Після зміни влади у США, українцям треба змінити підхід до розмови зі Сполученими Штатами, вважає співзасновник та керівник першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ) Геннадій Друзенко.
Юрист за освітою, фахівець з конституційного права, Друзенко працював у сфері євроінтеграції, був одним з керівників Центру європейського та порівняльного права Міністерства юстиції України, мав приватну практику в сфері права Європейського Союзу, працював на посаді Урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики.
А з початком війни, у 2014 році Друзенко разом з однодумцями створив мобільний польовий шпиталь, який став найбільшим неурядовим проєктом із залучення цивільних медиків до надання медичної допомоги на лінії фронту – в Донецькій та Луганській областях.
На початку січня 2021 року Геннадій Друзенко очолив Центр конституційного моделювання, що має на меті створити майданчик для обговорення та моделювання нової Конституції України.
На початку 2025 року Друзенко заявив, що іде у політику і буде здобувати владу ще під час воєнного стану, за що його критикують в Україні, звинувачуючи у риториці, яка може бути вигідною Росії.
Натомість він сам порівнює себе з американськими політиками часів заснування Америки.
“Я б радо став українським Медісоном, якби знайшовся український Вашингтон", – написав Друзенко у програмному дописі, посилаючись на Джеймса Медісона, 4-го президента США у 1809–1817 роках, який був одним з батьків-засновників Сполучених Штатів, основних авторів Конституції США та Білля про права.
У розмові з Голосом Америки він розповів, чим, на його думку, Україна сьогодні може зацікавити Америку, якими позиціями в перемовинах з РФ можна пожертвувати та як він готується до президентських виборів та перезавантаження влади в Україні.
Про все Друзенко розповів у розмові Марії Ульяновській під час українського тижня у Вашингтоні.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.
Україна перетворилась на лабораторію майбутнього
Марія Ульяновська, Голос Америки: Які головні ідеї ви намагаєтесь донести зараз у Вашингтоні?
Сказати "дайте гроші, бо ми хороші" більше не працює
Геннадій Друзенко: Що Україна — це не тільки бенефіціар американської допомоги, а ще й партнер. Українцям треба змінити парадигму розмови зі США.
В Америці до влади прийшли прагматики і сказати: "Дайте гроші, бо ми хороші" більше не працює. Ми маємо говорити, чим ми їм цікаві.
За останні три роки Україна перетворилась на лабораторію майбутнього: ми експериментуємо з тим, з чим не експериментував світ. Бо остання війна такої інтенсивності була у В'єтнамі — те, що працювало вчора, сьогодні вже не працює.
Я бачу це по фронтовій медицині — до нас в ПДМШ приїздять ветерани з Афганістану, Іраку, Канади, Америки, Британії, Франції з бажанням нас повчити, а їдуть з переконанням, що в українців є чого повчитися.
До нас в ПДМШ приїздять ветерани з Афганістану, Іраку, Канади, Америки, Британії, Франції з бажанням нас повчити, а їдуть з переконанням, що в українців є чого повчитися
У нас є не тільки корисні копалини і рідкісноземельні метали. У нас є абсолютно унікальні розробки — всі знають про наші морські дрони.
У сфері медицини ми розробили медичний всюдихід SHERP, який замовляють індійські компанії, броньований медевак «Джура», тощо.
Знаючи Америку доволі глибоко з середини — я тут був як Fulbright scholar, та потім дослідником в університеті Індіани — я також намагаюсь донести, що Україна зараз повторює історію Америки 250 років тому.
Тоді вони, маючи три мільйони людей, почали безнадійну війну проти Великої Британії, де жило вісім мільйонів. І з усім тим, вони ризикнули і виграли.
Зараз ми буквально робимо те саме. Ми б'ємось не тільки за те, щоб говорити українською і мати свій прапор, але також за свободу, гідність та людяність, які близькі американцям.
Я завжди жартую, що ковбої та козаки — це феномени того самого порядку
Я завжди жартую, що ковбої та козаки — це феномени того самого порядку. Коли говорити з американцями мовою їхньої історії, то вони чують і дивуються — вони не звикли так дивитися на Україну.
М.У.: Зараз адміністрація Трампа веде Росію і Україну до перемовин. На вашу думку, якими можуть бути реалістичні справедливі умови цього миру для України?
Г.Д.: Справедливість дуже гарна річ, але Україні сьогодні головне вижити. Справедливість може прийти потім — і фінська історія це чудово показує.
Ми маємо тверезо поглянути правді в очі: ми втрачаємо територію, у нас багато дезертирів, СЗЧ, стосунки з нашим головним союзником — Америкою змінюються з донорства на партнерство.
