Київ – 28 липня. “Роль журналіста-професіонала під час виборчих кампаній: Досвід США”. Таку лекцію прочитав у Києві американський вчений-політолог і журналіст Стівен Фарнсворт, який брав участь у підготовці журналістів України, Вірменії та Грузії за програмами Агентства США з міжнародного розвитку.
“Кошмари вечірніх новин” - книжку під такою назвою професор Стівен Фарнсворт присвятив телевізійному висвітленню кількох останніх президентських кампаній в Америці. Як каже пан професор, що викладає політологію і журналістику в Джорджтаунському університеті у Вашингтоні, він дуже вірить у значення преси для демократії, а відтак його не може не турбувати стан політичної журналістики в Сполучених Штатах. Вечірні новини під час виборчих кампаній в Америці все менше уваги присвячують суті політичних програм і все більше – власне технології перегонів. Політику трактують як спорт, штибу скачок чи автомобільних гонок, коли найбільше цікавить, хто попереду, хто позаду, а не те, що збирається робити кандидат з економікою чи які в нього погляди на закордонну політику. Від виборів до виборів тенденція посилюється, каже професор Фарнсворт. На останніх президентських виборах 2000-го року телесюжетів про економіку було втричі менше, ніж сюжетів про хід перегонів. На трьох основних телеканалах – ABC, CBS, NBC – за 2 місяці показали всього лише 10 сюжетів про міжнародну політику. Водночас 16 сюжетів присвятили найменшим подробицям історії про те, як колись у сімдесяті Джордж Буш мав проблему з дорожньою поліцією за керування автом у нетверезому стані.
Драматично скорочується і час, протягом якого кандидати промовляють з екранів телевізорів. Якщо в кампанію 68-го року претендент на Президентство говорив 48 секунд з кожної 1-ї хвилини присвяченого йому сюжету, то в 2000-у році на пряму мову відводилось вже близько восьми секунд. Що можна сказати за 8 секунд, якщо навіть реклама Кока-коли триває 30? Як каже професор Фарнсворт, його непокоїть деградація політичного дискурсу:
“Телебачення спрощується, воно забезпечує висвітлення на кшталт “швидкої їжі”, не вельми здорової для демократії”. Утім, можливий брак інформації по суті виборці надолужують під час теледебатів між претендентами. Теледебати мають в Америці надзвичайну вагу, від них неможливо відмовитись, і дивляться їх десятки мільйонів глядачів – майже стільки, жартує пан професор, скільки й трансляцію супер-болу. Про суть передвиборчих програм докладно повідомляє й Інтернет – хоча аудиторія його обмежена: адже простіше ввімкнути телевізор.
Водночас як незаперечний плюс американської політичної тележурналістики професор Фарнсворт відзначає об’єктивність висвітлення кандидатів-суперників. У кампанію 2000-го року демократ Ґор мав 40% повідомлень про нього в позитивній тональності і консерватор Буш – 37% повідомлень у позитивній тональності. Тобто і позитиву, і критики кандидати отримують порівну, незалежно від того, яка партія при владі. Для Сполучених Штатів, каже пан професор, неуявна ситуація, яка існує в Україні, коли про владу телебачення повідомляє лише в позитиві, про опозицію – лише в негативі, і коли провладний кандидат має півгодини прямої мови в телеефірі, а опозиційний – 37 секунд. Як каже Фарнсворт, люди при владі обманюють себе, вважаючи, що глядач не помітить однобічності висвітлення. Крім того, є прямий бізнесовий сенс розвивати чесну об’єктивну пресу.
«Коли газета говорить, що Кучма це завжди чудово або Кучма це завжди погано, то це не дуже цікава газета. Хто її купуватиме, окрім людей, що поділяють таку лінію?». У перші 50 років існування Сполучених Штатів, каже пан професор, в Сполучених Штатах політичні партії також підтримували газети, а ті надавали вкрай однобоке висвітлення. Але потім власники преси збагнули, що це нерозумно, бо твоя аудиторія буде набагато ширшою, а прибутки набагато вищими, якщо ти забезпечиш об’єктивне висвітлення, яке купить кожен.
В Сполучених Штатах на це пішло 50 років. В Україні це може забрати далеко менше часу, -- каже американський політолог і журналіст. Головне, каже він, пам’ятати, що «Принципи вільної преси існують для того, хто цієї вільної преси хоче».
