Україна очікує від міжнародної спільноти на Саміті миру "потужної демонстрації позиції проти війни" та посилення тиску на Росію. Представники 107 країн підтвердили свою участь, принаймні 45 з них будуть представлені на рівні глав держав.
Водночас Глобальний саміт миру – це не панацея, але перший крок на шляху до спільного розуміння справедливого миру. Так вважає координатор саміту від Офісу президента Олександр Бевз.
Про те, як Україна готується до саміту, яких результатів очікує, як змусити Росію прийняти українське бачення миру та чи повторять угоди про гарантії безпеки долю Будапештського меморандуму – він розповів в інтерв'ю журналістці Української служби Голосу Америки Марії Ульяновській.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.
Марія Ульяновська, Голос Америки: Олександре, Україна покладає великі надії на Саміт миру у Швейцарії. На який результат ви очікуєте?
Олександр Бевз, Офіс президента України: Перш за все, цей саміт є способом об’єднати світових лідерів для пошуку практичних рішень, як нарешті покласти край цій війні. Головна мета – розвиток спільної структури миру. Але крім того, саміт може бути практичним у певних напрямках, які були визначені як ключові теми саміту. По-перше, це ядерна безпека, яку як принцип міжнародного права поділяє більшість світової спільноти. Друге – продовольча безпека, адже багато країн страждають від наслідків цієї війни. І третє, найболючіше, – це "людський вимір" – військовополонені, депортовані діти і, звісно, депортовані цивільні, які утримуються в Росії.
М.У.: Все це повторює принципи статуту ООН, який Росія підписала, однак не поважає. Тож чим ідеї саміту відрізняються від правил, створених після Другої світової війни?
Саміт – це лише початок великого політико-дипломатичного та експертного процесу, яким ми повертаємо повагу до Статуту ООН.
О.Б.: Говоритиму відверто – нічим. У формулі миру України, представленій президентом Зеленським, Статут ООН досі є стрижнем, навколо якого все вибудовується.
Світовий порядок, заснований на правилах, який склався після Другої світової війни, теоретично не змінився. Але на практиці він дуже змінився, тому що світ не зміг відповісти Росії та багатьом іншим агресорам. І це показує, що теорії, без практичного захисту цих правил, недостатньо. Саміт – це лише початок великого політико-дипломатичного та експертного процесу, яким ми повертаємо повагу до Статуту ООН. На саміті ми не просто повторюватимемо принципи статуту ООН, ми спробуємо розробити рамки, як змусити їх працювати.
М.У.: Владімір Путін уже багато разів заявляв, що єдиний мир, який він розглядає – це погодження України з анексією та окупацією територій. Тож якщо Росія не поважає принципи міжнародного права – територіальної цілісності та суверенітету, – як ви можете це змінити мирним самітом?
Ми в Україні боїмося, що якщо ми досягнемо миру будь-якою ціною, то немає гарантії, що через рік чи через п’ять років, Росія не нападе знову.
О.Б.: Саміт – це не панацея. Основні події відбуваються на полі бою. Саме там вирішуватиметься хід війни, і лише події на полі бою можуть змусити Російську Федерацію сісти за стіл переговорів. Ми не маємо тут жодних ілюзій. Але важливо, коли це станеться, щоб Україна разом з усіма країнами світу, які хочуть досягти тривалого і всеосяжного миру, мала бачення того, як цього миру досягти.
Нам кажуть "прийміть ситуацію, що склалася, і це буде нова реальність, нова норма". Ми в Україні боїмося, що якщо ми досягнемо миру будь-якою ціною, то немає гарантії, що через рік чи через п’ять років Росія не нападе знову. Тому ми працюємо над багатьма різними напрямками для створення основ, які також можуть запобігти війні в майбутньому.
І я хотів би підкреслити, що цей саміт – це не переговорний процес. Переговорний процес не розпочався, і всі маніпуляції тут неприйнятні. Цей саміт є кроком, щоб підготуватися до майбутнього процесу припинення війни та встановлення миру на справедливих умовах.
М.У.: Ви збираєтесь виробити на саміті спільну переговорну позицію і передати її Росії. Москва знає про українську формулу миру, але каже, що не сприйме нічого, що "не пов’язане з реальністю". Який інший погляд на мир ви збираєтеся запропонувати, який, як ви сподіваєтеся, прийме Росія?
О.Б.: Я б не сказав, що ми сподіваємося, що Росія прийме ці умови. Ми чуємо, що говорить Росія, але ми також бачимо, як Росія докладає всіх зусиль, щоб зруйнувати ідею саміту та структури миру, яка відрізняється від того, що вони пропонують, – прийміть нашу окупацію, і все.
Свою формулу миру президент Зеленський оголосив ще восени 2022 року. За цей час ми зробили багато роботи, яка проводилася на трьох рівнях. По-перше, серед послів: ми створили робочі групи, на яких іноді були присутні представники понад 50 країн, які приєднувалися до певного напрямку, залежно від своїх інтересів і можливостей.
Потім у нас була низка зустрічей на рівні радників з національної безпеки, які забезпечили впевненість у тому, що ми справді поділяємо однакові цінності. Можливо, єдиною відмінністю є підхід до того, як змусити ці цінності та принципи працювати на практиці.
А зараз маємо третій рівень – рівень лідерів. Ми віримо, що нам зараз потрібно об’єднати зусилля і показати агресору, що світові вже досить цієї війни. Всі розуміють, що руйнівні наслідки стають дедалі сильнішими не лише для України, а й для багатьох країн світу, які мають власне бачення, яке слід врахувати. Ось чому ми зацікавлені в залученні якомога більшої кількості країн – щоб відобразити те, у що вони вірять в рамках спільного миру.
Ми вибрали ці три теми – ядерну, продовольчу безпеку і людський вимір – тому що вони здаються компромісними для багатьох країн. Наприклад, ми вже маємо публічні та неофіційні підтвердження від багатьох країн Африки, які страждають від підвищення цін та дефіциту продовольства.
М.У.: Однією з країн, яка пропонувала своє бачення миру для України та Росії, був Китай. Представник Китаю був на зустрічі радників з національної безпеки в Саудівській Аравії. Але вони не приїдуть на мирний Саміт у Швейцарії. Який сигнал це посилає Україні?
О.Б.: Китай дуже важливий для саміту. Ми віримо, що Китай є однією з небагатьох країн, які можуть у найкращому сенсі впливати на Москву та її політику. Ми дійсно зацікавлені в участі Китаю і сподіваємося, що ми з партнерами знайдемо аргументи для того, щоб їх переконати.
Крім цього, один із найбільших гравців організації БРІКС в Азії – Індія – публічно підтвердила, що братиме участь. Прем’єр-міністр Нарендра Моді сказав, що Індія буде на саміті, щоб там почули голос спільноти глобального Півдня. Це дуже сильний сигнал, який ми цінуємо.
М.У.: Китай разом із Бразилією зробили спільну заяву, що не братимуть участі у саміті, тому що на нього не запросили Росію, і немає сенсу говорити про мир "без однієї з ключових сторін цієї війни". Україна не запрошувала Росію на цей мирний саміт, але сподівається, що Росія приїде на наступний. Які ваші надії на цей саміт і його значення для Росії?
О.Б.: Я уважно прочитав заяву Бразилії та Китаю – країн, які, ми віримо, ще візьмуть участь у нашому саміті. Вони кажуть, що переговорний процес без Росії не буде ефективним, і тому будь-який форум, де б відбувалися переговори, має відбуватися за участі "другої сторони". Іще раз повторю: саміт — це не переговорний процес і навіть не початок переговорного процесу. Це підготовка ґрунту майбутнього миру.
Суть цієї заяви не відрізняється від того, що пропонуємо ми: вони також підтвердили свою повагу до Статуту ООН, міжнародного права, поваги до суверенітету країн та необхідності припинення військових дій і страждань мирного населення в Україні. І в цьому ми єдині. Різниця лише в підходах.
Останнє, що потрібне світові – це черговий безглуздий раунд переговорів з маніпуляціями, перекручуванням фактів, тощо.
Водночас, ми сотні разів говорили з Росією до повномасштабного вторгнення. Україна доклала багато зусиль для досягнення консенсусу – разом з партнерами, у різних форматах, у будь-який спосіб, який міг би запобігти цій страшній війні. Кожного разу Кремль говорив мовою ультиматуму, мовою погроз – або ви приймаєте те, що ми пропонуємо, або ми взагалі нічого не приймаємо.
