Журнал “Всесвіт” готує до публікації мемуари Люсьєна Фікса, людини, голос якої протягом багатьох років лунав на теренах колишнього СРСР з радіохвиль Голосу Америки. Публікацією спогадів журналіста у “Всесвіті” прагнуть нагадали українцям про засадничі демократичні цінності, такі, як свобода особистості, справедливе судочинство, права людини і її гідність, принципи свободи слова та національної гідності.
У серпні, в черговому випуску найстарішого журналу України «Всесвіт», побачить світ перша частина спогадів Люсьєна Фікса, довголітнього ведучого російської служби радіостанції Голос Америки. Народжений в Києві, Люсьєн Фікс взявся за мемуари, вийшовши на пенсію у 2006 році. За майже 34 роки роботи на радіо, пан Фікс став свідком чисельних історичних подій, зустрівся з низкою відомих людей, поміж яких: радник президента Рейгана Ричард Пайпс, дисидент Олександр Галіч, скульптор Ернест Нєізвєстний, музикант Ісаак Стерн, диригенти Мстислав Ростропович, Володимир Ашкеназі та багато інших особистостей. Їх думки, ідеї, погляди Люсьєн Фікс передавав на хвилях Голосу Америки слухачам на теренах колишнього Радянського Союзу, ще задовго до його розпаду. У своїх спогадах, пан Фікс проводить читача з довоєнних часів у Києві, з будинку Ґінзбурга на Інститутський, де він народився, через страхіття війни, евакуацію, повернення в Київ, службу в армії, виснажливий багаторічний процес еміграції, випадок долі, що привів до США, а згодом і на радіостанцію Голос Америки. Ділиться подробицями, які нерідко губляться у загальній історії. Тож, як розповідає шеф-редактор журналу «Всесвіт», заслужений журналіст України Юрій Микитенко, спогади Фікса ідеально підішли до публіцистичного блоку видання.
Зореслав Байдюк: Що особливого ваші читачі зможуть почерпнути для себе, прочитавши ці спогади?
Юрій Микитенко: Мене особисто, як редактора і читача, зацікавило насамперед становлення особистості цієї непересічної людини: як із забитого злиднями і затурканого хлопчака з простої єврейської родини постав журналіст світового рівня, якому вдячно тиснули руку особистості світового масштабу, як то Ростропович, Сахаров, Солженіцин, Нєізвєстний та інші. Читачі познайомляться зі старим уже Києвом, яким він був у 50-70-х роках 20 ст., з укладом життя тодішніх горожан і структурами тодішньої повсякденності. Дізнаються, як функціонувала радянська машина бюрократії, освіта і наука, які були стосунки між студентами і викладачами, дізнаються про історію родини Фіксів, його від’їзд в ізраїльську еміграцію, поневіряння, тяжку працю і, врешті, славу, якої він зажив на Голосі Америки. І головне: чому і як радянська система виховала в його душі зневагу і нелюбов до самої ж себе, чому так сталося, які тут психологічні і соціальні механізми спрацювали. Тож наголошую, мене цікавив насамперед людський, гуманітарний аспект спогадів Люсьєна Фікса. Сподіваюся, що й читача це зацікавить, бо як редактор переконаний: слід насамперед прикласти твір до себе, і, якщо він відповідає твоїм світоглядним відчуттям, досвіду, переконанням і сумлінню – сміливо винось його на люди.
Як розповідає, сам автор спогадів, бажання залишити СРСР почало формуватися разом із світоглядом в Естонії, де у середині 1950-х років Люсьєн Фікс служив у стратегічній авіації.
З того часу розпочався довгий і складний процес оформлення документів, який пан Фікс описує у свої мемуарах. Радянське суспільство не сприймало бажання людей залишити країну, і бюрократична машина усіма силами намагалась утримати своїх громадян. За горезвісною характеристикою, дружині Люсьєна довелося звертатись до колишнього начальника у військовому училищі. Дізнавшись навіщо жінці потрібен документ, начальник відреагував красномовно: «Була б моя воля, я б вас розстріляв на місці».
Коли після років поневірянь та принижень по кабінетах, Фіксам вдалося добитися дозволу на виїзд, на збори родина отримала три дні, за які вони були забов’язані звільнити квартиру, здати радянські паспорти та заплатити по 500 карбованців за відмову від громадянства СРСР.
«Я думаю, дозволу залишити СРСР сприяв приїзд президента Ніксона до Москви у 1972 році на зустріч з Брежнєвим. На цьому саміті вирішувалося питання скорочення наступальної ядерної зброї, але в ході візиту Ніксон підняв питання про свободу еміграції. На той час сенатор Джексон вже мав мої листи про безчинства радянської влади», - згадує Люсьєн Фікс.
