В ніч на 29 липня 2022 року у колонії в окупованому росіянами селищі Оленівка пролунав потужний вибух. Там утримували полонених українських військових, хто вийшов з "Азовсталі" - останньої фортеці міста Маріуполь.
Росія повідомила, що близько 2439 захисників "Азовсталі" потрапили в полон, з яких близько 800 бійців "Азову". При виході з "Азовсталі" українські захисники отримали від РФ гарантії збереження свого життя й повного дотримання Женевських конвенцій.
Після вибуху в ніч з 28 на 29 липня у бараку в Оленівці загинуло понад 50 українських військовополонених, кількість поранених невідома. Утім були і ті, хто пережили вибух.
Кирило Масалітін - головний сержант 1-го батальйону бригади "Азов" - один з них.
Кирило Масалітін на позивний "Масло" – професійний військовий, який вступив до добровольчого формування "Азов" у 2015 році. Брав участь в наступальних операціях України у населеному пункті Широкіне у лютому 2015 року. У час повномасштабної війни Росії проти України був головним сержантом 1-го батальйону бригади "Азов" та брав участь у боях за Маріуполь та пізніше за "Азовсталь".
Кирило розповів Голосу Америки про російський полон та теракт в Оленівці. Він наголошує: "Треба витягати звідти (з російського полону - ред.) людей, намагатися докладати усіх зусиль, які в нас є!"
Інтерв'ю відредаговане та скорочене для ясності та плинності.
Анна Костюченко, Голос Америки: Кирило, Ви та інші захисники вийшли із заводу "Азовсталь" за наказом вищого керівництва України. З якими думками Ви залишили "Азовсталь" та здались у полон до росіян?
Кирило Масалітін, головний сержант 1-го батальйону бригади "Азов", колишній полонений: Ми бачили, як вони три місяці нищать місто, нищили нас, намагалися нищити. З якою завзятістю...
Знаєте, це було видно по їхніх діях, що це особисте для них, і що солодко нам не буде. Але ми сміялися, ми читали Міжнародне гуманітарне право...
Офіцери з нас сміялися, що вони будуть виходити в місто, а ми будемо як солдати або сержанти сидіти, а у них зарплата буде. У нас було два варіанти: ми або всі там мали загинути, або ось такий варіант. Він теж був невтішний.
Якби не було цієї команди більша частина загинула б, а решта все одно потрапила би в полон. Це було, можна сказати, колективне рішення.
А.К.: Росіяни обшукували вас? Щось казали з приводу татуювань?
К.М.: Я собі і на той момент, і зараз б'ю всяку дурню. Але вони і до цього примудрялись докопуватись. Я в лікарні був в Донецьку, приїхали якісь два (чоловіки прим.ред.) . Вони не дуже люблять представлятися. Я думав, що якісь там МГБшники (представники Міністерства державної безпеки - прим.ред.) чи хто. Щось вони мене запитували і вже почали йти з палати, побачили в мене на ногах (тату прим.ред.). Це картинки з Інтернету просто. Вони почали кричати, що це сатанізм, що ми всі сатаністи. Привода їм шукати не треба. Якщо вони хочуть, щось тобі сказати, вони знайдуть це на порожньому місці.
Вони садисти, вони кайфують від цього. Їм подобається принижувати, їм подобається бити людей. Їм подобається їхня "робота"Кирило Масалітін про росіян
А.К.: Що відбуваєтся в російському полоні?
А.К.: Там відбувається просто, як це правильно, свавілля, мабуть. Вони просто роблять те, що хочуть. Вони б'ють, принижуть...
Але ж має бути якась межа, а там межі просто немає. Там порушують всі норми, які тільки можна порушувати. І вони, що найцікавіше, вони садисти, вони кайфують від цього. Люди від цього реально кайфують. Їм подобається їхня "робота", їм подобається принижувати, їм подобається бити людей і так далі. Їм просто подобається це.
А.К.: Як ви витримували ці випробування, якось з собою працювали?
К.М.: Ти постійно там з собою працюєш, тому що більше не маєш, що робити. І постійно про щось думаєш, про якісь речі. У мене друг був, Влад Білий на позивний "Хоуп". Він, на жаль, в бараці в цьому загинув. Він казав: "Якось воно буде, бо не може бути так, щоб ніяк не було". І ми якось цією фразою, знаєте, і жили.
