Росія виступає за право «вільних країн утворювати незалежні асоціації», в той час, як Захід лицемірно намагався позбавити Росію її зони впливу. Так, не помічаючи суперечливості свого підходу, пояснює російський політолог Лукін витоки української кризи на сторінках американського часопису Foreign Affairs. Тим часом американський аналітик Рамберґ розмірковує над тим, що зможуть зробити США, якщо Путін зважиться на військове вторгнення в Україну. А незалежний російський соціологічний інститут «Левада-центр» публікує останні дослідження, де мовиться про те, що в Росії різко скоротилася кількість читачів газет, а кількість людей, що отримують свої новини з державних каналів телебачення, сягнула понад 90%.
Захід має зрозуміти позицію Росії, щоб знайти вихід з української кризи, зазначає московський політолог, директор Інституту міжнародних досліджень Олександр Лукін. У статті під назвою «Чого дійсно хоче Кремль» на сторінках американського часопису Foreign Affairs він пояснює, що Захід погано повівся з Росією, намагаючись позбавити її зони впливу, поступово розширюючи свої. Повторюючи в черговий раз тезу про те, що Захід обіцяв не розширювати НАТО, спростовану багато разів керівниками НАТО за західними політиками, Олександр Лукін стверджує, що це розширення призвело до погіршення стану з правами людини для росіян, що жили в країнах Балтії. За його словами, багато з російськомовних жителів так і не змогли отримати громадянства. А тому, побоюючись, що подібна доля спіткає і росіян України, Росія вирішила захистити їх шляхом анексії Криму.
«Коли справа дійшла до України, і загрози, що сили НАТО увійдуть в Крим, регіон, до якого Росія має особливі почуття, і де більшість жителів вважають себе росіянами, Москва вирішила, що цій меншині не було куди відступити. Росія приєднала Крим у відповідь на сподівання більшості її жителів і очевидну спробу НАТО виштовхнути російський флот із Чорного моря», – пояснює російський політолог.
В якості виходу з кризи Лукін пропонує міжнародні гарантії нейтрального статусу України та забезпечення прав російськомовного населення. В іншому випадку, на його думку, Захід та Росія будуть втягнуті у тривалу конфронтацію. Про українців у статті не йдеться взагалі.
Американський політолог Беннет Рамберґ, аналізуючи можливі варіанти відповіді США на ймовірне російське вторгнення в Україну, навпаки узалежнює реакцію Вашингтону від дій самих українців. У статті на сторінках часопису National Interest оглядач Рамберґ наводить чотири різні можливі реакції США, згідно з минулим досвідом. Перша – вживання масованої військової сили, як у Кореї чи В’єтнамі. Друга – не робити практично нічого у відповідь, як у випадку російської агресії проти Східної Німеччини, Угорщини та Чехословаччини. Щодо російського вторгнення до Афганістану, то Вашингтон вирішив допомагати санкціями та зброєю для повстанців. А у випадку Грузії – покладався на дипломатію.
Що ж робити у випадку з Україною? Вашингтонський політолог радить грузинський варіант із афганським у запасі. Бо не робити нічого означало б підсилити амбіції Росії.
«Головним уроком Афганістану та В’єтнаму є те, що високомотивовані місцеві бійці, яких не лякали великі жертви, маючи відповідну зброєю, можуть чинити опір та навіть перемогти переважаючі сили іноземних загарбників. Для сьогоднішнього Заходу це означає, що зброя, передана через східний кордон НАТО, може зробити те ж саме в Україні, якщо Москва вторгнеться, а український народ буде готовий до опору», – пише американський аналітик, зауважуючи, що події в Криму викликають запитання щодо готовності українців до самозахисту.
А щодо того, як формуються думки росіян, то незалежний російський соціологічний інститут «Левада-центр» опублікував нове дослідження, в якому йдеться про те, що телебачення є основним джерелом інформації для більшості росіян, незалежно від їхнього місця проживання, соціального статусу чи рівня освіти.
«Випуски телевізійних новин дивляться практично всі, в тому числі й ті, хто дізнається про події «в країні та світі» з інших джерел», – мовиться у дослідженні. Телевізійні новини росіяни дивляться насамперед по трьох державних каналах: «Перший», «Росія-1» і «НТВ». Аудиторія інформаційних передач на відносно незалежних телеканалах, таких як «Рен-ТВ», Euronews та «Дощ» у сукупності не перевищує 17-18%.
За десять років у Росії помітно скоротилося число регулярних читачів щоденних газет: із 39% наприкінці у 2003 році до 28% на початку 2014 року. При цьому аудиторія стала не тільки меншою, але і «біднішою»: майже в два рази скоротилася кількість тих, хто читає «дві або більше» газет – із 18% до 10% відповідно.
Читання газет в Росії витіснив інтернет. Однак це практично ніяк не позначається на політичних перевагах та довіри до інформації. «Якщо порівняти росіян, які довіряють інтернету як джерелу інформації в цілому і не довіряють телебаченню, з тими, хто, навпаки, довіряє телевізійним каналам і не довіряє інтернет-ресурсів, то їхні думки з актуальних соціально-політичних проблем суттєво не відрізняються», – мовиться у дослідженні.
Дослідники «Левада-центру» наголошують, що не підтверджується думка про те, що люди, які отримують новини з різних джерел, більш критичні в оцінці того, що відбувається.
