Під час війни мільйони українських дітей опинилися у бомбосховищах, сотні тисяч – далеко від рідного дому, в чужій країні шукали тимчасової безпеки. Але всі вони сумували за рідним домом та лагідним словом. Одним з тих, хто міг їх розрадити, заспокоїти, навіть перебуваючи за сотні кілометрів, був Олександр Власюк, відомий як казкар Сашко Лірник.
Нещодавно його фільм «Козацьке Різдво, або Пекельна хоругва» був показаний в рамках фестивалю українського кіно в Нью-Йорку. Хоча на дворі літо, багато глядачів з радістю дивляться казку про добрих, товариських і винахідливих українських воїнів.
Про те, чому тема козаків настільки близька сучасному казкарю та що робить Сашко Лірник під час війни, автора казок розпитала кореспондентка "Голосу Америки" Наталка Чурікова.
Сашко Лірник: Це велика удача, що нам вдалося зняти таке кіно, якого давно не було в Україні. По-перше, не тільки в Нью-Йорку, його успішно показували і на фестивалі азійського кіно. Це єдиний фільм, який просили двічі показати, бо він сподобався. Ми перемогли на міжнародному фестивалі дитячих фільмів. Ця тема мені близька.
Наталка Чурікова: Чому?
С.Л.: Бо я на цьому виріс, тема козацтва – в родині. Батько нам розказував. Я знайшов свої корені. У мене предок, прапрапрапрапрадід Іван Влас, а моє прізвище – Власюк. Іван Влас був записаний в козацькому реєстрі 1534 року – у Першій сотні поручика Яна Оришкевича. Такий є родовід. Батько – історик, у нас в родині дуже цінується і шанується козацтво. І хоча це не повністю вся Україна, але без козацтва України б не було.
Це той подих волі, подих безстрашшя, оце те, що зараз відбувається, саме ці козацькі гени. Як писав поет Василь Симоненко, "Народ мій є! В його волячих жилах козацька кров пульсує і гуде!"
Улюблений казкар багатьох українських дітей Сашко Лірник зі своїми слухачами
Н.Ч.: Чим зараз, у період війни, займається український казкар?
С.Л.: Дуже широке питання, довго розказувати. Перші дні тижня був дуже приголомшений, всі такі були, і депресія була тяжка. Я не знав, чим зайнятися, у військо мене не брали по здоров’ю, і що робити? У мене були кошти, які зібрав на видавництво своєї книги «Пекельна хоругва», до речі. Я ці кошти перерахував на Збройні Сили України.
Вони сиділи у бомбосховищі, їм було страшно, діти плакали, і я їм телефоном розказував казочки, трохи заспокоював
І так склалися зорі, що просто послали мені одного доброго чоловіка, який мені порадив і запросив, і вже майже з самого початку війни я займаюся евакуйованими дітками. Тими, чиїх батьків убили, сиротами, біженцями.
До мене звернулася одна мама. Вони сиділи у бомбосховищі, їм було страшно, діти плакали, і я їм телефоном розказував казочки, трохи заспокоював, а потім я подумав, що таких дітей багато, і я створив свій відеоканал – мені допомогли обладнати судію, спочатку в хліві, потім у якомусь підвалі, і я кожен день записував казки, видавав їх у прямий ефір, і діти дивилися.
«Я займаюся евакуйованими дітками. Тими, чиїх батьків убили, чи сиротами, біженцями» – Сашко Лірник
Це оці перші 2-3 найтяжчі місяці, це була така моя робота, і мені дуже дякували, що завдяки мені, моїм історіям, вони якось втрималися, тримали клепку в голові. Діти дуже чекали цілий день, вже не так боялися. Ці казки є у вільному доступі на Ютюбі.
І, звичайно, пишу. Пишу про війну, пишу сценарій, подаюся на конкурс Netflix зі своїм сценарієм, який в Україні нова влада не пропустила, патріотичні сценарії їм не подобаються. А я подався на Netflix – теж нова казка про козаків, патріотична, називається «Перевертень».
Н.Ч.: Багато дітей виїхали за кордон. І я знаю про те, що ви сказали, що ви готові готові посилати їм свої казки…
С.Л.: Я не готовий, я надсилаю. Я зробив такий блок - 4 чи 5 годин казок із музикою, піснями, це такий ніби мультфільм, але для слухання. Всі свої диски я зібрав в один альбом і я його надсилаю. Я надіслав більше 5000, просто не рахую. Люди отримують і дякують дуже.
Знаєте, до війни це не цінувалося. Здавалося, що воно тут є, знаєте, як хліб лежить, а я його не хочу. А коли нема, то відразу хочеться. А тут кинулися, а де взяти? А книжок нема в Німеччині, чи там Польщі, чи в Іспанії. І книжки мої закінчилися, всі продані, вже немає, новий тираж нема за які гроші друкувати. А аудіо я можу робити, інтернет є, тому я оце розсилаю цей альбом і зараз, до речі, пишу новий.
Студія у бомбосховищі, де Сашко Лірник записує і розсилає свої казки дітям по Україні та за кордоном.
Н.Ч.: Повертаючись до тих дітей в бомбосховищах, з якими ви говорили, чи були якісь історії, що вам запам'яталася?
Хлопчик каже: «Мені бабуня готувала борщик, а її взяли і на вулиці вбили, і я борщика з того часу не їв»
С.Л.: Запам’яталось багато. І вони такі тяжкі, ці історії. Головне, що діти сприймають війну як частину свого життя, а для мене це – жах! Ми якось приготували для них борщу, годуємо їх. А один каже: «Ой, як я люблю борщик, як я давно борщика не їв. Мені бабуня готувала борщик, а її взяли і на вулиці вбили, і я борщика з того часу не їв». І він мені отак розказує, а в мене душа заходиться. От як зараз, плачу. Багато розказують.
Ми проводимо майстер-класи, діти учаться там ліпити з глини, з тваринами граються, ну і казочки там. Дітям треба дитинство давати, навіть у час війни. У нас вони якось відходять від цих жахіть. Я не кажу, де це, бо ще ракета прилетить від москалів.
І одна дівчинка там каже: «Ой, яка гарна з глини чашечка! Мамо, давай купимо!» А мама, як будь-яка мама, каже: «Ой, в нас тих чашок вдома стільки!». А мала каже: «Мамо, а ти що забула? В нас вже немає дому, розбомбили…» Оце – частина нашого українського життя. Нам це треба перебувати, пережити, відірватися нарешті, вирватися з московської окупації. І тоді, може, діти наші заживуть.
Н.Ч.: Якими Ви бачите їхнє майбутнє? Там багато дітей зі сходу.
Усі народи переживють війни, але не кожен народ може опиратися і перемагати
С.Л.: Так, багато дітей зі сходу, російськомовних дітей багато, але я знімаю в них цей блок, що українське – це погане, сільське чи другорядне. Їх ціле життя в цьому виховували, тому вони російською мовою розмовляють. І вони вчаться української, пробують, я їх підтримую, всі їм аплодують. Сказав українське слово, всі йому зааплодували, вони тішаться.
Сашко Лірник (Олександр Власюк), автор казок, актор, музикант з колегою-музикантом Тарасом Компаніченком
Майбутнє має бути українським, ми –українці. І це нове покоління має зростати на українській історії, на українських казках, на наших військових подвигах.
Усяке там є, і біда, всі народи переживють війни, але не кожен народ може опиратися і перемагати. А ми перемагаємо, морально – це точно.
Дивіться також: «Я не хочу нікого олюднювати з того боку. Для мене це надто нелюдське» - драматургиня Наталія Ворожбит