За приблизними підрахунками, майже п’ять з половиною мільйонів американців страждає на хворобу Альцгеймера. Прогресуюча втрата пам’яті, не здатність мислити, спілкуватися з іншими, виконувати повсякденні обов’язкі, вимагають постійної опіки за цими людьми. Ця ноша лягає на плечі рідних та друзів. Минулого року, хворих на різні форми деменції, доглядало майже п’ятнадцять з половиною мільйонів таких опікунів.
Постійно опікуватися хворою на втрату пам’яті людиною, надзвичайно важка справа, як фізично так і морально. На допомогу таким людям приходять денні центри догляду за людьми з Альцгеймером.
Говард Сіммонс завжди любив танцювати з дружиною. Любить це робити і зараз, навіть коли його дружина не пам’ятає їхніх танців. Шість років тому їй встановили діагноз Альцгеймера. Тепер вона проводить час у денному центрі для хворих на різні форми деменції. Щодня тут збирається понад тридцять п’ять людей, які страждають від недуги. Працівники центру спонукають хворих до активності, як фізичної так і розумової.
Ліза Райт є менеджером цього центру. Вона каже, що один-два рази на тиждень у них танці. Хворі весело проводять час. Вони також проводть багато розумових ігор. Ліза розповідає, що чимало уваги тут приділяють арт-терапії. Хворим пропонують малювати все що їм заманеться. Тут їх також годують та пропонують чимало послуг:
«Два дні на тиждень з ними працює фізико-терапевт. Раз на місяць до нас приходить спеціально підготовлена медсестра».
Завдяки професіоналам у цьому центрі, рідні хворих, такі як Ґаліт Бензіон, мають можливість зайнятися іншими справами. Ґаліт вчителька, дослідниця та мати двох дітей, які навчаються ще у початковій школі.
Коли у її чоловіка встановили хворобу Альцгеймера, вона практично стала одинокою мамою:
«Я нічого про Альцгеймер не знала і однозначно була не готова опинитися з проблемами на самоті у сорока п’ятирічному віці. Я сама опікуюсь будинком, дітьми, позичкою, усім чого вимагає життя».
Окрім хворих, каже Ліза, центр допомагає і їх опікунам:
«Ми маємо групи підтримки. Опікуни мають можливість зібратися разом і поділитися проблемами. Ми також даємо поради і безпосередню допомогу. Якщо у людей виникають проблеми, наш працівник відвідує їх вдома».
Лінда Робертс приводить сюди свою маму. Це дає їй можливість відпочити від опіки за хворою людиною:
«Бути постійним опікуном надзвичайно важко. Перед тим, як на це наважитися треба все гарно обдумати. Я не думала, що буде так важко. Це як дві постійні роботи».
Опікун Говард Сіммонс погоджується:
«Цей центр дозволяє мені зробити щось протягом дня, зайнятися улюбленою справою, провести час на самоті».
Говарду подобається, що його дружина з користю проводить час:
«Я не скажу, що її стан покращився. Але вона чимось зайнята і їй це подобається».
Плата за послуги у цьому центрі, починається з 800 доларів щомісяця за опіку два дні на тиждень. У разі, якщо людина проводить тут п’ять днів на тиждень, це коштує 1700 доларів на місяць.
Для тих кому такі суми не по кишені, у центрі запроваджений фонд допомоги. Тут намагаються нікому не відмовляти. Загалом по країні діє понад 4600 таких денних центрів.
Постійно опікуватися хворою на втрату пам’яті людиною, надзвичайно важка справа, як фізично так і морально. На допомогу таким людям приходять денні центри догляду за людьми з Альцгеймером.
Говард Сіммонс завжди любив танцювати з дружиною. Любить це робити і зараз, навіть коли його дружина не пам’ятає їхніх танців. Шість років тому їй встановили діагноз Альцгеймера. Тепер вона проводить час у денному центрі для хворих на різні форми деменції. Щодня тут збирається понад тридцять п’ять людей, які страждають від недуги. Працівники центру спонукають хворих до активності, як фізичної так і розумової.
Ліза Райт є менеджером цього центру. Вона каже, що один-два рази на тиждень у них танці. Хворі весело проводять час. Вони також проводть багато розумових ігор. Ліза розповідає, що чимало уваги тут приділяють арт-терапії. Хворим пропонують малювати все що їм заманеться. Тут їх також годують та пропонують чимало послуг:
«Два дні на тиждень з ними працює фізико-терапевт. Раз на місяць до нас приходить спеціально підготовлена медсестра».
Завдяки професіоналам у цьому центрі, рідні хворих, такі як Ґаліт Бензіон, мають можливість зайнятися іншими справами. Ґаліт вчителька, дослідниця та мати двох дітей, які навчаються ще у початковій школі.
Коли у її чоловіка встановили хворобу Альцгеймера, вона практично стала одинокою мамою:
«Я нічого про Альцгеймер не знала і однозначно була не готова опинитися з проблемами на самоті у сорока п’ятирічному віці. Я сама опікуюсь будинком, дітьми, позичкою, усім чого вимагає життя».
Окрім хворих, каже Ліза, центр допомагає і їх опікунам:
«Ми маємо групи підтримки. Опікуни мають можливість зібратися разом і поділитися проблемами. Ми також даємо поради і безпосередню допомогу. Якщо у людей виникають проблеми, наш працівник відвідує їх вдома».
Лінда Робертс приводить сюди свою маму. Це дає їй можливість відпочити від опіки за хворою людиною:
«Бути постійним опікуном надзвичайно важко. Перед тим, як на це наважитися треба все гарно обдумати. Я не думала, що буде так важко. Це як дві постійні роботи».
Бути постійним опікуном надзвичайно важко. Перед тим, як на це наважитися треба все гарно обдумати. Я не думала, що буде так важко. Це як дві постійні роботи.Лінда Робертс, опікун
Опікун Говард Сіммонс погоджується:
«Цей центр дозволяє мені зробити щось протягом дня, зайнятися улюбленою справою, провести час на самоті».
Говарду подобається, що його дружина з користю проводить час:
«Я не скажу, що її стан покращився. Але вона чимось зайнята і їй це подобається».
Плата за послуги у цьому центрі, починається з 800 доларів щомісяця за опіку два дні на тиждень. У разі, якщо людина проводить тут п’ять днів на тиждень, це коштує 1700 доларів на місяць.
Для тих кому такі суми не по кишені, у центрі запроваджений фонд допомоги. Тут намагаються нікому не відмовляти. Загалом по країні діє понад 4600 таких денних центрів.