Транзитом через Ізраїль Фікс опинився у Сполучених Штатах, де йому досить швидко пощастило влаштуватися у російську службу Голосу Америки. Так розпочався багаторічний період роботи, за який голос Люсьєна став широко відомий на теренах колишнього СРСР. Цікаво, що у фільмі Юлія Гусмана «Парк Радянського періоду», що вийшов на екрани у 2006 році, в одному з епізодів, один з персонажів, таємно слухає Голос Америки, і з короткохвильового радіоприймача звучить: «В ефірі Голос Америки, у мікрофона Люсьєн Фікс». Таким чином, навмисно чи випадково, режисер віддав належне ролі Голосу Америки і безпосередньо Люсьєна Фікса у розпаді СРСР.
Про його популярність свідчить велика кількість листів, які пан Фікс отримав за час своєї роботи на радіо. Певна частина спогадів присвячена саме листам радіослухачів, чимало з яких він досі зберігає. Як розповідає сам автор, деякі з них залишили особливий відбиток у серці. Так слухач з Єкатеринбурга Гліб Осьмушин свого часу писав на ім’я Фікса: «Повірте, ті з нас, хто так чи інакше доторкнулися до Голосу Америки, назавжди збережуть найтепліші почуття у вашій особі, до всього американського народу. Через період холодної війни залишилась невисловленою вдячність нашого народу за допомогу і підтримку у війні з фашизмом».
Перша частина мемуарів побачить світ у серпні, а другу журнал «Всесвіт» опублікує у жовтні 2013 року. Шеф-редактор видання Юрій Микитенко впевнений, що публікація матиме широкий громадський резонанс і її з інтересом прочитають читачі в усьому світі, насамперед в Україні.
«Гадаю, уроки Фікса не пройдуть непоміченими і повз нашу владу, якій давно час задуматися камо грядеш», підсумовує Микитенко.
ДОВІДКА: “Всесвіт” – найстаріший журнал України, заснований 1925 р. Біля його витоків стояли Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий і Олександр Довженко. За майже 90 років журнал став культурним явищем в Україні і навіть за її межами. У рамках українських студій Кембриджського університету щороку проходять літературні читання «Всесвіту». Це постійна програма, яку фінансово забезпечив український підприємець Дмитро Фірташ. У жовтні цього року «Всесвіт» буде в центрі уваги перших в історії двох країн - Днів України у Великій Британії з офіційним статусом патронату президента України та за участі найвищих британських чинників.
http://vsesvit-journal.com
Юрій Микитенко
Юрій Микитенко: Мемуари-легенди російської служби радіо Голос Америки Люсьєна Фікса якнайкраще вкладаються у нашу цьогорічну літературно-громадську акцію «Рік демократичних цінностей у журналі «Всесвіт». Тому, коли ми одержали спогади Люсьєна – то охоче й з ентузіазмом погодились їх надрукувати у блоці публіцистики. Від радянських часів журнал «Всесвіт» був тим виданням, яке через видатні твори світової літератури, ті ідеї, які вони продукували, активно знайомило нас усіх за «залізною завісою», з цінностями відкритого суспільства, прищеплювало мільйонам радянців імунітет від приниження, несправедливості, пригнічення свободи. Тож цією публікацією ми хотіли нагадати і застерегти людей, як легко і невимушено можна сказати, театрально може впасти завіса корупції і зневаги правами людини, як це сталося в Радянському Союзі – якщо цього захочуть самі люди, і якщо ситуація дозріє до свого апогею – це важливо чітко усвідомлювати і людям, і владі: гільйотина завжди добре змащена і завжди падає несподівано.Зореслав Байдюк: Що особливого ваші читачі зможуть почерпнути для себе, прочитавши ці спогади?
Мене цікавив насамперед людський, гуманітарний аспект спогадів Люсьєна Фікса.
Юрій Микитенко: Мене особисто, як редактора і читача, зацікавило насамперед становлення особистості цієї непересічної людини: як із забитого злиднями і затурканого хлопчака з простої єврейської родини постав журналіст світового рівня, якому вдячно тиснули руку особистості світового масштабу, як то Ростропович, Сахаров, Солженіцин, Нєізвєстний та інші. Читачі познайомляться зі старим уже Києвом, яким він був у 50-70-х роках 20 ст., з укладом життя тодішніх горожан і структурами тодішньої повсякденності. Дізнаються, як функціонувала радянська машина бюрократії, освіта і наука, які були стосунки між студентами і викладачами, дізнаються про історію родини Фіксів, його від’їзд в ізраїльську еміграцію, поневіряння, тяжку працю і, врешті, славу, якої він зажив на Голосі Америки. І головне: чому і як радянська система виховала в його душі зневагу і нелюбов до самої ж себе, чому так сталося, які тут психологічні і соціальні механізми спрацювали. Тож наголошую, мене цікавив насамперед людський, гуманітарний аспект спогадів Люсьєна Фікса. Сподіваюся, що й читача це зацікавить, бо як редактор переконаний: слід насамперед прикласти твір до себе, і, якщо він відповідає твоїм світоглядним відчуттям, досвіду, переконанням і сумлінню – сміливо винось його на люди.
