Герой України, пілот-випробувач Олександр Галуненко пережив російську окупацію в Бучі, а 17 квітня 2022 року вперше після звільнення Київщини побачив залишки знищеного літака Ан-225 "Мрія", який колись він першим підняв у небо.
Галуненко пишався тим, що представляв "Мрію" на міжнародних виставках, зокрема у США, розповідаючи світу про Україну. Пілот припинив польоти у 2004 році, зараз він продовжує працювати консультаном ДП "Антонов". Він говорить про наслідки російського вторгнення та показує розбитий літак групам журналістів із різних країн світу, розповідаючи про досягнення та перспективи української авіації.
Колишній пілот вірить, що після завершення війни "Мрію" вдасться відбудувати. Зі знімальною групою Голосу Америки Олександр Галуненко зустрівся на території аеродрому "Антонов", де зберігаються залишки найбільшого у світі транспортного літака "Мрія", 27 лютого 2022 року знищеного російськими військами.
Селія Мендоза, Голос Америки: Ми зустрічаємося з вами в аеропорту Гостомеля. Ви можете розповісти, наскільки важливим був цей аеродром та що саме тут відбувалося під час окупації?
Олександр Галуненко, перший пілот "Мрії": Я зараз на пенсії, працюю консультантом одного з відділів ДП "Антонов." Що саме тут відбулося, знаю лише зі слів очевидців. Я тут безпосередньо не був присутнім, хоча живу неподалік у Бучі. Коли відбувалися вибухи в Бучі, ми з дружиною спустилися в підвал і там сиділи: без світла, без води, без газу, без нічого, все було перекрито. Чули вибухи, практично не виходили з підвалу, там жили. Тож що було в Бучі, що відбувалося тут - мені вже згодом переповідали люди.
Я провів усе свідоме життя тут, випробовуючи літаки
Для нас це наша злітно-випробувальна база заводу "Антонов". І я провів усе свідоме життя тут, випробовуючи літаки. Починаючи в молодості з літаків АН-28, АН-72, АН-74, АН-32, потім уже Ан-124 "Руслан", а далі - "Мрія".
"Для мене це як дитина, що загинула"
С.М.: Що ви відчули, коли дізналися, що "Мрія" зруйнована?
О.Г.: Буквально через кілька днів після звільнення від російської окупації до нас приїжджали американські журналісти з New York Times. Я їм розповідав про "Мрію" і вони запропонували поїхати до літака... Там усе охоронялося, були блокпости, але вони домовилися, ми проїхали, тож я давав інтерв'ю на тлі "Мрії".
Стояла побита "Мрія", і тоді журналісти мені теж поставили запитання про те, як мені бачити все це. І я сказав тоді їм, і повторюю це зараз. Знаєте, для мене це як дитина, що загинула. Як мені почуватися? Звісно, мені боляче на душі і сльози навертаються на очі, що це сталося.
С.М.: Яке значення "Мрія" має для вас особисто і для України?
О.Г.: З першого польоту я був командиром екіпажу. Тоді генеральний конструктор призначив мене командиром, і для мене це було честю, адже пілотів-випробувачів у нас було багато, всі славетні. І коли призначили мене, я, звісно, поставився до підготовки дуже серйозно.
Перший політ на "Мрії" був виконаний 21 грудня 1988 року, а потім випробування проводилися практично щодня чи через день, я зараз не пригадаю. Системи працювали майже безвідмовно, бо майже всі ті ж системи, які пройшли випробування на "Руслані", були встановлені у "Мрію".
І "Мрія" дуже легко провела цикл випробувань. А випробування - це близько 600-700 польотів, тоді як за день можна зробити 1-2 польоти. Можна уявити, наскільки масштабні ці випробування...
Навіщо створювалася "Мрія"? В Америці також у той час існувала програма Shuttle. А в Радянському союзі готувалася своя програма - "Енергія-Буран". "Енергія" - це сам носій (ракета-носій важкого класу - ред.), а "Буран" - човник, як в американському Shuttle . І виробництво "Буранів" тоді було розташоване в Підмосков'ї, Москві, на Поволжі. А космодром розташований у Байконурі в Казахстані. Відтак потрібно було перевозити і саму ракету, і ракетні баки енергії, і "Буран". Тож нашому підприємству, коли ще був живий його засновник Олег Антонов, було поставлене завдання створити програму будівництва надважкого літака.