І це те, про що ми нагадуємо нашим партнерам, які все ще вагаються, які все ще стурбовані тим, що на саміті не буде Росії. Ми кажемо: слухайте, якщо ми хочемо миру, нам потрібно готуватися до нього разом. Останнє, що потрібне нам і усьому світові – це черговий безглуздий раунд переговорів з маніпуляціями, перекручуванням фактів, тощо.
Росія докладає багато зусиль, щоб зупинити цей саміт. Я маю риторичне запитання: для чого Росія приділяє цьому так багато уваги – публічно та неофіційно – і робить усе, щоб саміт не відбувся, щоб зменшити його вплив на мирний процес? Якби Росія справді була зацікавлена в мирі, то, можливо, розглянула б спільну пропозицію країн щодо цього миру. Але Росія намагається цьому перешкодити та зруйнувати ідею саміту. Це означає, що Росія не хоче, щоб це сталося.
М.У.: Україна неодноразово наголошувала, наскільки важливо, щоб на саміт приїхав особисто президент Байден. Якщо він не приїде особисто, який сигнал це дасть Україні? І яке значення матиме для саміту?
О.Б.: Сигнал від Америки має бути таким сильним, як Америка позиціонує себе на карті світу. І тому особиста участь президента Байдена має вирішальне значення.
Єдність – це єдине, що ми можемо протиставити російській агресії.
Я вважаю, що єдність між союзниками дуже важлива. Бо єдність – це єдине, що ми можемо протиставити російській агресії. І тому будь-які сигнали, які показують, що цієї єдності немає, можуть бути дуже поганим сигналом для всього світу і для українського суспільства.
Україна покладається на Сполучені Штати та їхню підтримку, особливо після того, як Сполучені Штати відновили свою військову та фінансову допомогу. І я справді вірю, що це наступний логічний крок, який разом з військовою допомогою буде дуже важливим. Особливо з огляду на майбутній липневий вашингтонський саміт НАТО, оскільки Україна розглядає це все як загальний процес, який приведе нас до справедливого, міцного та всеосяжного миру.
М.У.: Україна укладає двосторонні угоди про гарантії безпеки з різними державами. Ви вже мали Будапештський меморандум, який гарантував безпеку за відмову від ядерної зброї. Він не спрацював. Що ви зробите по-іншому, щоб ці угоди справді гарантували безпеку України ?
О.Б.: Чим ці домовленості відрізняються від Будапештського меморандуму? Усім. Головна відмінність полягає в тому, що вони містять дуже конкретні, чітко визначені зобов’язання обох сторін. І я наголошую – обох сторін.
Це документи на десяток сторінок, а не на три розмиті пункти, які були у Будапештському меморандумі.
Вони дуже конкретні, і передбачають, як саме країни допоможуть Україні захистити себе від будь-якої майбутньої агресії. Там є дуже конкретні обсяги військової підтримки, детальні зобов’язання щодо навчання, обміну розвідувальною інформацією, тощо. Це документи на десяток сторінок, а не на три розмиті пункти, які були у Будапештському меморандумі. І ми також віримо, що країни, які вже підписали ці угоди та підпишуть їх у майбутньому, навчилися на своїх помилках минулого.
Однак наші двосторонні безпекові угоди не замінюють участь в альянсі. Я думаю, що всі, включно з керівництвом НАТО, розуміють, що Україна вже певним чином є частиною системи колективної безпеки, хоча поки ми не є частиною НАТО офіційно. І тому Україна також покладає дуже великі очікування на саміт альянсу у Вашингтоні, який відбудеться у липні. Україна очікує на запрошення, хоча ми розуміємо всю стурбованість союзників.
Членство в НАТО залишається єдиною по-суті "залізною гарантією". І приклади Фінляндії та Швеції це підтверджують. Ці країни, які багато років дотримувалися нейтралітету, вирішили вступити до НАТО, тому що це – єдина гарантія.
Більше того, Росія почала погрожувати цим країнам, особливо протягом останніх тижнів, коли були певні заворушення на кордоні не лише з Фінляндією, а й з Естонією. Тож це ще раз підкреслює необхідність бути дуже сильними.
І ми справді віримо, що, надаючи Україні чітку перспективу, НАТО надіслав би потужний сигнал Росії, щоб показати, що питання вирішене, що Україна є і буде офіційною частиною євроатлантичної системи безпеки.
