«Уся політика Путіна – підручник помилок» – російський експерт

Володимир Путін, за версією журналу «Форбс», – найвпливовіший політик світу: «Досить могутній, щоб робити те, що хоче». Як пише журнал, «міжнародні санкції, які були введені після того, як він узяв Крим і почав опосередковану війну в Україні, підстрелили рубль і поглибили рецесію в Росії, але не зашкодили Путіну: у червні його рейтинг досяг історичних висот у 89 відсотків. У жовтні він почав бомбардування в Сирії і зустрівся з президентом Асадом, змусивши США і НАТО виглядати в регіоні слабкими і посиливши зовнішній вплив Росії».

Проте, останнім часом описані «Форбс» рішучі кроки російського президента дають, очевидно, небажані для нього наслідки. Крим залишився без світла, операція в Сирії призвела до того, що на кордоні з Туреччиною був збитий російський літак, а відносини Москви і Анкари загострилися.

Олександр Гарін, дослідник глобальних соціально-політичних процесів, почесний професор Центру стратегічних досліджень імені Джорджа Маршалла в Німеччині, вважає, що Путін не розуміє, як влаштований сучасний світ.

– На мій погляд, трагічно не розуміє. Якщо ви викладаєте курс історії, курс стратегії, то вся його поведінка останніх років – просто підручник помилок! Чого не треба робити. Якщо подивитися результати його зовнішньополітичної стратегії, то по всьому периметру Росії друзі зникли. Всі дивіденди кінця Холодної війни, коли Захід знизив свої військові витрати, прибрав із Західної Європи збройні сили, які свого часу протистояли радянській армії, – все це тепер дорівнює нулю. Нарешті, з Сирією – кинутися туди, в ситуації громадянської війни, з принциповим підходом «я не роблю різниці між сунітами і шиїтами», тобто «я йду в складну ситуацію, але не збираюся нічого з’ясовувати, мені головне – начальник там правий, я за начальника», і ще при цьому додати, що на цьому фундаменті він побудує коаліцію проти «Ісламської держави», – це все рясніє таким примітивізмом, який не може не породити зворотню реакцію.

Коли Путін увійшов до Сирії, було популярно говорити, що він за добу зробив більше, ніж за два роки примудрилися зробити західні держави. На Заході це сприймається як дуже дивна поведінка, коли глава держави весь час суперечить сам собі. Немає сенсу з ним говорити на основі довіри, тому що людина не витримує логіку. Якщо ваш співрозмовник через день заперечує те, що говорив до цього, то ви будете, звичайно, брати його до уваги, але вже на іншій основі. А між тим супротивники, яких він створює, все-таки намагаються дотримуватися певних логічних принципів, вони домовляються між собою. У 19-му столітті було правило: якщо ти намагаєшся бути державою, яка ігнорує всіх інших, через деякий час ти отримуєш проти себе коаліцію. Ось туди ми й пливемо.

– Чому сильні козирі підводять Путіна під щось небажане?

– Я б сказав так, що відсутність розумної стратегії, присутність ілюзорної стратегії – це помста Карла Маркса. Карл Маркс міг би сказати: ви відмовилися від мого комунізму, ви будуєте капіталізм, добре, але ви будуєте капіталізм у моїй інтерпретації, якщо сказати простіше: «хто дівчину годує, той її і танцює». Для Путіна, ймовірно, ця інтерпретація капіталізму як «гроші вирішують все», «демократія є ширма», «капіталізм для друзів» – наслідок радянської освіти. А все, що стосується іншого, – це помста за відсутність ідеалів. Путін, за своєю освітою в КДБ, – фахівець з теорії змов. Ось він сам робить змови, і таким він бачить світ. А відсутність інтелектуального капіталу веде назад, відновлює 19-е століття – «православ'я, самодержавство, народність», тільки у версії «суверенна демократія», «наші» і «начальник від Бога», якого, отже, не можна критикувати.

За відсутності ідеалів настала сліпота. Це те, про що Меркель сказала – відсутність почуття реальності, він живе в якійсь іншій, своїй реальності. Довіра будується все-таки на якихось ідеалах.

Не можна, коли Україна перебуває у важкому становищі, вкрасти у неї Крим і думати, що нічого не зміниться. Куди веде політика Путіна? Усередині Криму вона призводить до того, що кримські татари, яких переслідують, звертаються до історичного заступника – Туреччини. Туреччина не може не відповідати, точно так само, як вона не може не відповідати на те, що Путін зараз бомбить супротивників Асада – сирійських туркоманів, і називає їх джихадистами і прихильниками «Ісламської держави», а вони такими не є. Туреччина це ігнорувати не може, тому що біженці тікають до них. Величезна кількість біженців зосередилося на території Туреччини! Будь-який політичний лідер Туреччини повинен брати це до уваги.

– Чи є якась задовільна історична паралель з лідером, який веде різку таку, яскраву політику, але вона весь час дає такі небажані наслідки?

– Ми маємо справу – в одному просторі – з різними культурними часами. Що таке Путін з цієї точки зору? Це раптове повернення на рівень 19-го століття. «Православ'я, самодержавство, народність», вислів Олександра Третього, який Микита Михалков часто повторює, що армія і флот – це єдині друзі Росії. Це все – занурення в старі часи. Ми маємо справу з Заходом після Другої світової війни і з путінською Росією, яка поїхала назад, у часи Кіплінга. Росія повторює помилки еволюції 19-го століття, частково помилки фашистських режимів, частково помилки «реаль політік» 19-го століття. Це нагадує, звичайно, популістський фашизм у Німеччині, в Італії, коли була криза економічна, держава не працювала, в 30-і роки, Велика депресія, і маси хотіли простоти. І життя висунуло якогось лідера, харизматичного, який пообіцяв все швидко зробити за допомогою розставлених ліктів... Ну, ось це Путін. А Європа не звалюється в цей популізм, бо вона пройшла його. Тому це викликає таке здивування: як можна вести таку політику, яка стратегічно є битою картою.

Путін випустив з пляшок стільки джинів, яких побоїться випускати будь-який відповідальний лідер.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода