Александр Гуґ, який став одним з найупізнаваніших спостерігачів ОБСЄ на Донбасі, по завершенні терміну у жовтні йде з посади першого заступника голови місії в Україні.
Ми бачили колони техніки військового зразка, які в’їздили на територію України і виїздили. Ми бачили сліди важкої техніки, що вели до непідконтрольної ділянки кордону з Російською Федерацією.Александр Гуґ
Побаченим за чотири з половиною роки роботи і висновками він поділився у розмові з “Голосом Америки” у Лондоні.
Головна його думка: військову частину конфлікту можна зупинити за лічені години, але на повне завершення піде набагато більше часу.
Александр Гуґ стверджує, що ніколи не приховував свою особисту думку, коли говорив про справи в Україні.
Але колишній швейцарський військовий усе ж став дипломатом до такої міри, що при увімкненій камері прямолінійності й спірних заяв уникає інстинктивно.
Відповідаючи на запитання, як йому було вислуховувати закиди про шпигунство і навіть звинувачення, що діяльність його місії використовували для атак, які спричинили смерть людей, він визнає, що опинитися між двома воюючими сторонами - “невелика приємність”.
“Я б збрехав, якби сказав, що це легко”, - каже він.
Проте Гуґ вважає, що його, часом невдячна, робота буде використана для припинення війни і стане важливою навіть в історичному сенсі.
“Ці тисячі звітів також будуть частиною матеріалів для істориків, які дивитимуться на цей конфлікт через 10, 20 років. Усі звіти й далі будуть доступні.
Вони стануть свідченнями для тих, хто втратив близьких, хто зазнав поранень у цьому конфлікті”, - передбачає він.
Наполягаючи, що війна на Донбасі не вічна Александр Гуґ таки побоюється, що кожен її новий день поглиблює рани, які українцям буде дуже важко загоювати.
Він пропонує задуматися над долею дітей, що живуть у вражених бойовими діями районах по обидва боки так званої “контактної смуги”.
“Ті, кому зараз по 10 років, не пам’ятають, яким було життя до конфлікту. Вони знають лише насильство, небезпечну нестабільність, злигодні. Можливо вони втратили близьких, - розмірковує Александр Гуґ, - Через ще 5 років такої ситуації їм буде по 15, і слід у їхньому дорослому житті буде незгладимий”.
“Ми постанемо перед проблемою цілого покоління”, - вважає він.
Не вдаючись до прямолінійності в судженнях і стримуючись в оцінках, Гуґ майже емоційно наполягає, що головну складову конфлікту, військову його частину, можна зупинити “упродовж однієї години”.
А тоді настане час розв’язання інших складових, які, хоч і не спричиняють смертей напряму, розв’язувати треба буде довше.
Розмінування територій, наприклад, буде важким, але негайним завданням, а відбудова зруйнованого і відродження економіки на сході України розтягнуться на тривалий час.
Тим часом від мін, навіть під час затишшя у бойових діях гинуть діти, кількаразово нагадує співрозмовник, підкреслюючи, що випадки загибелі цивільних на сході України часто навіть не потрапляють до випусків новин.
Александр Гуґ уникає вказування на винних і каже, що це не допомагає йому вирішувати завдання, які стоять перед ним.
Наголошує, що до порушень вдаються усі сторони і кроки до припинення конфлікту повинні бути "дзеркальними".
У відповідь на зауваження, що така оцінка не дає відповіді на запитання, хто винен і на кому лежить відповідальність, він наполягає, що усе виписано у звітах спостерігачів “чорним по білому”, і “кожен може це прочитати”.
“Ми бачили колони техніки військового зразка, які в’їздили на територію України і виїздили. Ми бачили сліди важкої техніки, що вели до непідконтрольної ділянки кордону з Російською Федерацією. Ми розмовляли з особами у полоні в українських збройних сил, які казали, що вони служили у російських військових підрозділах, які брали участь у боях, перебуваючи в Україну у системі ротації”.
Він наполягає, що не пропонує вимагати від уряду України односторонніх поступок, бо це не допоможе швидшому досягненню миру.
Александр Гуґ бачив в Україні багато, але сказав “Голосу Америки”, що, склавши повноваження, він збирався подорожувати Україною “наприклад в гори", щоб більше побачити не лише війни і злигоднів.
Дивіться також: Виставка української графіки в Інституті модерного мистецтва у Чикаго
