За даними Бюро перепису населення, у 2010-му році в бідності жило 15,1% жителів США – 46,2 млн осіб. При цьому, значне число американців балансували на межі бідності: 3,2 млн осіб не потрапляли в цю категорію лише завдяки допомозі з безробіття, 20,3 млн – завдяки пенсійним та іншим соціальним виплатам.
Згідно з інформацією Бюро перепису населення США, бідним вважається американець, який має щорічний дохід менше 11 тисяч доларів. Сім'я з двох осіб отримує статус «бідної» при доході 14 218 доларів на рік, з трьох – при доході 17 374, з чотирьох – при 22 314, з п'яти – 26 439 доларів на рік. Межа бідності коригується щороку: тут наведено останні дані станом на 2010-ий рік.
Для порівняння, за даними Міністерства праці США, річний бюджет середньостатистичної споживчої одиниці (де-факто, сім'ї) становить приблизно 62 тисячі доларів, з яких 49 тисяч залишаються після сплати податків. З них майже 17 тисяч доларів йдуть на оплату житла (оренду або обслуговування іпотечного кредиту), трохи менше 7 600 – на транспорт, близько 6 300 – на харчування, 5 400 – на страховки і пенсійні відрахування, приблизно 4 тисячі доларів витрачаються на оплату комунальних послуг, більше 3 100 – на медичні послуги, трохи менше 2 600 – на розваги, 1 700 – на покупку одягу та взуття.
Американська сім'я, що опинилася у важкому фінансовому становищі, тим не менш, не може відмовитися від низки витрат. До них, зокрема, відносяться податки на власність, іпотечні виплати, кредит (кредити) на автомобіль, комунальні та медичні послуги, які складають від половини до трьох чвертей сімейного бюджету. Американські ЗМІ постійно повідомляють про те, що бідняки, які намагаються звести кінці з кінцями, змушені відмовлятися від електрики та опалення.
Показово, що сім'ї, які заробляють менше 19 тисяч доларів на рік, витрачають більше 22 тисяч. Це означає, що вони витрачають заощадження, або накопичують борги.
Ряд досліджень також свідчить, що вартість медичного обслуговування у США набагато перевершує офіційні дані. Так, за розрахунками консалтингової компанії Milliman, витрати на медичне обслуговування сім'ї з чотирьох осіб у 2011-му році досягли 19 393 доларів.
Дослідження організації «Лікарі за програму з національного здоров’я» показало, що 62% персональних банкрутств у США було викликано неможливістю оплати витрати на лікування.
Межу бідності в США почали розраховувати з початку 1960-их років. Автор цієї системи – економіст Моллі Оршанська. Оршанська проводила розрахунки, ґрунтуючись на даних Міністерства сільського господарства США, щоб з'ясувати, скільки грошей американська сім'я витрачає на харчування. У 1955-му році на харчування в американців йшла приблизно третина доходу після вирахування податків. Це призвело Оршанську до висновку, що якщо помножити витрати на харчування, тобто, третину сімейного доходу, на три, то отримана сума буде покривати інші потреби сім'ї. Так і з'явилася базова формула розрахунку межі бідності.
Однак з плином часу, з багатьох причин, витрати американців на харчування стали зменшуватися і нині становить приблизно одну десяту місячного доходу.
Слідуючи логіці Оршанської, для розрахунку сучасного порога бідності в США потрібно було б помножити суму місячних витрат на харчування на 8 або 10. Проте з різних причин, державна статистика США (цю роботу виконує Офіс менеджменту та бюджету) продовжує використовувати стару формулу: тобто, витрати на харчування помножуються на три. Перехід на іншу систему обчислення порога бідності може призвести до різкого підвищення витрат на боротьбу з бідністю, що не по кишені Сполученим Штатам.
США посідають перше місце серед індустріально-розвинених держав (за винятком Мексики і Туреччини), що входять в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), за часткою бідного населення та рівня нерівності між багатими і бідними. До складу ОЕСР входять 34 держави.
Розрив між багатими та бідними американцями збільшується з початку 1970-их років. При цьому середній рівень доходу заможних американців – найбільш високий в ОЕСР, а рівень доходу бідних американців – на 20% менше середнього рівня ОЕСР.
Уряд США відіграє дуже невелику роль у процесі перерозподілу доходів. Так, наприклад, у Сполучених Штатах середньостатистичне сімейство (сім'я або група людей, які проживають разом і мають спільний бюджет) отримує лише 9% доходів від держави (наприклад, в якості допомоги і пільг). У країнах ОЕСР цей показник складає 22%.
У США існує і проблема «соціальних ліфтів»: на відміну від більшості індустріально-розвинених країн, у людини, що виросла в бідній сім'ї, менше шансів досягти успіху в житті, ніж у дитини багатих батьків.
Варто відзначити, що бідні в США (як і бідні жителі інших індустріально-розвинених країн) значно багатші бідняків із країн третього світу. Традиційно міжнародні інститути вважають бідною людину, яка живе на 1 долар в день (у 2005-му році Світовий банк змінив цю величину до 1,25 долара).
Опитування, проведене компанією Рассмусен, показало, що 51% американців вважають, що не можна вважати бідною сім'ю, яка володіє двома кольоровими телевізорами, відеомагнітофоном і DVD-плеєром. 16% упевнені, що власники подібного майна цілком можуть вважатися незаможними.
При цьому 73% американців переконані, що проблема бідності в США нині досить серйозна. Парадоксально, але лише 2% жителів США, опитаних телекомпанією CBS і газетою «The New York Times», вважають, що боротьба з бідністю має стати пріоритетом у роботі федерального уряду.