А.К.: Скільки Ви провели у полоні в Оленівці?
К.М.: Чотири місяці, а пятий місяць я був в Донецькій лікарні після теракту. Ми жили в бараках.
Росіяни любили говорити: "Ну ми ж вас кормім". Щоб ми ще були вдячні за те, що вони нас годують. Як я повернувся, то втратив там кілограм 15. Зранку це була перловка, на обід це були щі, і на вечерю це була пшенична каша, ми називали "каша з дельфінами", бо з рибою була. Норми хліба не дотримувались, маленький шматок давали.
А потім нас перевели на "промку", на промзону. Це був цех просто з ліжками. Після того, що сталося його називали барак-200. Бо нас там було 200 людей і нас намагалися вбити.
А.К.: Ви були в бараку під час вибуху? Як це було?
К.М.: В бараці о 22.30 ми вимикали світло і всі лягали спати. До мене дійшла вибухова хвиля, я впав під ліжко, і під ліжком пару хвилин зачекав, бо я розумів, що почнуть всі вибігати, щоб мене просто не затоптали. Я отримав поранення, в мене було два уламки в живіт. Потрапляння в ноги, руки я не рахую.
Я одразу не зрозумів, що отримав поранення. В мене просто розболівся живіт і я в зігнутому положенні почав виходити з барака. Все палало, всі кричали, хтось стогнав, хтось доходив, когось витягували, комусь надавали першу допомогу.
А.К.: Як росіяни діяли при цьому?
К.М.: Закрили ворота, щоб ми не виходили далі. Там кадри є, до речі, у росіян: йде дорога, на якій лежать ганчірки, бинти. На цій дорозі збиралися поранені, потім загиблих туди виносили.
Хтось загинув вже там, на місці. Хлопці їм кажуть: "Покличте медиків, ми самі допоможемо, просто дайте чим!"
А.К.: І що вони на це казали?
К.М.: Нічого, стріляли в повітря і казали відійти від воріт. Потім вони підняли наших медиків, які були з нами ще на "Азовсталі", які вже стали нам допомагати. Чим могли, допомагали. Відкачували хлопців, перемотували. Вони брали на себе найтяжчих.
А.К.: 21 вересня, після довгих перемовин, Україні вдалося визволити з полону росіян 215 своїх захисників. Ви розуміли, що вас везуть на обмін?
К.М.: Я думав, що нас везуть на Донецьке СІЗО, а ми вже чули, що там відбувається. Я думав, що просто не винесу. У мене такий фізичний був стан, що я думав, це буде моя остання поїздка просто. Ну, тобто, я вже був настільки зсушений, скрючений після операції, думав, що вони ж там не будуть дуже розбиратись, які в мене є проблеми. Просто заб'ють, та і все. Але... пощастило просто.
А.К.: Кирило, скільки Ви відновлювались після полону?
К.М.: Три місяці. Після обміну ми місяць в лікарні були, нас капали, аналізи проводили, вагу набирали. Ще місяць була реабілітація в санаторії. І ще час нам дали з’їздити додому, побачитись з рідними. І вже кінець 22-го року - початок 23-го, ми вже встали в стрій і почали формувати підрозділ.
Ми зібрались тоді і зараз і продовжуємо з однією метою – захищати країнуКирило Масалітін про бригаду "Азов"
А.К.: "Азов" формувався спочатку як добробат для захисту країни і сформувалася ідеологія полку, потім бригади. В чому ця концепція для вас?
К.М.: Захищати свою країну. Ми ж зібрались тоді і зараз продовжуємо з однією метою – захищати країну. Ми до повномасштабного вторгнення намагалися всьому світу це довести, що ми - це бригада, яка ефективно воює.
Зараз у тих, хто після обмінів, ще додаткова мотивація – це хлопці, які ще досі в полоні сидять. Бо коли нас поміняли, всі сподівалися, що почнуться наступні обміни. В принципі, як і було домовлено. Але великих обмінів не було. Реально треба витягати звідти людей, намагатися докладати усіх зусиль, які в нас є! І це важливо, щоб в соціумі, який нас оточує, це знали і це пам'ятали.
У звіті Офісу з прав людини ООН від 25 липня 2024 року зазначається, що відсутність відповідальності за смерть і поранення в колонії в Оленівці вписується в ширший контекст поширених і регулярних катувань українських військовополонених з боку росіян.
