недосконалості нині чинного Основного Закону. «Нинішня Конституція не є такою, що відповідає інтересам українського народу», – заявив в ефірі одного з телеканалів екс-президент України Леонід Кравчук, на підтримку ініціативи якого щодо створення Конституційної Асамблеї послався у своєму указі президент Янукович.
А тим часом експерти, коментуючи ідею, стверджують: нова Конституція потрібна в принципі, проте зараз це далеко не ключова проблема для України. Для чого ж президент анонсував конституційну реформу? Своїми думками з «Голосом Америки» поділилися політологи професор політології НАУКМА Олексій Гарань, заступник гендиректора Центру Разумкова Валерій Чалий і політаналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.
Олексій Гарань: «У конституційній реформі останнє слово буде за Банковою»
«Останнім часом відбулася ціла низка порушень Конституції. Можна сказати, що вони відбуваються практично щодня. У сумнівний, м’яко кажучи, спосіб відбулося повернення до авторитарної моделі правління. Приймаються закони, які ще більше посилюють владу президента – навіть всупереч старій редакції Конституції, до якої повернулися. Тобто це відбувається, це реальна тенденція. І одночасно кажуть: а давайте ми створимо таку Конституційну Асамблею, яка буде розробляти і приймати нову, збалансовану Конституцію. Постає запитання: для чого? У мене виникає враження, що це радше відволікаючий маневр.
Крім того, що таке Конституційна Асамблея? До такого органу, який діяв у ряді країн, обираються, а не призначаються громадяни. А те, що створюється зараз, виглядає як якась конституційна комісія з дорадчим голосом. Але аж ні в якому разі не Конституційна Асамблея. Для чого ця підміна понять?
Тому я не виключаю, що там лунатимуть якісь непогані ідеї; можливо, вони навіть будуть закріплюватися в проекті. Але все одно останнє слово потім буде навіть не за парламентом, а останнє слово буде за Банковою – ми маємо це усвідомлювати».
Валерій Чалий: «Пріоритет конституційної реформи неочевидний»
«Перш за все: не сам текст Конституції визначає успішність політичної і конституційної реформи. Набагато важливіше – додержання принципу верховенства права, виконання законів. А тому навіть найкращий текст може не сприяти результату. В цьому плані, я думаю, пріоритет прийняття конституційних змін неочевидний. Тобто це можна зробити у більш спокійних політичних обставинах. І хоч, з одного боку, реформа потрібна, але з другого боку, її прийняття сьогодні не на часі.
Дуже важливо також, щоб процес підготовки нової Конституції не став декорацією для зміцнення монополізації і концентрації влади президента. Сьогодні, на жаль, є небезпека, що певне вузьке коло (хай навіть досвідчених і професійних) юристів створять фінальний текст, який буде затверджений поза проходженням у парламенті.
Адже поки що ігноруються пропозиції затвердження Верховною Радою, й ініціативу на себе перебрав президент. Він може бути гарантом Конституції, але ні в якому разі не може бути стороною контролю над процесом її підготовки. Це абсолютно невірний посил, який сьогодні започаткований.
У мене, на жаль, немає поки що і впевненості в тому, що сам цей процес не стане просто процесом відволікання громадян від дійсно важливих проблем сьогодення. Я ще раз наголошую, що не вважаю сьогодні це ключовою проблемою. Ключова проблема – це виконання існуючої Конституції, існуючих законів. На сьогоднішній день Україна не має антикорупційного законодавства, його просто немає; ті закони, які були вже прийняті, сьогодні відсунуті діючою владою, а нові не прийняті; сьогодні нехтується принцип законності навіть при прийнятті рішення про переформатування влади і монополізацію влади. Таким чином, ілюзій немає. І власне, якщо готувати Конституцію будуть ті, хто знаходиться при владі, то на мій погляд, це завершиться не тим результатом, якого очікує український народ».
Володимир Горбач: «Підозри в нинішній ситуації неминучі»
«Справді, без підозри ставитись до нинішньої ініціативи влади щодо конституційної реформи не можна. І ці підозри продиктовані тим роком знущання над Конститутуцією, який ми прожили в 2010-му. Бо всі ключові резонансні рішення, які ухвалювала нова влада, були або з порушенням Конституції, або з її ігноруванням. Наприклад, самий початок, формування коаліції в парламенті з «тушок». Потім угода з Росією про базування Чорноморського флоту, попри те, що Конституція це забороняє. І зрештою, рішення КС про повернення дії Конституції 96-го року – це вже фінал, апофеоз «топтання» по Конституції.
Тому зрозуміло, що підозри в такій ситуації неминучі, і вони роблять суспільний клімат несприятливим до будь-яких ініціатив влади щодо реформування Конституції, – навіть якби ці ініціативи робилися з найчистішими помислами. Тобто все, раніше зроблене, якраз налаштовує суспільство насторожено до такого роду ініціатив.
Навіщо це нинішній владі? Збагнути складно, оскільки вона сконцентрувала в своїх руках максимум повноважень, прав, можливостей, пільг і привілеїв і може почуватися доволі комфортно, – але чомусь таку ініціативу проголошує. Я бачу три моменти, які могли спричинити вчорашнє доручення президента Леоніду Макаровичу Кравчуку розробити і впровадити Конституційну Асамблею.
Перше – це, так би мовити, погляд у минуле. Що як під кінець своєї каденції Янукович зіткнеться з тим, що необхідно буде відповідати за ті всі знущання над Конституцією, які я перелічив? І ось тоді насправді вже не буде ні тієї Конституції, ні – відповідно – можливості притягти його чи нинішню владу до відповідальності за її порушення. Тобто це такий мотив «замітання слідів».
Другий можливий мотив. Все-таки проведення тих реформ, які сама влада називає непопулярними зменшить рейтинги нинішньої влади і персонально президента. Якщо в адміністрації президента будуть розуміти, що Янукович не має шансів перемогти в 2015-му році, вони зроблять усе, щоб повернутися до парламентської системи. І для цього потрібно буде, щоб ішов конституційний процес, який би завершився напередодні, умовно кажучи, передачі влади від Януковича вже парламенту.
Ну і є ще один момент – це безпосередній зовнішньополітичний тиск на українське керівництво, оскільки наша країна знаходиться під дуже серйозною залежністю від зовнішнього фінансування, кредитів, і думка наших західних партнерів єдино є така, яка може впливати на поведінку нинішньої влади. На опозицію влада не реагує, а реагує лише на зовнішній тиск.
Так от, неодноразові заяви Венеціанської комісії були спрямовані на те, що після цих усіх наших знущань над Конституцією в 2010-му році треба щось зробити з Конституцією, повернути її в конституційне русло. Цей зовнішній тиск і побажання також враховані при прийнятті вчорашнього рішення.
Ось такі три причини. Але тут не видно поки що фіналу, і швидкого фіналу не буде. Це просто влада хоче розпочати конституційний процес, щоб він був у неї підконтрольний. І щоб зі зміною ситуації чи обставин вона могла «розрулювати», повертати цей конституційний процес в необхідному їй напрямку. Ну, і цей процес буде достатньо довгим і затягнеться як мінімум до кінця першої каденції Януковича», – вважає експерт.
