Минає рік з того часу, коли в небі над Тегераном було збито літак Міжнародних авіаліній України з 176 людьми на борту. Вранці 8 січня 2020 року літак Boeing 737-800NG здійснював рейс номер PS752 з Тегерана до Києва, де більшість пасажирів мали пересісти до іншого українського літака, який би відвіз їх до Канади. Літак, на якому було 167 пасажирів і 9 членів екіпажу, був збитий невдовзі після вильоту з міжнародного аеропорту столиці Ірану двома ракетами. Серед загиблих – громадяни шести країн (Ірану, Канади, України, Швеції, Афганістану, Великої Британії), в тому числі 11 українців (усі 9 членів екіпажу і 2 пасажирів). З великими труднощами постраждалій стороні вдалося домогтися від Ірану визнання вини та початку слідства.
Лише за три дні до річниці трагедії, у вівторок, 5 січня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба повідомив, що Україна отримала від Ірану проєкт технічного звіту щодо обставин збиття літака під Тегераном і тепер має два місяці на власні коментарі й зауваження до тексту звіту. Раніше Іран уже кілька разів заявляв, що передав цей документ, але Україна щоразу повідомляла, що не отримувала його. За словами Кулеби, без цього документу «неможливо домогтися виплати компенсації і загальної справедливості».
Журналісти Української та Іранської служб Радіо Свобода поговорили з учасниками переговорів та деякими членами родин загиблого українського екіпажу, щоб дізнатися, що у цій справі відбувається зараз.
На місце аварії Олександр Рувін, директор Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, потрапив уже 10 січня у складі української слідчої групи. В інтерв’ю Радіо Свобода він говорить, що з іранською стороною була домовленість про спільне розслідування, але «все залишилося на рівні розмов».
«Спочатку ми переживали, що нам нічого не дадуть. Ми переживали, тому що за кожним з нас був прикріплений представник невідомої нам організації. За мною особисто ходили двоє з фотоапаратами і камерами, прямо ззаду. Ходили два представники і знімали всі наші дії, що ми говоримо, що ми між собою обговорюємо – все записували», – згадує він.
Але і далі співпраця так і не налагодилася – «немає ні зв’язку, ні спілкування», каже Рувін. Українська слідча група не змогла отримати речові докази з місця аварії.
«Нам не дали зібрати ні одного вражаючого елемента, офіційно отримати. Ні змиви копоті – це газ, чи це вибухова речовина? Залишки палива літака чи ракети, якщо це дійсно була ракета. Тому поки що на будь-які види робіт, які ми пропонуємо їм, ми відповіді не отримуємо. Я вже не говорю, що ми повинні були отримати», – скаржиться Рувін, який є одним з небагатьох спеціалістів з експертизи ракетно-артилерійського озброєння.
Оператор ЗРК не міг переплутати літак і ракету – Рувін
Оскільки були повідомлення, що український літак могла збити ракета російського виробництва «Тор», українські експерти могли цю підозру підтвердити, чи спростувати.
«У нас є ракети «Тор». Ми їх розбираємо, дивимося з чого вражаючі елементи зроблені. Якщо би нам дали можливість попрацювати на місці пригоди, вилучити вражаючі елементи, ми би змогли точно сказати – це був «Тор», або не «Тор». На якій відстані це сталося», – каже Рувін.
Для проведення експертизи, його спеціалістам було потрібно отримати доступ до особистих речей пасажирів – «у валізах мають бути вражаючі елементи. Це предмети, які затримують їх», але коли група українських експертів приїхала на місце аварії, не було з ким про це говорити – знайти інші частини літака експертам також не вдалося.
«Немає сидінь, ми бачили 4, а їх було як мінімум 180. Немає сидінь пілотів. Немає самих приладів, де вони були. Вони ж коли збирали речові докази, вони ж знайшли їх. Ну куди ділись крісла, вони ж людям не потрібні», – каже Рувін.
За його словами, для того, щоб можна було оцінити вірогідність попадання ракети «Тор», українські експерти робили слідчий експеримент «з аналогічним комплексом».
«Ми провели ці експерименти, і з мішенню – Боїнгом і аналогом крилатої ракети, відомості про яку нам надала іранська сторона. Всі дії екіпажу, розрахунків, екіпажу, командирів відтворили. Тому у нас є що показати – як виглядає ціль, що він повинен бачити, і яким чином вони проводяться», – пояснює Рувін.