У 1968 році мене усунули від викладання у Київському державному університеті.
Як розповідає, сам автор спогадів, бажання залишити СРСР почало формуватися разом із світоглядом в Естонії, де у середині 1950-х років Люсьєн Фікс служив у стратегічній авіації.
Люсьєн Фікс
Люсьєн Фікс: В Естонії я побачив різницю між маленькою окупованою країною та Радянським Союзом. Мій світогляд продовжував формуватися під впливом західних радіостанцій, таких як Бі-Бі-Сі, Голос Америки, Німецька хвиля. Я побачив різку різницю між радянською пропагандою та правдивим висвітленням світових подій. Бажання залишити СРСР у мене виникло давно, але я не знав, як його втілити у життя. У 1964 році я попросив гіда з американської виставки в Києві, з яким я затоваришував, дати мені його паспорт. Добре, що він мені відмовив, оскільки хвилювався за можливі для мене наслідки. У 1968 році мене усунули від викладання у Київському державному університеті за те, що обговорював з моїми студентами вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини. Чаша мого терпіння переповнилась і я подав заяву на еміграцію.З того часу розпочався довгий і складний процес оформлення документів, який пан Фікс описує у свої мемуарах. Радянське суспільство не сприймало бажання людей залишити країну, і бюрократична машина усіма силами намагалась утримати своїх громадян. За горезвісною характеристикою, дружині Люсьєна довелося звертатись до колишнього начальника у військовому училищі. Дізнавшись навіщо жінці потрібен документ, начальник відреагував красномовно: «Була б моя воля, я б вас розстріляв на місці».
Коли після років поневірянь та принижень по кабінетах, Фіксам вдалося добитися дозволу на виїзд, на збори родина отримала три дні, за які вони були забов’язані звільнити квартиру, здати радянські паспорти та заплатити по 500 карбованців за відмову від громадянства СРСР.
«Я думаю, дозволу залишити СРСР сприяв приїзд президента Ніксона до Москви у 1972 році на зустріч з Брежнєвим. На цьому саміті вирішувалося питання скорочення наступальної ядерної зброї, але в ході візиту Ніксон підняв питання про свободу еміграції. На той час сенатор Джексон вже мав мої листи про безчинства радянської влади», - згадує Люсьєн Фікс.
Транзитом через Ізраїль Фікс опинився у Сполучених Штатах, де йому досить швидко пощастило влаштуватися у російську службу Голосу Америки. Так розпочався багаторічний період роботи, за який голос Люсьєна став широко відомий на теренах колишнього СРСР. Цікаво, що у фільмі Юлія Гусмана «Парк Радянського періоду», що вийшов на екрани у 2006 році, в одному з епізодів, один з персонажів, таємно слухає Голос Америки, і з короткохвильового радіоприймача звучить: «В ефірі Голос Америки, у мікрофона Люсьєн Фікс». Таким чином, навмисно чи випадково, режисер віддав належне ролі Голосу Америки і безпосередньо Люсьєна Фікса у розпаді СРСР.
Про його популярність свідчить велика кількість листів, які пан Фікс отримав за час своєї роботи на радіо. Певна частина спогадів присвячена саме листам радіослухачів, чимало з яких він досі зберігає. Як розповідає сам автор, деякі з них залишили особливий відбиток у серці. Так слухач з Єкатеринбурга Гліб Осьмушин свого часу писав на ім’я Фікса: «Повірте, ті з нас, хто так чи інакше доторкнулися до Голосу Америки, назавжди збережуть найтепліші почуття у вашій особі, до всього американського народу. Через період холодної війни залишилась невисловленою вдячність нашого народу за допомогу і підтримку у війні з фашизмом».
Перша частина мемуарів побачить світ у серпні, а другу журнал «Всесвіт» опублікує у жовтні 2013 року. Шеф-редактор видання Юрій Микитенко впевнений, що публікація матиме широкий громадський резонанс і її з інтересом прочитають читачі в усьому світі, насамперед в Україні.
«Гадаю, уроки Фікса не пройдуть непоміченими і повз нашу владу, якій давно час задуматися камо грядеш», підсумовує Микитенко.
ДОВІДКА: “Всесвіт” – найстаріший журнал України, заснований 1925 р. Біля його витоків стояли Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий і Олександр Довженко. За майже 90 років журнал став культурним явищем в Україні і навіть за її межами. У рамках українських студій Кембриджського університету щороку проходять літературні читання «Всесвіту». Це постійна програма, яку фінансово забезпечив український підприємець Дмитро Фірташ. У жовтні цього року «Всесвіт» буде в центрі уваги перших в історії двох країн - Днів України у Великій Британії з офіційним статусом патронату президента України та за участі найвищих британських чинників.
http://vsesvit-journal.com