Щороку, шістдесят шість тисяч мігрантів прибувають до Сполучених Штатів з візами тимчасових працівників у рамках програми H2B. Ця програма дозволяє отримати роботу у різних галузях, окрім аграрної, де не вистачає американських працівників. Як правило, це сезонна, важка праця за мінімальну зарплатню, яка не приваблює американців. Поміж таких галузей, індустрія морепродуктів.
Мексиканка Ракель Трехо Рубіо чистить крабів у штаті Меріленд. Вона каже:
«Я приїхала тому, що в Мексиці нема ані роботи, ані грошей. А у мене донька, яку я повинна виховати».
Компанія, що наймає її на роботу, один з найбільших постачальників морепродуктів у штаті Меріленд.
Ракель працює вісім годин на день, п’ять-шість днів на тиждень за мінімальну у США зарплату – 7.25доларів за годину. Якщо працює швидко, платня зростає. Щоправда, чим швидше вона працює, тим більше ризик порізатися. Однак, вона не скаржиться:
«Та ні, робота не складна. Головне навчитися. Складніше бути далеко від своєї родини».
Колись компанія «Голл і сини» наймала на роботу американців. Тепер важка праця на один сезон американців не приваблює. Тож власник компанії переробки крабів Браян Голл робить усе можливе, аби створити гідні умови праці для його мексиканських працівниць.
«Ми забезпечуємо транспорт. У них є будинок, кабельне телебачення, охолоджувач повітря, все що вони забажають. Дев’яносто відсотків мого бізнесу це очистка крабів, і без цих дівчат я просто вийду з бізнесу, як і кожна друга компанія у цій місцевості.
Ракель разом зі своїми подругами орендує будиночок у свого працедавця. Важка робота та низька, за американськими стандартами, плата не зупиняють їх від можливості поїхати на заробітки до США. Ракель розповідає:
«В Мексиці я заробляла 1400 песо або ж 110 доларів за два тижні. Тут я стільки заробляю за три дні».
Однак в останньому звіті американських правозахисників говориться, що індустрія крабів часто експлуатує сезонних працівниць. Звіт, опублікований Американським університетом, базується на розмовах із сорока колишніми очищувачами крабів.
Під час прес конференції з нагоди публікації звіту історією свого життя поділилась колишня сезонна працівниця Еліса Мартінес:
«Коли ти не бувала у цій країні, то думаєш, що тут усе чудово. Однак, коли приїжджаєш сюди, ти бачиш правду та справжню реальність».
Еліса стверджує, що жила в антисанітарних умовах і не мала достатньо роботи:
«Коли ж я захотіла поміняти роботу, мій начальник, сказав, що я прибула працювати для нього і не можу піти. Він, мовляв, заплатив за мене тисячу доларів, і я зобов’язана залишитися. Якщо я піду, він погрожував повідомити імміграційну службу, яка депортує мене без права повернення».
Подібні звинувачення непокоять Браяна Голла:
«Людей, які так ставляться до працівниць, потрібно викинути з програми. Вони псують нам всім імідж, чого я не хочу».
Білл Силінґ є виконавчим директором Асоціації індустрії морепродуктів затоки Чесапік. Він ставить під сумнів висновки правозахисників:
«За нашими стандартами, умови описані у звіті, не відповідають тим, які є на сьогодні».
Одним з авторів звіту є викладач юридичного права Американського університету Джеіш Расад (JAYESH RATHOD). За його словами, мета дослідження – провести реформу системи набору мексиканських робітників та покращення умов їх праці, а не припинити роботу програми:
«Жінки говорять, що ця програма важлива для них. Вони лише прагнуть мати можливість, у разі необхідності, поміняти працедавця, аби заробити достатньо грошей, щоб не повертатися в Мексику з боргами».
Саме цього прагне Ракель Трехо. Вона готова і надалі проводити у США 8-9 місяців на рік, аби мати змогу підтримувати свою родину та створити кращі умови життя для своєї доньки.