Але на всі запитання, які українські слідчі ставили на зустрічах з іранською стороною стосовно порядку дій, хто організовував ППО, хто керував на той час – іранська сторона їм не відповіла.
Як каже Рувін, до української комісії залучені керівники кафедр, які займаються навчанням курсантів, військові, що мають понад 20 років бойового і навчального досвіду, «які неодноразово запускали ракети і стояли в бойових чергуваннях і знають досконало порядок дій».
За їхніми висновками, «оператор на 100 відсотків бачив різницю між літаком, який злітав вгору зі швидкістю пасажирського літака, і ракетою, яка повинна була летіти на висоті не більше 100 метрів і з зовсім іншою швидкістю».
«Тим більше «Тор» одна з найсучасніших бойових машин зенітних, ще з часів Радянського Союзу, і вона сама визначає ціль – небезпечна вона чи ні. Тому ми думаємо, що вона не могла переплутати ракету з цивільним літаком, який летів по одній траєкторії вгору зі швидкістю пасажирського літака і не представляв ніякої загрози для іранської сторони», – переконаний український фахівець.
Цивільні літаки літали фактично в умовах війни – генерал Романенко
Ігор Романенко, колишній заступник генштабу ЗСУ, спеціаліст з систем протиповітряної оборони, говорить, що не має сумніву у тому, що в український літак влучила ракети ППО.
Він нагадує, що у той час, коли був збитий український літак, в аеропорту Багдада в результаті авіаудару США був вбитий командувач спецпідрозділу «Кудс» Корпусу вартових Ісламської революції Касем Сулеймані та заступник голови іракського шиїтського ополчення Абу Магді аль-Мугандіс.
Через кілька днів після цієї американської атаки Іран відповів ракетним ударом по іракській авіабазі, де дислокувалися американські війська та їхні іракські союзники.
«Тому всі засоби не тільки протиповітряної оборони, а збройні сили, всі сили безпеки і оборони Ірану були переведені в повну бойову готовність і були в стані, коли треба знищувати всі літаки, що летять», – каже Ігор Романенко.
Він додає, за правилами, коли ситуація з цивільної перетворюється на військову, польоти цивільної авіації мали б заборонити. Але це означало б завдати фінансових збитків країні, тому, він гадає, цивільні літаки надалі літали фактично в умовах війни.
Генерал Романенко нагадує, що коли стало відомо, що літак був збитий ракетами, генерал Корпусу вартових Ісламської революції визнав, що це була їхня відповідальність, «але потім йому дали команду і він замовчав, і все звели до виконаців, обслуги «Тору», цього зенітно-ракетного комплексу. А це не так. Бо відповідальність несе військово-політичне керівництво».
На думку українського генерала, до катастрофи могла призвести низка трагічних помилок «починаючи з обслуги зенітно-ракетного комплексу «Тор» до вищого політичного керівництва».
Можливо, цей ланцюг помилок запустив той факт, що український літак вилітав з запізненням, про яке могли не повідомити військових, і вони сприйняли літак як військову ціль.
«Часу в них були буквально секунди, для того щоб начальник розрахунку ухвалив рішення пускати першу ракету. А потім вже, коли уже відслідковувалось, що параметри польоту нашого Боїнга змінились, тому що він був, по-цивільному, підранений, і вони хотіли ж розвернутися у зв’язку з тим, що трапилося, екіпаж робив зусилля, щоб розвернутися і повертатися на аеродром. Але вони дивились, що він ще в повітрі, і тому ухвалили рішення застосувати другу ракету. І ця друга ракета добила остаточно. Тобто, після впливу другої ракети фізично літак не міг уже після тих порушень знаходитись в повітрі», – пояснює український генерал можливі обставини трагедії.
На його думку, підтвердити, чи спростувати цю версію могли б записи переговорів команди зенітно-ракетного комплексу, але іранська сторона відмовляється їх надати, посилаючись на військову таємницю. Через це український генерал каже, створюється враження, що віськово-політичне керівництво Ірану намагається знищити всі докази, переклавши всю провину на найнижчих виконавців.
«Наші представники хотіли все там оглянути. Як тільки пішли, все це там прибрали остаточно, і бульдозерами все це зарівняли, щоб не було можливості подивитися і зробити відповідний аналіз. Така поведінка якраз і показує те, що вони хочуть приховати, не хочуть правдиво показати, як складалася ця ситуація. Тому що, ви бачите, вони все звели до нижчого рівня, і все звалити хочуть, стратити цих малюків. А вони, керівництво, всі ці ланцюги до самого верхнього, вони склали таку систему, яка змушена була раніше чи пізніше призвести, при чому неодноразово».