У світі немає більше літака, який би перевозив такий вантаж
Його вантажопідйомність - 250 тонн, у світі немає більше літака, який би перевозив такий вантаж: всередині та на зовнішній підвісці. Тож буквально через півроку випробувань мені, як командиру, було поставлене завдання летіти на "Мрії" на Байконур, з встановленою вгорі на літак ракетою "Буран". І я провів на Байконурі цикл випробувань. Усі результати випробувань відповідали даним, які були закладені конструкторами.
Тож у травні 1989 року я завершив випробування, і в червні "Мрію" вперше показали світу на найпрестижнішій авіаційній виставці - паризькому авіасалоні в Ле-Бурже. Ми полетіли туди на "Мрії" з "Бураном" і викликали фурор. Я бував багато разів на виставці в Ле-Бурже з іншими літаками. Звісно, там були присутні тисячі відвідувачів, тисячі фахівців із майже усіх країн світу, які займалися літакобудуванням. І скажу чесно, що найбільша черга, найбільша кількість людей, охочих подивитися, стояли біля "Мрії" з "Бураном". Були тисячі запитань про цей літак і до мене, і до екіпажу.
Це була візитівка нашої України, гордість, що в України є найбільший літак у світі
Тож "Мрія", звісно, була візитівкою України. Зараз я на пенсії і не літаю, але коли літав по всьому світу, бував у багатьох містах Америки, і це була візитівка нашої України, гордість, що в України є найбільший літак у світі, який встановив 236 світових авіаційних рекордів.
"А в якому штаті "Антонов" розташований?"
Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Розкажіть, будь ласка, детальніше про ваші з "Мрією" мандрівки до Америки.
О.Г.: У 1990 році ми були запрошені американцями на виставку в Оклахомі (авіашоу Aerospace America - ред). І туди "Мрія" полетіла без "Бурана." Летіли ми туди через Аляску, на Алясці садили літак на військовій базі Елмендорф (військово-повітряна база Повітряних сил США, розташована поблизу міста Анкоридж - ред.).
Зустріли нас дуже тепло, була цікавість з американського боку... Потім була проміжна зупинка в Сіетлі... а далі взяли курс на Оклахому. Там американські ЗМІ брали в мене як у командира інтерв'ю і побачили чергу охочих подивитися "Мрію". Тож тоді самі кореспонденти сказали, що Америка не бачила таких черг, мабуть, із 30-х років.
Такого ажіотажу я ніде не бачив... Люди стояли по півдня, щоб потрапити на літак, подивитися на нього.
Тоді в мене також склалося таке відчуття, якого я не мав ніде, навіть пролетівши пів світу на "Руслані". Такого ажіотажу я ніде не бачив... Люди стояли по пів дня, щоб потрапити на літак, подивитися на нього.
Була відкрита носова частина "Мрії", тож відвідувачі заходили всередину, щоб сфотографуватися, побачити розмір кабіни. Екіпаж зустрічав усіх відвідувачів, показував літак, відповідав на запитання. Буквально кожен третій чи четвертий відвідувач казав: "О, фірма Boeing створила такий літак!" А екіпаж пояснював, що ні, це не фірма Boeing.
- А яка?
- "Антонов".
- А в якому штаті "Антонов" розташований?
- Та ні, це не в Штатах, а в Києві.
- А де Київ?
- В Україні.
- А де Україна?...
Тож були такі запитання. І я був вимушений дістати політичну карту світу, фломастером намалював кордони України, написав "Київ", і ми почепили її в салоні. І під час наступних запитань ми показували на карті де Україна, де Київ. І тоді я зрозумів, що це краще, ніж наші посольства, які рекламували б і розповідали б про Україну. Цей літак розповів більше про Україну, про Київ, про "Антонов" yсьому світу.
Також тоді організатори виставки запросили нас, членів екіпажу, полетіти на американському вертольоті в Оклахома-Сіті, щоб подивитися центр міста. І коли ми прилетіли, там нас теж зустріла величезна черга, як виявилося, люди чекали нас. І ми писали свої автографи на листівках, фотографіях, доларах, на чому завгодно, сотні людей стояли, щоб ми, як пілоти "Мрії", написали свої автографи на якихось папірцях.
Наступною була виставка вже в Сіетлі на аеродромі Boeing.