«Незважаючи на те, що респонденти, які використовують більше від чотирьох джерел інформації, демонструють велику прихильність демократичним ідеалам, вони дуже схожі на «рядового» росіянина в своєму схваленні до існуючої влади, стану справ в країні і в своєму ставленні до резонансних подій», – констатують російські соціологи.
Захід має зрозуміти позицію Росії, щоб знайти вихід з української кризи, зазначає московський політолог, директор Інституту міжнародних досліджень Олександр Лукін. У статті під назвою «Чого дійсно хоче Кремль» на сторінках американського часопису Foreign Affairs він пояснює, що Захід погано повівся з Росією, намагаючись позбавити її зони впливу, поступово розширюючи свої. Повторюючи в черговий раз тезу про те, що Захід обіцяв не розширювати НАТО, спростовану багато разів керівниками НАТО за західними політиками, Олександр Лукін стверджує, що це розширення призвело до погіршення стану з правами людини для росіян, що жили в країнах Балтії. За його словами, багато з російськомовних жителів так і не змогли отримати громадянства. А тому, побоюючись, що подібна доля спіткає і росіян України, Росія вирішила захистити їх шляхом анексії Криму.
«Коли справа дійшла до України, і загрози, що сили НАТО увійдуть в Крим, регіон, до якого Росія має особливі почуття, і де більшість жителів вважають себе росіянами, Москва вирішила, що цій меншині не було куди відступити. Росія приєднала Крим у відповідь на сподівання більшості її жителів і очевидну спробу НАТО виштовхнути російський флот із Чорного моря», – пояснює російський політолог.
В якості виходу з кризи Лукін пропонує міжнародні гарантії нейтрального статусу України та забезпечення прав російськомовного населення. В іншому випадку, на його думку, Захід та Росія будуть втягнуті у тривалу конфронтацію. Про українців у статті не йдеться взагалі.
Американський політолог Беннет Рамберґ, аналізуючи можливі варіанти відповіді США на ймовірне російське вторгнення в Україну, навпаки узалежнює реакцію Вашингтону від дій самих українців. У статті на сторінках часопису National Interest оглядач Рамберґ наводить чотири різні можливі реакції США, згідно з минулим досвідом. Перша – вживання масованої військової сили, як у Кореї чи В’єтнамі. Друга – не робити практично нічого у відповідь, як у випадку російської агресії проти Східної Німеччини, Угорщини та Чехословаччини. Щодо російського вторгнення до Афганістану, то Вашингтон вирішив допомагати санкціями та зброєю для повстанців. А у випадку Грузії – покладався на дипломатію.
Що ж робити у випадку з Україною? Вашингтонський політолог радить грузинський варіант із афганським у запасі. Бо не робити нічого означало б підсилити амбіції Росії.
«Головним уроком Афганістану та В’єтнаму є те, що високомотивовані місцеві бійці, яких не лякали великі жертви, маючи відповідну зброєю, можуть чинити опір та навіть перемогти переважаючі сили іноземних загарбників. Для сьогоднішнього Заходу це означає, що зброя, передана через східний кордон НАТО, може зробити те ж саме в Україні, якщо Москва вторгнеться, а український народ буде готовий до опору», – пише американський аналітик, зауважуючи, що події в Криму викликають запитання щодо готовності українців до самозахисту.
А щодо того, як формуються думки росіян, то незалежний російський соціологічний інститут «Левада-центр» опублікував нове дослідження, в якому йдеться про те, що телебачення є основним джерелом інформації для більшості росіян, незалежно від їхнього місця проживання, соціального статусу чи рівня освіти.
«Випуски телевізійних новин дивляться практично всі, в тому числі й ті, хто дізнається про події «в країні та світі» з інших джерел», – мовиться у дослідженні. Телевізійні новини росіяни дивляться насамперед по трьох державних каналах: «Перший», «Росія-1» і «НТВ». Аудиторія інформаційних передач на відносно незалежних телеканалах, таких як «Рен-ТВ», Euronews та «Дощ» у сукупності не перевищує 17-18%.
За десять років у Росії помітно скоротилося число регулярних читачів щоденних газет: із 39% наприкінці у 2003 році до 28% на початку 2014 року. При цьому аудиторія стала не тільки меншою, але і «біднішою»: майже в два рази скоротилася кількість тих, хто читає «дві або більше» газет – із 18% до 10% відповідно.
Читання газет в Росії витіснив інтернет. Однак це практично ніяк не позначається на політичних перевагах та довіри до інформації. «Якщо порівняти росіян, які довіряють інтернету як джерелу інформації в цілому і не довіряють телебаченню, з тими, хто, навпаки, довіряє телевізійним каналам і не довіряє інтернет-ресурсів, то їхні думки з актуальних соціально-політичних проблем суттєво не відрізняються», – мовиться у дослідженні.
Дослідники «Левада-центру» наголошують, що не підтверджується думка про те, що люди, які отримують новини з різних джерел, більш критичні в оцінці того, що відбувається.
«Незважаючи на те, що респонденти, які використовують більше від чотирьох джерел інформації, демонструють велику прихильність демократичним ідеалам, вони дуже схожі на «рядового» росіянина в своєму схваленні до існуючої влади, стану справ в країні і в своєму ставленні до резонансних подій», – констатують російські соціологи.
| Передрук з "Радіо Свобода" |