Іран збиває, Іран же і розслідує – такі правила
За правилами Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО), сторона, яка веде технічне розслідування обставин авіаційного інциденту – як правило, це країна, де такий інцидент стався, – мала б подати остаточний звіт про це розслідування протягом року від дня інциденту, а в разі, коли таке розслідування не завершене, подати проміжний звіт.
В останні дні грудня Іран кілька разів виступав із твердженнями про те, що передав Україні проєкт остаточного звіту про технічне розслідування обставин збиття літака, що сталося 8 січня 2020 року. Україна тоді ж кілька разів спростовувала ті заяви. Остання така заява та її спростування пролунали 30 грудня.
Заступник голови МЗС Євген Єнін сказав, що проєкт технічного звіту щодо причин загибелі літака Іран передав Україні «з п’ятої спроби» і пригадав, що навіть на те, щоб передати Україні так звані «чорні скриньки», що мало б бути зроблено в «найкоротший термін», в Ірану пішло понад пів року.
В інтерв’ю Радіо Свобода Євген Єнін, який є керівником української групи переговорників із Іраном, каже, що переговори з Тегераном ідуть вкрай важко, і що позитивом є вже той факт, що Іран взяв на себе відповідальність за трагедію. За його словами, Україні вдалося провести два раунди переговорів з Іраном, на яких Тегеран дав певні обіцянки, але «з їхнім виконанням до цього часу ми маємо проблеми».
«Чого хотіли би ми – це спільна слідча група яка дозволяла би доступ до всіх матеріалів кримінального розслідування, яке здійснюється іранською стороною фактично в режимі онлайн. Ми би хотіли спільне проведення слідчих дій – це спільні допити, експертизи, це дозволило би нам дійсно розуміти весь ланцюжок команд або їхньої відсутності, які призвели до зазначеної трагедії», – говорить Єнін.
За його словами, лише після відновлення справедливості можна буде говорити про «гідні компенсації» для родичів загиблих, авіакомпанії і держави. Адже рівень компенсацій залежить від обставин трагедії, і «доки ми не побачимо результати кримінального переслідування, яке здійснюється в іранській юрисдикції – говорити про суму компенсації остаточно зарано».
«Ми ніколи не проміняємо справедливість на гроші. Компенсації важливі, але самим головним запитом родичів загиблих, з якими ми теж активно перебуваємо в діалозі, – є справедливість. Вони хочуть бачити причини катастрофи і всіх причетних до вчинення цих злочинів на лаві підсудних», – запевнив український дипломат.
«Наразі ми сконцентровані насамперед на двосторонньому переговорному процесі з іранською стороною на базі двох конвенцій – Чиказька і Монреальська конвенції. Водночас якщо станеться так, що переговори зайдуть в глухий кут, – ми змушені будемо використовувати інші правові механізми відновлення порушених прав», – пояснює Єнін.
Політичної стратегії, як примусити Іран діяти так, як нам потрібно, я не бачу – Клімкін
На думку колишнього міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, було помилкою не залучити західних партнерів до переговорів з Іраном, бо як кажуть дипломати, ця країна є одним з найскладніших партнерів на переговорах у світі.
В інтерв’ю Радіо Свобода Клімкін сказав, що президент Володимир Зеленський діяв непослідовно, і після першої промови президента, у якій «в цілому меседжі були в основному правильні, були зрозумілі», «почались розмови нескінчені про якісь версії», що викликало непорозуміння серед західних партнерів.
«Я не знаю, хто радив Володимиру Зеленському, для наших партнерів, це велике питання – чи ми є надійними, чи можна нам довіряти? Чому це саме робили. Я знаю, що у наших партнерів було багато питань до того, що говорилося», – говорить Павло Клімкін, який очолював МЗС України в 2014-2019 роках.
На його думку, участь західних партнерів у переговорах з Тегераном є ключовою для їхнього успіху, але через недовіру до українського керівництва, канадійська сторона не поділилася інформацією з Україною про хід розслідування.
«Я зараз бачу переговірний процес, який веде МЗС, який веде відповідно наша прокуратура. І яка просто намагається отримати від Ірану відповідні дані і домовитись про компенсацію. Оцей процес я бачу. Політичної стратегії, як примусити Іран діяти так, як нам потрібно, я не бачу», – говорить Клімкін.