А потім українська діаспора, зокрема лікар Зенон Матківський та його дружина Надія Матківська (засновники Фонду допомоги дітям Чорнобиля, який неодноразово відправляв до України партії гуманітарної допомоги та організовував лікування у США важкохворих дітей - ред.) організовували передачу медичної допомоги для дітей Чорнобиля в Україну.
Вони прилітали в Україну, зустрілися з тодішнім президентом Леонідом Кравчуком, і він дав згоду на те, щоб найбільший літак "Мрія" прилетів за цією допомогою. Тож ми прилетіли в аеропорт у Ньюарку і завантажили літак. І там теж була величезна гордість за нашу Україну, особисто в мене, як у командира.
Нас зустрічала наша діаспора, і вона пишалася, і ми пишалися, що українці створили такий дивовижний і найбільший у світі літак.
Нас зустрічала наша діаспора, і вона пишалася, і ми пишалися, що українці створили такий дивовижний і найбільший у світі літак.
І.Ш.: Який літак у світі можна назвати конкурентом "Мрії"?
О.Г.: Літака такої вантажопідйомності у світі більше не існує. Перед "Мрією" на заводі "Антонов" побудували літак "Руслан". Але "Руслан" може перевозити 150 тонн вантажу. На "Мрії" ж був встановлений рекорд 253 тонни 800 кг..
Україна, яка менша, ніж США, менша від Росії, а створила найбільший, найсучасніший літак
І.Ш.: Керівництво ДП "Антонов" заявляло про наміри створити нову "Мрію". За попередніми приблизними оцінками компанії, які були оприлюднені у 2022 році, вартість побудови літака може сягнути щонайменше 500 млн євро. Чи доцільно, на вашу думку, будувати такий літак і наскільки це реально?
О.Г.: Усе залежатиме від фінансів. Зараз триває війна, тому всі засоби спрямовуються на озброєння, а такий проект як "Мрія" - так, це дуже важливо, це зірка нашої країни, але є першочергові завдання. Тому із державних засобів, я думаю, цих грошей не буде. Але якщо спонсори зберуть цю суму, то звісно, потрібно побудувати.
І.Ш.: Утім ви попри все мрієте про відбудову "Мрії"?
О.Г.: Я думаю, що цього всі хотіли б. Бо це наша зірка, зірка України.
І.Ш.: Скільки часу потрібно на будівництво такого літака?
О.Г.: Усі креслення є, вони готові. Потрібні засоби, щоб придбати матеріали та розпочати роботу. Ідея першої "Мрії" з'явилася у 1984 році, а в 1988 році я підняв її в небо. Будівництво розпочали наприкінці 1984-го - початку 1985-го, тобто, грубо кажучи, на це пішло три з половиною роки.
Але річ у тому, що дуже багато частин і систем були створені в кооперації з російською авіапромисловістю. Тобто тепер потрібно шукати інші фірми, як б взяли на себе виготовлення обладнання тих чи інших систем, які заявить наша фірма.
Крім того, наш аеродром ДП "Антонов" у Гостомелі зараз повністю зруйнований. І його потрібно відновлювати.
І.Ш.: Які елементи зруйнованої "Мрії" придатні для використання в новому літаку?
О.Г.: Із того, що я бачив, два, а можливо й три двигуни вціліли, хвостова частина ціла, ті системи, які є у хвостовій частині також можна використовувати.
І.Ш.: Чому для вас важливо показувати цей літак навіть у зруйнованому вигляді та розповідати про нього?
О.Г.: "Мрія" - можливо, це не зовсім точно, але я вже це якось казав - це як найбільший провідник нашого життя в Україні. Що Україна, яка менша, ніж США, менша від Росії, а створила найбільший, найсучасніший літак. Це ж про щось свідчить? А мені довірили провести випробування цього літака. Тож звісно, це як моє дітище, моє дитя.
Як повідомили Голосу Америки в компанії "Антонов," станом на березень 2024 року питання вартості нового літака "Мрія" залишається відритим, її підрахують після остаточного рішення щодо розробки та оцінки проєкту. У пресслужбі компанії заявили, що планів щодо відбудови літака поки не коментують і що це питання буде вирішене після завершення війни.
Як писав Голос Америки, літак Ан-225 із жовтня 2018 року не виконував польотів, перебуваючи на модернізації та ремонті, до березня 2020 року, коли здійснив тестовий переліт і почав виконувати завдання з надання допомоги у подоланні пандемії коронавірусу у світі, доправляючи медичні вантажі в різні країни.
