Перший президент Сполучених Штатів Джордж Вашингтон народився у час, коли рабство було нормою життя. Після смерті батька, коли майбутньому президенту виповнилося 11 років він успадкував 10 рабів. Після його смерті 1799 року, у родинному маєтку Маунт Вернон жило і працювало понад 300 невільників. У своєму заповіті Джордж Вашингтон подарував свободу понад 120 рабам, які належали безпосередньо йому. Однак, за життя він не висловлювався за ідею скасування рабства, оскільки боявся порушити хиткий баланс сил у молодій республіці. Відтепер, відвідувачі будинку-музею Вашингтона мають змогу дізнатися більше про життя рабів першого президента. Цього року експозиція присвячена рабам Вашингтона була відреставрована та оновлена.
Колись маєток належав першому президенту Америки Джорджу Вашингтону. Маунт Вернон він називав своєю домівкою. А зовсім поруч резиденції-музею можна побачити скромні будиночки, в яких жили раби. Нещодавно, після десятимісячної реставрації, їхні помешкання знову відкрили для відвідувачів.
Раби жили у двох бокових добудовах, кожна з яких мала по дві кімнати – окремо для чоловіків і жінок. Кожна з кімнат обігрівалася каміном. Джордж Вашингтон наказав спорудити ці помешкання для рабів одразу після обрання його президентом.
Під час церемонії відкриття, археолог Деніс Поуґ зазначив, що реставрація – це результат двадцятирічних досліджень, завдяки яким вдалося відтворити одяг, столові прибори, віники, кошики та інші побутові речі, якими користувалися раби:
«У нас є багато археологічних матеріалів, які ми віднайшли під час розкопок. До того ж, у нас є речі, які раби безпосередньо використовували у повсякденному житті, зокрема, керамічний посуд і навіть залишки їжі. Ми знайшли багато кісток тварин, тож можемо зробити висновок, що вони споживали багато м’яса у своєму раціоні».
Експонати музею відтворюють повсякденне життя ремісників, кухарів, прислуги та робітників ферми, які працювали у інших рабовласницьких маєтках Вірджинії. Археолог Деніс Погуе говорить:
“У нас є деякі описи цих помешкань. Це були халупи, які навіть важко собі уявити і ми не хочемо відбілювати цю частину історії. Ці люди належали рабовласникам. Вони дуже важко працювали і не мали жодних прав ”.
Деякі з відтворених експонатів демонструють, як раби цінували свою африканську спадщину: глиняна миску, ткану ляльку чи в’язану шапку.
У церемонії відкриття взяли участь декілька нащадків рабів Вашингтона. Серед них Рогуламін Квандер – суддя адміністративного суду у Вашингтоні. Він розповідає:
«Протягом багатьох років їхні імена були забуті і роль, яку вони відіграли була забутою. Якщо ми вшановуємо Джорджа Вашингтона – людину, на яку вони працювали, то маємо віддати належне і цим чоловікам та жінкам, які тяжко працювали від сходу сонця і до заходу по 6-7 днів на тиждень. Ці люди робили усе необхідне, аби він мав можливість виїжджати з маєтку та займатися справами, які принесли користь нам усім».
Вчителька середньої школи Бет Кайер привела своїх учнів у Маунт Вернон для кращого засвоєння уроку історії. Вона говорить:
«Звичай, предки багатьох із цих дітей пройшли цей шлях. Тому це для них яскрава ілюстрація різкого контрасту різних життєвих стилів. Гадаю це справило на них велике враження».
Збільшення обізнаності молодого покоління про важке життя рабів – одне із головних призначень цього музею. Однак Ґлорія Еліс Голмс – предки якої були рабами у Маунт Вернон, прийшла сюди, аби додати глиняну миску до експозиції у жіночій кімнаті. Вона говорить:
«Сьогодні дощить, і я думаю, що дощ – це сльози рабів, які промовляють до нас: «Дякуємо. Дякуємо за те, що не забули нас».