Як каже він, за допомогою західних партнерів, таких як Канада і США, на вищому політичному рівні Україна мала б «створити хвилю тиску на іранське керівництво і максимально побудувати позицію, де кроки іранського керівництва залежали б від подальших стадій політичного тиску», можливих санкцій за ухилення від співпраці.
«Але МЗС не може зробити систему політичного тиску на найвищому рівні. МЗС не може розмовляти з Байденом, з Трюдо. МЗС не може розмовляти з Борісом Джонсоном. Він може передавати сигнали, але розмовляти не може», – каже Клімкін.
Через це Клімкін побоюється, що Іран буде намагатися ухилитися від проведення справжнього розслідування задля встановлення винуватців трагедії. «Вибачте, я не хочу нікого ображати, але Іран призначить «стрєлочників». Побудує свою версію, призначить «стрєлочників», яких покаже як ти, хто винні в цій начебто помилці», – каже Клімкін.
На його думку, ще не пізно почати працювати над тим, щоб залучити до переговорів нову американську адміністрацію.
«Ми ж прекрасно розуміємо, буде залежати від позиції наступної американської адміністрації – як вона побудує це, як буде взагалі стратегічний контекст стосовно Ірану. І я вважаю, що наша влада має заздалегідь проговорити це питання. І зробити дуже чітку, зрозумілу і спільну з нашими друзями американськими стратегію. Тільки так вона буде ефективною», – вважає Клімкін.
Канада «продовжить цю справу до кінця»
Тим часом влада Канади, яка мала 57 громадян на збитому літаку, а загалом до Канади з пересадкою в Києві прямувало 138 пасажирів з цього рейсу, у незалежному звіті, виданому наприкінці грудня минулого року, висловила сумнів, що Іран належним чином проводить розслідування, і що багато питань досі залишаються без відповіді.
Автор звіту Ральф Гудейл, колишній міністр в кабінеті прем’єра Джастіна Трюдо, закликав до перегляду чинного міжнародного стандарту, згідно з яким розслідування авіакатастрофи покладається на країну, де сталася аварія.
«У разі військового збиття це означає, що сам уряд, який брав участь у виникненні катастрофи (в даному випадку Іран), повністю контролює безпеку розслідування, попри очевидний конфлікт інтересів, з невеликими гарантіями для забезпечення незалежності, неупередженості чи легітимності. Це підриває довіру до розслідування і дає відчуття безкарності, дозволяючи уникнути важливих питань», – йдеться у звіті.
Сам прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо привітав звіт і закликав Іран «дати вичерпну відповідь з доказами на підтвердження» питань, які в ньому порушені.
Член комітету з захисту прав людини в парламенті Канади Алі Егсасі в інтерв’ю Радіо Свобода каже, що уряд в Оттаві вже невдовзі після трагедії знав, що сталося, спираючись на дані розвідки. Він каже, що в нього майже немає сумнівів, що «якби прем’єр-міністр Канади в перші ж дні не зробив рішучої заяви з приводу очікувань країни від Ірану, органи влади Ісламської Республіки, можливо, і не взяли б на себе відповідальності й не визнали навіть сам факт збиття літака».
Як каже Егсасі, від самого початку саме Канада наполягла на тому, щоб п’ять постраждалих країн співпрацювали з цього питання. Метою було не дати можливість Ірану дійти окремих домовленостей з кожною із цих країн, а також покращити співпрацю, і зараз ці країни постійно спілкуються, обмінюються інформацією. Бо не всі країни мають рівний доступ до розслідування. Канада, наприклад, взяла участь в розшифруванні даних лише як спостерігач, бо Іран не погодився на її повноцінну участь в процесі.
«Ви знаєте, щодо цього існують протоколи, і конкретно в цій справі повноцінну участь в розслідуванні можуть мати США, Франція й Україна. Іран не дозволив Канаді стати повноцінним учасником, тому Канада має лише роль спостерігача. Але я впевнений, що інші країни співпрацюють з Канадою, бо Канаді знати всі подробиці надважливо», – каже Егсасі.
За його словами, ця авіакатастрофа шокувала канадійське суспільство, і попри те, що Канада та Іран не мають дипломатичних відносин через порушення прав людини в Ірані, уряд робитиме все для того, щоби «злочин не залишився безкарним».
«Уряд Канади прислуховується до побажань, вимог сімей загиблих і в якості їхнього представника продовжить цю справу до кінця, поки будемо мати задовільний результат», – каже депутат канадського парламенту Алі Егсасі у розмові з Радіо Свобода.