Сестри Василіянки відзначили 100 років служіння на американській землі

28 листопада виповнилося 100 років з часу прибуття перших українських монахинь до Сполучених Штатів, де вони заснували провінцію сестер чину Василія Великого. Цей орден виник у IV сторіччі на території сучасної Туреччини. В XI сторіччі, перший монастир сестер Василіянок з’явився в Києві. В Америці сестри опікувалися українськими сиротами, започаткували парафіяльні школи у місцях поселення українців, відкрили середню школу та навіть коледж. Працюючи на благо громади, усі ці 100 років сестри надавали і надають духовну підтримку українським емігрантам.

Столітній ювілей Провінції Христа чоловіколюбця відзначили божественною літургією у соборі непорочного зачаття Української греко-католицької церкви у Філадельфії. Саме у цьому місці була заснована перша провінція сестер Василіянок у США.

Перші монахині прибули з Яворова у 1911-му році і поселилися у Філадельфії. До Сполучених Штатів їх запросив єпископ католицьких церков Америки східного обряду, українець Сотер Ортинський. Його турбувала доля українських сиріт, доглядати за якими одразу почали сестри Василіянки. У приміщенні, придбаному для них єпископом, сестри влаштували перший монастир, а при ньому з часом перший дитячий будинок. У середині 20-их років монастир переїхав за межі міста, до місцевості Фокс-Чейс, на ферму, куплену ще за життя його святістю Ортинським. Як пригадує сестра Марія Розмаринович, тут сестри вели господарство, забезпечували як свої потреби у харчах, так і годували сиріт, які проводили на фермі літо:

«Тут збереглася піч, де перші сестри, які тут поселилися, пекли хліб, шинку, тощо».

Як розповідає сестра Марія з часом монахині виплатили усі борги, пов’язані з придбанням нерухомості – 25 тисяч доларів, колосальні на той час гроші. Ще під час перебування у Філадельфії сестри Василіянки відкрили друкарський бізнес та Ризницю, в який шили церковний одяг на замовлення. Зароблені гроші, поміж іншого, йшли на розбудову монастиря. Однак, як каже сестра Марія, доводилось також збирати пожертви:

«Сестри також ходили і просили милостиню. Коли я тільки вступила до монастиря у 1957-му році, то ще була група сестер, які збирали пожертви біля метро, крамниць».

Згодом сестри докупили землю навколо ферми і зараз є власницями території у понад 50 гектарів. Вже у перші роки своєї діяльності сестри долучилися до організації мережі недільних, вечірніх та парафіяльних шкіл в українській громаді. З України прибували нові монахині, які поширювали місію Василіянок в українських громадах Америки. Сестри виховували дітей та задовольняли душевні потреби, що продовжують робити й зараз. Сестра Лідія Анна Савка стала черницею 28 років тому:

«У монастирі наше життя складається з молитви, яка є основою, і служіння людям. Це також і євангелізація, поширення нашої віри разом із традиціями. Ми стараємось працювати не тільки з українцями, але й з людьми інших національностей».

Спочатку сестри жили у старому будинку придбаному разом з фермою. На самому початку 30-их років, у час Великої депресії, Василіянки змогли побудувати нове приміщення монастиря та будинок Академії Святого Василія – середньої школи для дівчат.

У 1968-му школа переїхала у нове приміщення через дорогу. Це приватна академія у якій зараз закінчують середню освіту майже 350 дівчат. Сестра Сьюзанна Матвіїв викладає в академії мистецтво, історію та основи української мови:

«Серед наших учениць багато дівчат італійського, німецького та іншого походження. Ми вчимо їх про Україну. Адже вони нічого про неї не знають. Ми навчаємо їх української абетки. Вони можуть сказати кілька речень українською, знають українські молитви. Тож вони мають можливість дізнатися трохи про Україну».

Гордістю сестер Василіянок є дворічний католицький коледж, який вони відкрили на території монастиря у 1947-му році. Тут навчають асистентів-стоматологів, ветеринарів, юристів. Готують до продовження освіти майбутніх медичних працівників, фармацевтів, бізнесменів, менеджерів, бухгалтерів тощо. Майже тисяча студентів навчається у Менор коледжі, який став популярним закладом отримання початкової вищої освіти у передмісті Філадельфії.

«Ми прагнемо допомогти нашим студентам трансформуватися у кращу людину. Це наша головна мета. Ми хочемо підготувати їх до продовження освіти, до отримання професії, яку вони обрали для себе», – каже президент Менор коледжу сестра Марія Кекилія Юрасінська.

Монастир також місце щорічного паломництва. До Гротто Почаївської Божої Матері щороку у жовтні збираються вірні з усіх куточків країни. Ця традиція була започаткована ще у 1931-му році. А розквіт монастиря у Фокс-Чейс припадає на 60-ті роки, коли до нього належало понад 150 сестер. Сьогодні тут живе 33 черниці. Керує адміністративним життям сестер протоігуменя Доротея:

«Ми сподіваємося, що зможемо втримати нашу присутність в Америці ще 100 років. Сподіваюсь, що до нас будуть приєднуватися жінки, які зможуть продовжити та зміцнити нашу спадщину і традиції нашої громади».

Два роки тому до американських сестер приєдналась Дія Загурська, з львівського монастиря Василіянок. Свою місію на новому місці сестра Дія бачить у духовній опіці емігрантами останньої хвилі:

«Своїм життям я хочу показати людям, що Бог їх любить, що Бог є серед нас. Хочу дати їм це відчути і зрозуміти, адже за деякими речами люди втрачають це відчуття. І я бачу свою місію у тому, щоб молитися за людей, молитися з людьми і бути з ними».

У 2000-му році у монастирі було відкрито новий духовний центр, де у дні святкування сотої річниці Провінції Христа Чоловіколюбця до місцевих Василіянок приєдналися у молитві сестри, які з’їхались з різних куточків світу. На сьогодні Василіянки присутні у понад десяти країнах. Сестра Міріям Клер Коваль колись була протоігуменею цього монастиря, тепер вона керує життям Василіянок зі штаб-квартири у Римі:

«Як сестри Святого Василія, ми задовольняємо потреби часу. Наші сестри працюють у різних ділянках на благо людей. Чи це релігійна робота, чи праця тут у духовному центрі, чи робота з людьми похилого віку або ж бідними. Ми уважні до господніх закликів».

Опіка над дітьми – місія, яка привела сестер Василіянок до Америки. Однак, з часом у США була запровадження система сімейного догляду за сиротами. Тож потреба в утриманні дитячих будинків поступово відпала і останній сиротинець Святого Василія припинив діяльність у 1988-му році. Однак сестри продовжують передавати свій життєвий досвід і знання молоді і вже давно вийшли за рамки діяльності української громади.

За 100 років на американській землі Василіянки виростили сотні сиріт, виховали та дали освіту тисячам дітей, надали душевний спокій безлічі віруючих. Свою місію на наступні сто років вони бачать у служінні Богу та громаді.