В Україні ніхто не знає, хто буде наступним президентом, на відміну від Росії
Відповідно, ми маємо знайти найкращий з гірших варіантів, щоб зупинити війну і перезавантажити владу. Якщо у 2022 році влада (президента України Володимира) Зеленського була ефективна і спрацювала чудово, то сьогодні вже не можна бігти марафон з логікою короткої дистанції.
Ну і по конституції — пора. Один з наших основних козирів, що ми — демократична нація. В Україні ніхто не знає, хто буде наступним президентом, на відміну від Росії.
Американці свої вибори проводили під час війни. І південнокорейці також — коли Пхеньян брали два рази, Сеул — чотири рази по черзі. Тобто аргумент, що це неможливо в часи гаджетів — це поганий аргумент. Інше питання, чи не розірветься зсередини політична конкуренція України.
М.У.: Ви маєте на увазі, що проводити вибори потрібно під час війни?
Моя позиція дуже чітка: перемир'я, пауза, припинення вогню, запуск виборів, перезапуск влади
Г.Д.: Я певен, що Конституція вимагає проведення виборів, але безпека важливіша за формальні правові норми. Я також боюсь, що політична кампанія підірве нашу єдність, яка сьогодні існує.
Тому моя позиція дуже чітка: перемир'я, пауза, припинення вогню, запуск виборів, перезапуск влади. А там, як два боксери — розійшлись в різні кутки.
Всі говорять: "Путін підготується і знову нападе". Хто заважає нам готуватись? Vis pacem, para bellum — хочеш миру, готуйся до війни.
М.У.: Ви будете балотуватися від власної партії, чи приєднаєтесь до іншої?
Г.Д.: Ми зараз говоримо з колегами — це дуже свіже рішення. Очевидно я буду балотуватися на президента, бо, на жаль, в Україні всі інші органи влади втратили свою суб'єктність. Ви можете уявити український парламент, який говорить президенту "ні"?
Я не хочу приходити на цвинтар і відвертати обличчя. Надо велику ціну ми заплатили
Це для мене чисто моральний вибір. Я б з радістю повернувся в університети, які я люблю. Але це — недороблена робота. Я не хочу приходити на цвинтар і відвертати обличчя. Надо велику ціну ми заплатили. Не знаю, чи виграю, але бій ми приймемо точно.
Перше, що зробили американці, закінчивши свою дуже важку, кровопролитну війну за незалежність — зібрались у Філадельфії і перезаснували, по суті, країну. (Незалежність США була проголошена у 1776 році, війна за незалежність тривала з 1775 по 1783 роки, тобто ще 7 років після проголошення незалежності, – ред.)
І це те, що вкрай потрібно Україні: зупинити війну, оновити владу, зібратися і домовитись — чому і як ми маємо жити разом. Яке майбутнє ми бачимо? Бо минуле у нас об'єктивне різне. Якщо ми про це домовимось — значить ми нація, яка має право на майбутнє.
М.У.: Хочу повернутись до питання про справедливий чи несправедливий мир — якими можуть бути реалістичні його умови?
Г.Д.: Я не бачу іншої зупинки війни, як по лінії фронту. Далі можна торгуватись про деталі.
Друге — НАТО, яке нам не світить, як мінімум за адміністрації Трампа. Але це невелика жертва, від цього можна відмовитись, без декларації, що це назавжди.
Про армію не може бути жодних компромісів, бо головний гарант безпеки України — це і Сили безпеки й оборони України
Третє — армія — це те, про що Путін весь час говорить. Тут не може бути жодних компромісів, бо головний гарант безпеки України — це і Сили безпеки й оборони України. Ми самі маємо визначати, скільки людей і зброї у нас буде.
Далі можна говорити про обмін Курщини на ЗАЕС, але це вже деталі. Головне — зберегти суверенітет, майбутнє важливіше за території. Шанс на майбутнє ми маємо тільки, якщо збережемо суверенітет на тих територіях, які контролюємо.
М.У.: А як щодо людей, які залишаються на тих територій, які ми не контролюємо?
Г.Д.: Це питання справедливості, питання людяності, але питання і до української влади. Чому фіни вивезли своїх людей, коли воювали проти Радянського Союзу і втратили приблизно такий же відсоток території, а ми ні? Нам "аукаються" шашлики — треба було дати шанс людям, попередити, щоб ті, хто хотів виїхати — виїхали.
У Грузії я бачив цілі містечка для переселенців з Абхазії. І вони повернулись. А куди повертатись українцям? Питання, чи зробимо ми умови для повернення наших людей як зі сходу, так і з заходу. Але це питання до влади. Жоден приватний бізнес, жодні соціальні ініціативи не витягнуть такий обсяг.
