У березні минулого року, реагуючи на перші повідомлення про воєнні злочини та порушення прав людини з боку російських військових в Україні, Рада ООН з прав людини заснувала Незалежну міжнародну комісію з розслідування порушень в Україні. За десять місяців роботи у Київській, Сумській, Чернігівській та Харківській областях її команда зафіксувала численні злочини, скоєні російською армією, що відображено у проміжному звіті, який був наданий Генеральній Асамблеї.
Мова, зокрема, йде про безперервне застосування вибухової зброї з широкою зоною ураження в населених пунктах, що призвело до загибелі та поранення десятків цивільних осіб та спустошення цілих районів.
Комісія задокументувала атаки з використанням касетних боєприпасів, некерованих ракет та повітряних ударів під час спроб російських військових захопити міста та менші населені пункти в Україні. Більшість підтверджених смертей з початку бойових дій, за даними комісії, були спричинені саме цією зброєю.
Окрім того, за даними комісії, російські військові відкривали вогонь по цивільним, які намагалися врятуватися та залишити небезпечну зону. Комісія також задокументувала випадки позасудових страт, незаконного позбавлення волі, катувань, жорстокого поводження, зґвалтувань та інших видів сексуального насильства.
Комісія, зокрема, розслідувала випадки зґвалтувань, скоєних російськими солдатами. Вік жертв, який був зафіксований розслідувачами, - від чотирьох до 80 років. Наприклад, у Київській області у березні 2022-го двоє військовослужбовців Збройних сил РФ увійшли до будинку, кілька разів зґвалтували 22-річну жінку, вчинили акти сексуального насильства щодо її чоловіка та примусили подружжя до статевого акту в їхній присутності. Потім один з військовослужбовців примусив їхню чотирирічну доньку до орального сексу з ним, що є зґвалтуванням. За даними комісії, діти стали жертвами всього спектру порушень, включаючи напади, катування та зґвалтування.
У Чернігові та іншій області Комісія розслідувала два випадки зґвалтування жінок віком понад 80 років. 83-річна жінка розповіла, що під час окупації села її зґвалтував військовослужбовець Збройних сил РФ у власному будинку.
Про роботу комісії та рекомендації, які ООН готує у своєму фінальному звіті у березні, репортерка "Голосу Америки" Ірина Соломко поспілкувалася з головою Комісії, колишнім президентом Міжнародного трибуналу щодо Руанди Еріком Мьосе.
Ірина Соломко: Ваша комісія з розслідування порушень в Україні працює вже десять місяців. Що за цей час вже було зроблено?
Ерік Мьосе: Комісія була створена у березні, проте кілька місяців пішло на залагодження усіх організаційних питань. У вересні ми поінформували щодо ситуації в Україні Раду ООН з прав людини, а потім у жовтні – презентували наш проміжний письмовий звіт Генеральній Асамблеї.
І в цих двох матеріалах ми дійшли висновку, що в Україні були скоєні воєнні злочини, а також порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права. Зараз ми працюємо над остаточним звітом у рамках цього мандату, який буде подано до Ради з прав людини в березні.
І.С.: Ви зазначили, що готуєте фінальний звіт. Але війна триває, ймовірно, вашу роботу слід продовжити?
Е.М.: Фінальний в межах мандату. І якщо Рада з прав людини вирішить продовжити повноваження Комісії, будуть інші звіти. Але це рішення для Ради з прав людини.
І.С.: Але чи ви бачите потребу, щоб комісія продовжувала працювати?
Е.М.: Зрозуміло, що ми не зможемо вичерпно покрити всі події, які відбувалися в Україні.
І.С.: Якщо говорити про цифри, скільки справ ви вже задокументували, адже це є головне завдання вашої Комісії.
Е.М.: Наше завдання - вирішити, чи були порушення міжнародного права, прав людини та чи мали місце воєнні злочини. Основна наша методологія – зосередити увагу на можливих порушеннях цих норм. Тож ми маємо зосередитись на подіях, а потім спробувати побачити, чи є ці події системними, чи є вони більш загальними рисами цього конфлікту. І для того, щоб це зробити, ми відвідували Україну. Станом на жовтень ми відвідали 27 міст і опитали 191 свідка, вже на кінець січня ми мали десять місій, і значно збільшили кількість інтерв’ю.
І.С.: Якщо порівнювати цей підхід з тим, як подібні комісії працювали в інших конфліктах. Чи вони відрізняються?
Е.М.: Наша Комісія – це слідча комісія з деякими додатковими завданнями, але головним є саме встановлення фактів. І в цьому сенсі ми діємо так само, як інші слідчі комісії. Тут немає різниці. Проте, відрізняє її те, що не всі комісії працюють, коли триває конфлікт.
І.С.: Ви маєте великий досвід роботи у конфліктах. Те, що ви побачили в Україні, наскільки це відрізняється від інших конфліктів?
Е.М.: Зрозуміло, що те, що відбувається в Україні, викликає надзвичайний сум. Але коли ви просите мене порівняти людські страждання, наприклад, з Руандою, де я працював приблизно 10 років, це дуже важко зробити. Людські страждання важко порівнювати та оцінювати.
Але комісія чи суддя мають зробити все можливе, щоб встановити факти, спробувати зосередитися на доказах і дійти правильного висновку, незважаючи на те, якими є людські страждання.
І.С.: Мене тут цікавить порівняння не страждань, а саме злочинів та злочинців, які їх скоїли, або їхньої кількості.
Е.М.: Є велика кількість жертв в Україні, але велика кількість жертв також була і в інших конфліктах. В Руанді було вбито 800 тисяч людей. Я хотів би наголосити: всі ці ситуації викликають жаль, але комісія просто зосередиться, не піддаючись впливу ситуації, на встановленні фактів та отриманні висновків щодо них.
І.С.: Важлива частина вашої місії – це робота з жертвами. Українці, які стали свідками злочинів, чи вони розуміють відповідальність у тому, щоб розповідати про свій досвід та домагатися справедливості?
Е.М.: Велика кількість свідків були готові та бажали допомогти комісії. І ми це дуже цінуємо. Звісно, ми покладаємося насамперед на прямі докази, тобто, частково це заяви свідків, а частково – відвідування місць злочинів. Потім це розглядається в контексті з іншими видами доказів. Тому покази свідка потрібно записати та ретельно дослідити, але також перевірити, з огляду на інші докази.
Деякі ситуації дещо складніші. Наприклад, цілком може бути, що свідок бачив атаки на свій населений пункт, які мали руйнівні наслідки для людей та об’єктів. Але додатковим елементом буде запитання – чи це якимсь чином пов’язане з тим фактом, що поруч знаходилися військові об’єкти? І це також потрібно вивчити, перш ніж робити висновки.
Ще один такий приклад - сексуальні злочини. Їхнім жертвам завжди дуже важко говорити про свій досвід. І це створює проблеми. Не завжди легко задокументувати такі злочини. Адже часто жертва не виживає. І увага під час розтину буде зосереджена на факті смерті, а не на інших елементах.
І.С.: Наявність військових об’єктів як раз використовує Росія як виправдання для своїх атак, стверджуючи, що військові знаходяться у школах та лікарнях. Ви фіксували ці факти?
Е.М.: Ми бачили приклади з обох сторін, коли мали місце випадки близькості цивільних та військових цілей. Це відбувається в усіх конфліктах. Тут немає нічого незвичайного.
Але ми завжди наголошуємо на тому, що цивільне населення не повинно бути ціллю. Це головне.
І.С.: Чи даєте ви якісь рекомендації українському уряду або збройним силам щодо того, як запобігти таким ситуаціям?
Е.М.: Ми ще не дали жодних рекомендацій, вони будуть у березневому звіті. Ще занадто рано говорити про те, якими вони будуть. Але загалом це одне із завдань цієї комісії – напрацювати рекомендації, забезпечити, щоб особи, які вчинили злочини, були максимально покарані.
І.С.: Завдання комісії – задокументувати воєнні злочини. Чи фіксуєте ви їх з боку українських військових?
Е.М.: У звітах ми говорили, що переважну більшість порушень здійснюють російські війська, виходячи з того, що ми бачили на даний момент у чотирьох областях, які відвідали під час наших візитів: Київській, Харківській, Сумській та Чернігівській. Але ми також знайшли кілька випадків і з українського боку. І в нашому звіті ми згадали про два інциденти, коли українські сили жорстоко поводилися та поранили російських військовополонених.
І.С.: Все ж таки, чи могли би ви назвати кількість справ, які були вами задокументовані? І чи та кількість злочинів, яку декларує українська влада, співпадає з вашими даними?
Е.М.: Тут питання до визначення поняття «справа». Люди вживають його у різних значеннях. І тому я віддаю перевагу говорити про події, де може бути кілька джерел, які стверджують, що щось сталося. Адже на одній події може буде порушено кілька справ. Тому для нас краще зосереджуватися на події.
І.С.: Для кого, окрім ООН та її інституції, важлива ваша інформація?
Е.М.: Один із елементів нашого мандату – це те, що ми маємо зберігати та надавати докази під гарантії інституціям, які їх потребують, а також з метою судового розгляду. Адже кінцева мета роботи комісії полягає в тому, щоб інформація, яка була нею зібрана, була використана для притягнення винних у злочинах до відповідальності. Міжнародний кримінальний суд – один із судів, який може отримати користь від нашої роботи і який може просити нас поділитися інформацією, яку ми задокументували.
І.С.: Ви були в Україні і бачили роботу української правоохоронної системи. Українські правозахисники мають сумніви щодо того, що вона впорається із кількістю справ, які були порушені від початку повномасштабного вторгнення. Який ваш погляд на це?
Міжнародний кримінальний суд – один із судів, який може отримати користь від нашої роботи і який може просити нас поділитися інформацією, яку ми задокументувалиЕрік Мьесе, голова Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування щодо України
Е.М.: Я не збираюся оцінювати функціонування будь-якої правової системи, але частина нашого мандату полягає в тому, щоб виробити рекомендації, які можуть допомогти у притягненні до відповідальності.
І це піднімає два питання: частково, чи слід покращити національні зусилля, і чи є потреба підсилити міжнародні механізми? І це те, про що ми будемо говорити в березневому звіті.
І.С.: Яке ваше бачення щодо створення нового спеціального механізму щодо розслідування злочинів агресії – трибуналу - який зараз намагається започаткувати Україна? Ви - колишній президент трибуналу по Руанді. Враховуючи ваш досвід, яким має тут бути рішення для України, адже досі немає згоди щодо того, яким має бути цей формат.
Е.М.: Це одне з тих питань, на яке нас попросили дати відповідь у нашому березневому звіті. Я не хочу говорити про те, що буде у звіті, але в принципі та на основі дискусії, про яку ви щойно згадали, можна сказати, що є потреба мати трибунал, але є питання, чи він матиме більш загальну компетенцію, чи буде сфокусований лише на злочині агресії, як дехто наполягає. І відповідь на ці питання комісія вивчає.
І.С.: Багато людей в Україні чекають на момент, коли злочинці будуть притягнені до відповідальності. Їхні побоювання полягають у тому, що з часом зробити це буде все важче і важче. І напевно створення спеціального трибуналу підкреслює, наскільки важливо для міжнародного суспільства притягнути Росію до відповідальності за злочини. Чи створення трибуналу справді допоможе?
Е.М.: У нашому звіті ми надаємо пропозиції, а потім Рада з прав людини вирішуватиме щодо подальших дій, особливо щодо того, чи слід зміцнювати національну систему, чи варто розширювати міжнародну.
І.С.: А яка ваша особиста думка, як людини, яка очолювала подібну інституцію?
Е.М.: Очевидно, було б правильним рішенням міжнародної спільноти після звірств в Руанді та Югославії створити там два трибунали. Проте зараз ситуація змінилася. Тепер існує Міжнародний кримінальний суд, якого на той час не існувало. Тож питання полягає в тому, який шлях найкращий в цій ситуації, коли у вас також є і національна система? Отже, ситуації дещо відрізняються, і ми повинні проаналізувати.
Форум